Майдан Незалежності у Києві
Майда́н Незале́жності у Ки́єві — головна площа міста, комплексна пам’ятка нерухомої культурної спадщини, громадсько-політичний центр столиці й країни, Україна.
Зміст
Розташування. Складники
Знаходиться в історичному центрі міста на межі Печерського та Шевченківського адміністративних районів м. Києва. Це урочище в долині колишнього Хрещатицького струмка між схилами двох правобережних наддніпрянських плато — Печерського і Старокиївського. Має наближену до неправильного прямокутника конфігурацію в плані, спрямовану упоперек вулиці Хрещатик, яка перерізає площу, розділяючи її на дві частини — південно-східну й північно-західну. Займає відрізок Хрещатика між алеєю Героїв Небесної Сотні та вулицею Архітектора Городецького. Північно-західна частина площі закінчується напівкруглою у плані ділянкою, куди виходять вулиця Б. Грінченка, провулок Т. Шевченка, вулиці Софійська, Мала Житомирська, Михайлівська і Костельна. Південно-східна частина площі має дискретну забудову, західна — суцільну периметральну. На площі встановлено монумент Незалежності та низку скульптурних композицій.
Як пам’ятка за видами є комплексною (археології, архітектури, історії, містобудування, монументального мистецтва), за типом — визначне місце. Розташована в буферній зоні пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Київ: собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська лавра».
Історична довідка
Історичний огляд
До кінця 10 ст. усю місцевість у долині струмка називали Перевісищем і тут були лісові хащі. На початку 11 ст. після зведення оборонних споруд «міста Ярослава» тут влаштовано оборонний комплекс Лядських воріт, від яких проклали шлях до Печерського монастиря. Заболочена долина струмка унеможливлювала доступ до оборонних валів і значно ускладнювала штурм брами. Тому під час монголо-татарської навали нападники прорвалися у місто поблизу брами тільки у грудні 1240, коли болото замерзло й до оборонних споруд змогли підтягнути стінобитні машини. У середині 17 ст. на місці знищених Лядських воріт збудовано дерев'яні, у 18 ст. — муровані Печерські ворота (не збережено; знесено 1838; археологічні залишки законсервовано і 1981 музеєфіковано). Освоєнню території, яку до середини 1890-х називали Козиним болотом, перешкоджала заболоченість. Доки 1711 не прокопали через наддніпрянські кручі Володимирський узвіз, дощові води, не маючи стоку до р. Дніпра, збиралися на болоті, іноді перетворюючи його на озеро. Протягом 18 ст. територію поступово осушували і на початку 19 ст. тут збудували Старокиївський тюремний острог (1818 його перенесено на територію Печерської фортеці). 1833 тут влаштували третій міський базар і площу назвали Хрещатицькою за назвою струмка. 1866 базар перевели на Бессарабську площу.
Упродовж 19–21 ст. площа змінювала назви: Хрещатицька (1830-ті — 1876), Думська (1876–1919), Радянська (1919–1935), Калініна (1935–1977), Жовтневої революції (1977–1991), від 1991 — Майдан Незалежності. Південно-східна частина площі в давні часи мала різні назви — Козинська, Ринкова, від 1830-х — Хрещатицька.
