Помаранчева революція

Мітинги протесту на Майдані Незалежності. Фото АрміяInform

Наметове містечко

Помара́нчева револю́ція 2004 — кампанія протестів, мітингів, пікетувань, страйків та інших акцій громадянської непокори в Україні, яку організували та провели прихильники В. Ющенка — кандидата від опозиції політичної на президентських виборах у листопаді — грудні 2004.

Визначення

Суспільствознавці та політики по-різному характеризують події листопада — грудня 2004: акція громадянської непокори; соціальний рух, спрямований на захист прав громадянських; політтехнологічна операція, провокація західних спецслужб з метою недопущення зближення України та Росії, блокування реставрації імперії на пострадянському просторі; державний переворот; пік боротьби між регіональними фінансово-політичними елітами; транзитний конфлікт (конфлікт між старою і молодою елітами); війна мільйонерів проти мільярдерів; завершальний етап національно-визвольної революції 1991; «оксамитова революція»; фестивальна революція.

Назва події пов’язана з помаранчевим кольором — символом президентської кампанії В. Ющенка.

Передумови

Каталізаторами Помаранчевої революції стали «справа Гонгадзе» (див. Гонгадзе), публікація «плівок Мельниченка» (оприлюднення аудіозаписів із кабінету Президента України Л. Кучми), акція «Україна без Кучми», зокрема демонстрація політична 09.03.2001.

2004 відбувалися чергові вибори Президента України. 31.10.2004 розпочалося голосування. На вищу державну посаду претендували 24 кандидати. Під час виборів зафіксовано численні випадки порушень виборчих прав і фальсифікацій (помилки в списках виборців, масове голосування за відкріпними талонами, відсторонення напередодні виборів членів виборчих комісій, які належали до опозиційних сил тощо). Лише на 10-й день (останній, відведений законом) Центральна виборча комісія України (ЦВК) оприлюднила остаточні результати 1-го туру: В. Ющенко набрав 39,87 % голосів виборців, В. Янукович — 39,32 %, О. Мороз — 5,81 %.

21.11.2004 відбувся 2-й тур президентських перегонів, у якому взяли участь В. Ющенко та В. Янукович. Пізно вночі, спираючись на дані екзит-полів і паралельний підрахунок голосів, штаб В. Ющенка констатував масові фальсифікації під час виборів та висловив недовіру ЦВК. За інформацією опозиції, у другому турі президентських виборів спостерігачі й члени виборчих комісій зафіксували понад 11 тис. порушень (у першому турі — 2 тис.). У відповідь на ці порушення опозиція оголосила загальнонаціональний страйк і закликала людей захистити свій вибір.

Причини

Головні причини:

• тривала непослідовність зовнішньополітичного курсу держави;
• зниження рівня довіри до влади внаслідок зростання корупції, тінізації та криміналізації економічних процесів, активного формування кланово-олігархічної політичної системи;
• поглиблення диференціації в соціальній сфері;
• обмеження права громадян на висловлення власних думок і реалізацію інтересів, блокування процесу формування громадянського суспільства;
• загострення кризи управління, зумовлене відсутністю політично відповідальної системи влади;
• сформованість потужної, збагаченої досвідом проведення масових акцій опозиції;
• посилення боротьби фінансово-олігархічних кланів за життєвий простір в економічній сфері;
• усвідомлення за роки незалежності значною частиною громадян України ідентичності національної, набуття ними здатності виражати власну соціальну і політичну волю.

Рушійні сили, характер та особливості

Рушійними силами Помаранчевої революції були середній клас, який активно формувався в роки незалежності; молодь; інтелігенція.

Події стали другим етапом буржуазно-демократичної революції. Це була спроба завершити кардинальні трансформації, розпочаті на першому етапі в добу перебудови, які призвели наприкінці 1980-х — на початку 1990-х до радикальних змін форми власності на засоби виробництва, але супроводжувалися не зміною владних еліт, а їх перегрупуванням.

Особливості:

• підтримка кандидата в президенти від опозиції В. Ющенка стала формою масового протесту громадян проти чинної влади;
• українське суспільство продемонструвало значно вищий рівень політичної та загальної культури (порівняно з протидійними політичними силами), проявами якої були ненасильницький характер дій, толерантність, виваженість;
• Помаранчева революція відбувалася не на фоні кризи економічної, а в період певного економічного піднесення.

