Мілецький, Авраам Мойсейович
Міле́цький, Авраа́м Мойсе́йович (10.03.1918, м. Київ, тепер Україна — 16.06.2004, м. Ашкелон, Ізраїль) — архітектор, представник модернізму, автор низки споруд та монументів у м. Києві.
|
Мілецький, Авраам Мойсейович | |
|---|---|
| Народження | 10.03.1918 |
| Місце народження | Київ |
| Смерть | 16.06.2004 |
| Місце смерті | Ашкелон |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | архітектура |
Життєпис
Закінчив 1941 архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту (тепер Київський національний університет будівництва і архітектури). Учень Й. Каракіса і В. Заболотного. Учасник Другої світової війни (1941-1945); служив у саперних частинах. Членів сім’ї, які залишилися у м. Києві під німецькою окупацією, 1941 убито в Бабиному Яру. З 1946 працював як архітектор у Державних архітектурно-проєктних майстернях у м. Києві (з 1951 — Київпроект): з 1950 — головний архітектор проєктів, 1979–1985 — керівник архітектурної майстерні № 11, 1985–1989 — головний архітектор проєктів майстерні № 6. 1967–1988 викладав на архітектурному факультеті Київського державного художнього інституту (тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Співпрацював з архітекторами А. Добровольським, О. Малиновським і Е. Більським, художниками А. Рибачук і В. Мельниченком (1932–2023; Україна), археологом П. Толочком. Дружив з київським письменником-дисидентом В. Некрасовим. 1991 емігрував до Ізраїлю.
Творчість
Перші твори архітектури (у співавторстві) було виконано в стилістиці радянського ретроспективізму з орієнтацією на київські архітектурні традиції. З кінця 1950-х працював у стилістиці архітектури сучасної (модернізму), створивши разом із архітектором Е. Більським знакові для м. Києва 1960-х — 1970-х споруди. Найвизначнішим комплексом є забудова площі Слави з Республіканським палацом піонерів і школярів ім. М. Островського (тепер Київський палац дітей та юнацтва), готелем «Салют» та Парком Вічної Слави з воїнськими похованнями й пам’ятником Невідомому солдату.
Автор концептуальних містобудівних проєктів, спрямованих на регенерацію та ревіталізацію занехаяних історичних урочищ міста: історико-археологічного та архітектурного комплексу парку–музею «Стародавній Київ» 1967–1989, реконструкції Андріївського узвозу 1982, реконструкції та забудови урочища Гончарі-Кожум’яки 1980-х. Ці проєкти передбачали впорядкувати київські історичні гори Дитинку, Замкову, Старокиївську, Уздихальницю, схили стародавнього Копирева кінця, а також збудувати споруди Інституту археології АН УРСР з його музеєм та створити два музеї просто неба: археологічний та містобудування 19 ст. і народних ремесел (не реалізовано). Згідно з цими пропозиціями 1982 виконано впорядження і музеєфікацію Старокиївської гори та створено Пейзажну алею, що сприяло благоустрою, підвищило історико-культурний потенціал та збільшило туристичну привабливість історичного центру міста Києва.
Новаторські й незвичні творчі пропозиції Мілецького часто викликали несприйняття компартійного керівництва і київської громадськості, що потягло за собою відповідні організаційні висновки: висоту готелю «Салют» під час будівництва директивно зменшено удвічі; пропозицію перегородити вулицю Січневого повстання (тепер Івана Мазепи) поставленим упоперек неї будинком відкинуто; скульптурно-мозаїчну Стіну пам’яті у складі Комплексу споруд Київського крематорію на Байковому кладовищі 1982 знищено. Пропозиції архітектора щодо реконструкції стародавніх урочищ в історичному центрі м. Києва було піддано нищівній критиці керівництвом і активом Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (зокрема й В. Вечерським); цю критику й багаторічну протидію Мілецький назвав однією з причин своєї еміграції до Ізраїлю.
Серед творів Мелецького:
- монумент на місці зустрічі радянських та американських військ-союзників на р. Ельбі у м. Торгау (Німеччина) 1945 (не збережено);
- ремісниче училище на вулиці Кирилівській на Подолі у м. Києві (у співавторстві з О. Малиновським) 1952;
- парк Вічної Слави у м. Києві (у співавторстві) 1957, реконструкція 1985;
- Пам’ятник-музей визволителям м. Києва у с. Нових Петрівцях Вишгородського району Київської області (у співавторстві з Е. Більським) 1958;
- центральний автовокзал у м. Києві (у співавторстві з Е. Більським) 1957–1961;
- Республіканський палац піонерів і школярів ім. М. Островського, тепер Київський палац дітей та юнацтва (у співавторстві з Е. Більським) 1959–1965; удостоєно Державної премії СРСР 1967;
- комплекс споруд Київського крематорію на Байковому кладовищі у м. Києві (у співавторстві з А. Рибачук і В. Мельниченком) 1967–1982 (не завершено);
- адміністративна будівля Укравтодору на вулиці Фізкультури у м. Києві 1971;
- готель «Салют» на площі Слави у м. Києві (у співавторстві) 1984;
- поліклініка Спілки письменників України на вулиці Рейтарській у м. Києві 1986.
Визнання
Лауреат Державної премії СРСР (1967).
Почесний член Української академії архітектури (з 1992).
Додатково
Приятель Мілецького, учасник Другої світової війни, архітектор за фахом і письменник В. Некрасов негативно оцінив створений архітектором Пам’ятник-музей визволителям м. Києва у с. Нових Петрівцях, сказавши автору: «Твоє щастя, що він за 30 кілометрів від Києва…»
Праці
- Парк-музей «Древний Киев»: Историко-археологический и архитектурный комплекс. Киев : Наукова думка, 1989. 150 с. (у співавт.)
- Наплывы памяти. Иерусалим : Филобиблон, 1998. 128 с.
Література
- Кілессо С. Київ архітектурний. Київ : Будівельник, 1987. С. 98–99; 115; 143; 148.
- Українська академія архітектури. Київ : Українська академія архітектури, 1995. С. 21.
- Ерофалов-Пилипчак Б. Феерический Ава (1918–2004) // Архитектура советского Киева. Киев : Издательский дом А+С, 2010. С. 519–554.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Мілецький, Авраам Мойсейович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мілецький, Авраам Мойсейович (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.02.2024