Початковий етап забудови площі
Формуванню площі та її забудові посприяло те, що відповідно до генерального плану м. Києва, який опрацював 1837 архітектор В. Беретті, нову вулицю Хрещатик визначено як загальноміську магістральну вісь, що об’єднала три частини Києва — Печерськ, Верхнє місто та Поділ. У 1830-х на площі зведено перші одно- та двоповерхові дерев'яні будинки. Першу муровану споруду — триповерховий особняк у стилі класицизму — збудовано на розі Хрещатика та площі Хрещатої 1851 за проєктом архітектора Л. Станзані (1793; тепер Італія — 1872; тепер Україна). Тут від 1861 містилося Київське губернське дворянське зібрання; його не збережено, тепер на цьому місці — Будинок профспілок, споруджений 1975–1979 за проєктом архітекторів О. Малиновського та О. Комаровського (1945–2002; Україна). На площу між вулицями Михайлівською і Малою Житомирською виходив двоповерховий житловий будинок художника й фотографа І. Гудовського (початок 19 ст. — 1860; тепер Україна), де 1859 перебував Т. Шевченко (не збережено, розібрано під час реконструкції площі 1979). З північно-східного боку площі над нею на відгалуженні Печерського узвишшя 1839–1843 споруджено будівлю Інституту шляхетних дівчат у стилі класицизму (архітектори В. Беретті, О. Беретті). Вона стала архітектурною домінантою площі. Периметр самої площі забудовували поступово, дво-, триповерховими цегляними будинками у стилях класицизму та так званому цегляному стилі. На ній відбувалися циркові вистави, народні гуляння, для чого посередині зводили тимчасові дерев'яні споруди цирку, в якому гастролювало чимало відомих на той час циркових артистів. Окрасою площі стала триповерхова неоренесансна будівля біржі на розі вулиць Інститутської та Хрещатика. Будинок Київської міської думи зведено 1876. Він став новою архітектурною домінантою посеред площі. У вересні 1913 перед південним фасадом встановлено пам'ятник убитому в Києві 1911 П. Столипіну (скульптор Е. Ксименес, 1855–1926; Італія; не збережено). У тилах будинку Київської міської думи наприкінці 19 ст. розплановано сквер, центральну круглу частину якого, діаметром понад 40 м, 1908–1909 прикрашено чашоподібним чавунним фонтаном (не збережено). Тоді ж поблизу площі постала значно вища забудова у стилях історизму й модерну. На це вплинули комплексне розпланування та ансамблева забудова прилеглої до площі території колишньої садиби професора Ф. Мерінга, здійснені під керівництвом Г. Шлейфера. Реалізацію масштабного проєкту розпочато 1895–1897 зі спорудження неоренесансних: чотириповерхового фешенебельного готелю «Континенталь» та шестиповерхового «нижнього» будинку будівничого Л. Гінзбурга (1868; тепер Білорусь — 1926; тепер Україна) на вул. Миколаївській (тепер — вул. Архітектора Городецького). Зростання поверховості забудови завершено 1912 будівництвом дванадцятиповерхового (за сучасними стандартами це 18 поверхів) найфешенебельнішого в місті «верхнього» будинку Л. Гінзбурга у стилі модерн на вул. Інститутській (архітектор Ф. Троупянський, 1874–1949; тепер Україна). Він височів над площею як головна архітектурна домінанта, перший київський хмарочос, глухі брандмауери якого передбачали в майбутньому прибудову ще низки аналогічних будинків. Після того у прилеглих кварталах навколо площі стали зводити шести-, семиповерхові житлові та банківські будинки стилю модерн. Розвиток площі зупинила 1914 Перша світова війна, революційні й воєнні події 1917–1920. У березні 1917 демонтовано пам'ятник Столипіну й на звільненому п'єдесталі 1919 і 1922 встановлено, послідовно, два гіпсові бюсти К. Маркса (не збережено).