Масштаб акції

Епіцентром політичного життя України став Майдан Незалежності в м. Києві, де було розташоване наметове містечко опозиції та відбувалися мітинги протесту. 23.11.2004 ініціативу мітингувальників, які виступили проти визнання оголошених ЦВК попередніх результатів виборів, підхопили в різних регіонах України. Того дня в акціях протесту взяли участь понад 1 мільйон громадян. Київська міська рада ухвалила рішення висловити недовіру ЦВК і підтримала волевиявлення киян. У м. Львові в акціях протесту взяло участь 100 тис. осіб, м. Харкові — 80 тис., м. Івано-Франківську — 60 тис., м. Житомирі — 40 тис., м. Тернополі — 30 тис. Багатотисячні мітинги на підтримку В. Ющенка відбулися в містах Луцьку, Ужгороді, Сумах, Чернівцях, Кіровограді (тепер Кропивницький), Запоріжжі, Дніпропетровську (тепер Дніпро), Черкасах, Вінниці та ін. Понад 150 українських дипломатів закликали визнати В. Ющенка законно обраним Президентом України.

Тоді ж під гаслами підтримки В. Януковича відбулися масові мітинги в містах Донецьку, Дніпропетровську, Харкові, Макіївці, Горлівці та ін.

24.11.2004 масштаби акції стали ширшими, маніфестанти почали облогу приміщення Адміністрації Президента України (тепер Офіс Президента України). ЦВК пізно ввечері оголосила результати другого туру: В. Янукович набрав 49,46 % голосів, В. Ющенко — 46,61 %. Відповіддю опозиції на такі дії ЦВК стало утворення Комітету національного порятунку та оголошення 25.11.2004 загальнодержавного політичного страйку.

Політичне врегулювання конфлікту

Під тиском опозиції 26.11.2004 Верховний Суд України заборонив ЦВК до ухвалення свого рішення офіційно оприлюднювати результати виборів президента.

Розпочався переговорний процес. Крім обох кандидатів у президенти, у ньому взяли участь президенти України Л. Кучма, Польщі А. Кваснєвський, Литви В. Адамкус (нар. 1926; тепер Литва), Верховний представник Європейського Союзу з питань зовнішньої політики Х. Солана, Генеральний секретар Організації з безпеки та співробітництва в Європі Я. Кубіш (нар. 1952; тепер Словаччина), голова Державної думи Росії Б. Гризлов (нар. 1950; тепер Росія). У схваленій після тригодинної дискусії підсумковій заяві зазначено: сторони виступають проти застосування сили, визнають нагальну потребу почати політичні переговори. 27.11.2004 Верховна Рада України на позачерговому засіданні визнала результати голосування в 2-му турі виборів президента такими, що не відповідають волевиявленню народу, проголосувала за недовіру ЦВК, а також доручила Комітету з питань державного будівництва, діяльності Рад і місцевого самоврядування внести на розгляд проєкт змін до закону про вибори президента.

Намагаючись посилити свої позиції, В. Янукович взяв участь у з’їзді депутатів усіх рівнів південних і східних областей (до 3 тис. делегатів), що відкрився в м. Сєвєродонецьку (тепер Сіверськодонецьк) 28.11.2004. Учасники з’їзду ухвалили рішення про створення Міжрегіонального союзу органів місцевого самоврядування. Серед іншого йшлося про можливість організації робочої групи з формування окремої податкової, банківської та фінансової систем південно-східних областей України, а також про проведення 12.12.2004 референдуму щодо створення Південно-Східної республіки в разі невизнання В. Януковича Президентом України. 30.11.2004 на засіданні Верховної Ради України, де розглядали ситуацію в країні, опозиція запропонувала проєкт постанови, що передбачала відставку уряду та Генерального прокурора. Однак за неї проголосувало лише 196 депутатів.

Наступного дня на Майдані Незалежності зібралося понад 500 тис. громадян, які прийшли підтримати коаліцію «Сила народу», що мала намір повторно висунути на голосування у Верховній Раді України питання щодо недовіри уряду. Після того як мітингувальники підійшли під стіни парламенту, народні депутати 238 голосами підтримали висловлення недовіри уряду, що означало його відставку. Верховна Рада схвалила також постанову «Про запобігання антиконституційних дій і сепаратистських проявів, які загрожують суверенітету і територіальній цілісності України», де підтверджено відсутність соціальних, економічних і політичних передумов для зміни державного устрою, штучний характер сепаратистських проявів (див. Сепаратизм), їхня зумовленість намаганнями окремих осіб і політичних сил задовольнити свої неправомірні корпоративні та політичні інтереси. 03.12.2004 Верховний Суд України після розгляду скарги опозиції щодо неправомірності постанови ЦВК про встановлення результатів 2-го туру президентських виборів 2004 визнав їх недійсними, скасував рішення ЦВК про обрання Президентом України В. Януковича та призначив переголосування 2-го туру з тими самими кандидатами на 26.12.2004.