Повоєнна відбудова
Під час німецько-радянської війни 1941–1945 німецьке військо 19.09.1941 окупувало м. Київ. 24.09.1941 у центрі міста, зокрема й на Хрещатику, почали вибухати радіокеровані міни, заздалегідь закладені радянськими спецпідрозділами. Це тривало два тижні. Вночі 01.11.1941 підпалено будинок Київського обкому КП(б)У (колишній будинок Київської міської думи) й він вигорів ізсередини. На момент вигнання із Києва німецьких окупантів у листопаді 1943 забудову площі та її безпосереднього оточення, за винятком північно-східного боку, було зруйновано. 22.06.1944 згідно з постановою Раднаркому УРСР «Про проєктування забудови вулиці Хрещатик» затверджено умови архітектурного конкурсу на ескізний проєкт забудови з особливими умовами щодо площі. Журі розглянуло 23 проєкти, представлені на перший тур конкурсу. З них 4 відзначено преміями, але жоден не рекомендовано до реалізації. Після розгляду матеріалів, поданих до другого туру конкурсу, у серпні 1946 тодішню площу Калініна визначено як головну на Хрещатику з установленням на ній пам'ятників В. Леніну та Й. Сталіну. Повоєнний Хрещатик забудовано за проєктом колективу українських архітекторів (А. Добровольський, В. Єлізаров, В. Ладний, О. Малиновський, Б. Приймак та інші) з урахуванням авторської містобудівної концепції вільної забудови непарного боку вулиці, запропонованої іншим колективом архітекторів, яким керував О. Тацій (1903–1967; Україна). Для подальшого формування площі це стало вирішальним, оскільки територію на початку історичної вулиці Інститутської звільнили від залишків довоєнної забудови, створивши ландшафтний подіум для відбудованого Жовтневого палацу (колишній Інститут шляхетних дівчат) та нової споруди готелю «Москва» (тепер — «Україна»). Це надало площі столичного масштабу та більшої значущості. Готель розмістили впритул до місця розташування колишнього висотного будинку Л. Гінзбурга (знищеного у вересні 1941). Збудовано 1959–1966, архітектори А. Добровольський, Б. Приймак, А. Мілецький та інші. Споруда (як нова й найбільша архітектурна домінанта) візуально зафіксувала поздовжню вісь площі.
Спалений готель «Континенталь» під час відбудови пристосували для навчальних приміщень Київської консерваторії; тепер це оперна студія Національної музичної академії України. Ту частину будівлі, що виходить на площу, перетворено на колонну залу, фасади якої формує колонада іонічного ордера на монументальній аркаді.
Під пагорбом, на якому міститься колишній Інститут шляхетних дівчат, 1954–1957 збудовано адміністративний будинок «Уккоопспілки». 1952–1958 на розі Хрещатика й західної частини майдану споруджено семиповерховий будинок Головпоштамту (архітектори В. Ладний, Б. Приймак, Г. Слуцький та інші) і три вежеподібні житлові будинки з боку вулиць Б. Грінченка і Софійської. Крім того, на площу виходить причілок адміністративної споруди двох міністерств, головний вхід до якої організовано з вул. Б. Грінченка (1953—1956, архітектори В. Гопкало та інші). Ці споруди сформували напівциркульне в плані завершення північно-західної частини площі.
Унаслідок забудови повоєнної доби площа отримала новий образ, збагатившись оригінальними громадськими та житловими спорудами, в яких творчо переосмислено класичні архітектурні форми й елементи історичної української архітектури. Характерною рисою стало широке використання декоративної кераміки для облицювання фасадів будинків та монументальної скульптури.
Реконструкція 1970-х
Комплексну реконструкцію площі виконано 1976–1982. Закінчення будівництва станції метрополітену (тепер це станція «Майдан Незалежності») дало змогу авторам проєкту — архітекторам О. Малиновському, О. Комаровському та іншим, а також групі інженерів інституту «Київпроєкт» зробити новаторський для Києва 1970-х крок — розпочати комплексне освоєння міських підземних просторів з розвинутою громадською функцією. Їхній реалізований проєкт включав:
- забудову північно-східного боку площі спорудою Будинку профспілок;
- завершення незакінченого в 1950-х ансамблю споруд у місці виходу на площу вулиць Софійської, Малої Житомирської, Михайлівської та Костельної спорудою готелю «Козацький» та житловим будинком;
- будівництво великого («Дружби народів») та малих фонтанів у північно-західній частині площі;
- комплексний благоустрій південно-східної частини площі з розміщенням багатофігурного монументу до 60-річчя так званої Жовтневої революції 1917 (відкрито 22.10.1977, скульптори В. Бородай, В. Зноба, архітектори О. Малиновський та інші) з парадними сходами до готелю «Москва» (тепер «Україна»);
- активне освоєння підземного простору під площею з організацією не тільки підземного переходу та вестибюля станції метрополітену, а й облаштуванням закладів торгівлі та громадського харчування.
Згідно з проєктом змінено транспортну схему площі: дві її частини розділено магістральною вулицею Хрещатик. Утворено дві відокремлені пішохідні зони зі скверами й фонтанами. Авторський колектив архітекторів, інженерів, будівельники та представники керівництва міста 1985 відзначено Державною премією СРСР у галузі архітектури.
Реконструкція доби незалежності
Після проголошення незалежності України пам'ятник Жовтневій революції 12.09.1991 демонтовано. Площу перейменовано на Майдан Незалежності й вирішено поставити тут у майбутньому Монумент Незалежності. Київська міська державна адміністрація 1994 ініціювала проведення конкурсу на кращий проєкт монументу. Кілька безрезультатних турів конкурсу тривали до червня 2000. У зв'язку з проведенням на Майдані численних акцій громадянського протесту (зокрема «Україна без Кучми») влада доручила керівництву м. Києва забезпечити термінову реконструкцію майдану зі встановленням на ньому монумента і влаштуванням такого благоустрою, який би унеможливив великі скупчення людей і використання площі для масових протестних дій. На виконання цього 26.12.2001 майдан огороджено будівельним парканом і без розробленого проєкту розпочато будівельні роботи. Проєктну документацію розробляли одночасно з виконанням будівельних робіт, що українське законодавство дозволяло за виняткових обставин. Авторським колективом проєктувальників керували архітектори О. Комаровський, С. Бабушкін, скульптор А. Кущ. На Майдані розмістили чотирирівневий підземний торговельно-розважальний комплекс загальною площею понад 30 тис. кв. м. Археологічні дослідження території під керівництвом М. Сагайдака (нар. 1945; тепер Україна) завершено 06.07.2001. Першу чергу реконструкції Майдану завершено 20.08.2001. Встановлена на тлі скляного воронкоподібного корпусу комерційного призначення 50-метрова колона коринфського ордера на псевдобароковому постаменті увінчана 12-метровою бронзовою скульптурою символічної дівчини на кулі з калиновою гілкою у зведених догори руках. Зразком цього монумента став Монумент незалежності Мексики, встановлений у м. Мехіко 1910. Після завершення офіційного святкування 10-ї річниці незалежності України 2001 поступово завершили комплекс робіт з опорядження підземного торговельного центру «Глобус», спорудили скляний купол накриття його підземного простору, створили новий фонтан, виконали благоустрій території з численними сходами, терасами, парапетами, лавами, малими скляними куполами тощо. Унаслідок цього площина Майдану стала максимально розчленованою і, як наслідок, прийнятною для перебування невеликих груп людей, але незручною як транзитна зона та місце скупчення великої кількості людей під час проведення масових заходів.
Історичні події на Майдані
Площа була місцем масових громадських і політичних акцій та подій. 18.10.1905 тут відбулися багатотисячна антиурядова демонстрація та мітинг, розігнані поліцією (вбито 16, поранено 134 особи). Під час Української революції на площі проводили великі політичні та громадські акції. 16.03.1918 площа стала одним із місць проведення Свята Свободи, під час якого знесли пам'ятник П. Столипіну. 19.03.1918 під час перепоховання загиблих у бою під Крутами тут відбулася жалобна церемонія. У радянський час і за незалежної України на майдані відбуваються паради, демонстрації, мітинги.
02–17.10.1990 студенти обладнали тут наметове містечко і влаштували голодування з вимогами відставки комуністичного уряду й на захист суверенітету України (див. Революція на граніті). 19.08.1991 (під час спроби державного перевороту в Москві) і 24.08.1991 (у день проголошення Акта незалежності України) на площі відбулися мітинги. У листопаді — грудні 2004 Майдан був центром Помаранчевої революції. 23.01.2005 на Майдані відбулася інавгурація новообраного Президента України В. Ющенка. У листопаді — грудні 2010 тут відбувалися акції протесту проти Податкового кодексу. Майдан 21.11.2013 — 22.02.2014 був головним осередком подій Революції гідності. Під час російсько-української війни на Майдані проводять траурні церемонії вшанування полеглих у боротьбі захисників і захисниць України, влаштовують тематичні експозиції.