06.12.2004 в Маріїнському палаці в Києві розпочався третій круглий стіл, у результаті якого Л. Кучма погодився змінити склад ЦВК і підтримати закон про унеможливлення фальсифікацій під час переголосування 26.12.2004. Однак сторони так і не дійшли згоди щодо політреформи та відставки уряду В. Януковича.

Вирішальні події відбулися 08.12.2004, коли оточений багатотисячним мітингом опозиції парламент проголосував за «великий пакет», який передбачав зміни в процесі виборчому та проведення політреформи («за» — 402 депутати, проти — 21, не голосували — 19, зокрема В. Ющенко). 26.12.2004 відбулося переголосування в 2-му турі президентських виборів. Перемогу здобув В. Ющенко, який набрав майже 52 % голосів, В. Янукович — трохи більш як 44 %.

Наслідки

Наслідками Помаранчевої революції стали:

• радикальна зміна образу України й українців у світі;
• руйнування стереотипів про соціальну пасивність, громадянську апатію українського суспільства;
• набуття Україною іміджу правової демократичної держави;
• посилення євроінтеграційних тенденцій у зовнішній політиці;
• надання імпульсу трансформаційним процесам, подальшої демократизації на пострадянському просторі;
• започаткування нового етапу модернізації державно-політичної системи, змістом якого є утвердження громадянського суспільства;
• стимулювання процесів консолідації політичних сил, укрупнення політичних партій;
• створення передумов для відновлення курсу економічних реформ, надання їм виразнішого соціального спрямовання;
• входження країни в завершальний етап процесу формування української нації політичної;
• вихід на політичну арену середнього класу;
• розширення меж свободи слова.

Нерозв’язаність основного питання революції доби перебудови — питання про владу у відносинах між представниками радянської номенклатури і націонал-демократичних сил — загострила суспільно-політичні протистояння, спричинила залучення до них широких народних мас. 1991–2004 остаточно сформувалися й активізувалися фактори, які не лише окреслили систему координат новітнього державотвірного процесу в Україні, а й каталізували протестні настрої народу. Це зумовило своєрідність феномену Помаранчевої революції, яка стала спробою розв’язати геополітичні проблеми й протиріччя, способом виходу на якісно новий етап розбудови громадянського суспільства, формою вияву нових якостей української ментальності, засобом розв’язання головного питання революції доби перебудови — відсторонення від влади колишньої радянської номенклатури.

Джерела

1. Про стабілізацію політичної та соціально-економічної ситуації в Україні та запобігання антиконституційним діям і сепаратистським проявам, що загрожують суверенітету і територіальній цілісності України: Постанова Верховної Ради України № 2215-IV від 01 грудня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. 2004. № 50. Ст. 545. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2215-15#Text

Література

1. Гальчинський А. С. Помаранчева революція і нова влада. Київ : Либідь, 2005. 368 с.
2. Кульчицький С. Помаранчева революція. Київ : Генеза, 2005. 368 с.
3. Wilson A. Ukraine's Orange Revolution. New Haven; London : Yale University Press, 2005. 232 p.
4. Бойко О. Д. Завершення незавершеної революції? // У кольорах «помаранчевої революції» / Заг. ред., упоряд. Ю. Шаповала. Київ : ТОВ УВПК «ЕксОб», 2007. С.25–34.
5. Касьянов Г. Украина 1991–2007: очерки новейшей истории. Киев : Наш час, 2008. 480 c.
6. Бойко О. Д. Помаранчева революція 2004 в Україні // Світова історія XX–XXI століття. Енциклопедичний словник / За ред. І. Підкови, Р. Шуста. 2-ге вид., допов. Львів : Простір-М, 2019. C. 859–861.

Автор ВУЕ

О. Д. Бойко

Покликання на цю статтю: Бойко О. Д. Помаранчева революція // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Помаранчева революція (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.11.2024