Характеристика
Простір площі наповнено скульптурними композиціями, об'ємними елементами благоустрою, малими архітектурними формами. Біля будинку Національної музичної академії встановлено пам'ятний знак «Козак Мамай» (2001, скульптори В. Зноба, М. Зноба). Ближче до проїжджої частини стоїть пам'ятник засновникам Києва (2001, скульптор А. Кущ, архітектори С. Бабушкін, О. Комаровський та інші). На протилежному боці майдану є система фонтанів і великий макет Печерської брами, на фронтоні якої встановлено скульптуру архангела Михаїла (як символ Києва). 1996 перед головним входом до Головпоштамту відкрито монументальний знак початку відліку відстаней від центру Києва зі скульптурною постаттю архангела Михаїла; тепер скульптуру замінено макетом земної кулі, що обертається, — знаком Всесвітньої поштової організації.
Принципове містобудівне вирішення Майдану — це дві пішохідні площі, розділені головною в місті транспортною магістраллю. Така функціональна й розпланувальна організація центральної міської площі є неоптимальною з точки зору її функціонування як громадського центру, але неуникною: перекрити повністю транспортний рух по Хрещатику неможливо з огляду на складні рельєф міста, його вуличну мережу й наявну забудову, що підлягає збереженню як сукупність нерухомих пам'яток культурної спадщини із традиційним характером середовища. Для часткового вирішення цієї суперечності й задля комфортності перебування на Майдані людей міська влада у вихідні та святкові дні тимчасово перекриває транспортний рух по Хрещатику й на Майдані Незалежності. Загалом архітектурно-художнє вирішення Майдану є яскравим зразком сучасної радикальної еклектики, характерної для епохи постмодерну.
Значення
Майдан Незалежності за своєю композиційною роллю в традиційному характері середовища є найважливішим домінантним містобудівним ансамблем, що визначає архітектурну своєрідність Києва як історичного міста. Незважаючи на всі намагання влади нейтралізувати й деполітизувати цей найважливіший у країні громадський простір, саме він (попри спеціально підлаштовану функціональну незручність) став центром епохальних протестних акцій і революційних подій в Україні впродовж першої чверті 21 ст.
Додатково
Наприкінці 1940-х під час розгляду проєктів реконструкції площі президент Академії архітектури УРСР В. Заболотний звернув увагу на абсурдний проєкт спорудження через площу транспортної естакади для автомагістралі з вулиці Михайлівської на Алею Героїв Небесної Сотні. Він спересердя запитав, який дурень міг отаке запропонувати? З’ясувалось, що пропозицію вніс М. Хрущов, тодішній керівник УРСР. Наслідком стали припинення приятельських стосунків і подальший погром Академії архітектури УРСР й архітектури як такої, вчинений М. Хрущовим пізніше як керівником СРСР.
Література
- Логвин Г. Киев. Москва : Искусство, 1982. 336 с.
- Кілессо С. Київ архітектурний. Київ : Будівельник, 1987. С. 134–135.
- Ерофалов-Пилипчак Б. Катарсис, или помаранчевая концепция Майдана // Архитектура советского Киева. Київ, 2010. С. 139–153.
- Духовичний Г., Іванченко Р., Кілессо Т. Майдан Незалежності // Звід пам'яток історії та культури України: Енциклопедичне видання: У 28 т. / Київ. Кн. 1. Ч. 3. Київ : Головна редакція Зводу пам'яток історії та культури при видавництві «Українська радянська енциклопедія» ім. М. Бажана, 2011. С. 1828–1833.
- Історико-містобудівні дослідження Києва / За ред. Вечерського В. В. Київ : Фенікс, 2011. 454 с.
- Київ: Провідник / за редакцією Ф. Ернста. Харків : Видавець Олександр Савчук, 2019. 842 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Майдан Незалежності у Києві // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Майдан Незалежності у Києві (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.12.2025
