Дніпро (річка)

Картосхема басейну Дніпра

Дніпро (річка)

Витік Смоленська область, Росія
Гирло Дніпровський лиман, Чорне море, Херсонська область, Україна
Довжина (км) 2 200
Площа басейну (кв.км) 509 000
Середня витрата (куб.м/с) 1 700
Основні притоки Березина, Прип’ять (річка), Тетерів, Рось, Інгулець, Сож, Десна (притока Дніпра), Сула, Псел, Ворскла (річка), Оріль, Самара (річка)
Протікає через території Росія, Білорусь, Україна
Міста на березі Дорогобуж, Смоленськ, Орша, Могильов, Черкаси, Горішні Плавні, Кам’янське, Дніпро, Запоріжжя (місто), Каховка, Нова Каховка, Херсон
Дніпро в м. Смоленську, Росія
Дніпро у м. Києві
Вид на Дніпро з Канівських пагорбів, м. Канів, Черкаська область
Дніпрові пороги, затоплені водосховищем Дніпровської ГЕС у 1932, фото 1920-х
Дніпровська ГЕС, м. Запоріжжя
Каховське водосховище на Дніпрі, вдалині гребля Каховської ГЕС
У гирлі Дніпра на Херсонщині. Національний природний парк «Нижньодніпровський»

Дніпро́річка у Київській, Чернігівській, Черкаській, Полтавській, Кіровоградській, Дніпропетровській, Запорізький та Херсонській областях України, у Білорусі та Росії, впадає в Чорне море. В античних джерелах відомий під назвою: давньогрецьк. Βορυσθένης (Борисфен), лат. Danapris.

Характеристика

Бере початок з болота Аксьонинський Мох на південних схилах Валдайської височини поблизу с. Бочарово (Смоленська обл., Росія); впадає у Дніпровський лиман Чорного моря, перетинаючи зони мішаних лісів, лісостепову та степову. Довжина Дніпра 2 200 км (в Україні — 1 121 км), площа басейну 509 тис. км2 (в Україні — 292,7 тис. км2). Спільна з Білоруссю ділянка становить 125 км. За фізико-географічними умовами та чинниками формування стоку раніше Дніпро поділяли на: Верхній (до м. Києва); Середній (від м. Києва до м. Запоріжжя); Нижній (від м. Запоріжжя до гирла). Зі створенням дніпровського каскаду водосховищ актуальність цього поділу значно зменшилася.

Гідрографія

У верхів’ї (до м. Дорогобужа Смоленської області) тече неширокою долиною, русло звивисте, шириною до 30 м. Нижче долина ширшає до 3–10 км, русло — до 40–125 м. Поблизу м. Орші (Вітебська обл., Білорусь) Дніпро перетинає пасмо пісковиків, утворюючи Кобеляцькі пороги. На території України русло річки звивисте, утворює рукави; багато перекатів, островів і обмілин. Ширина долини збільшується до 18 км, заплави до 12 км.

Нижче м. Києва долина Дніпра асиметрична: праві схили круті та високі, ліві — низькі та пологі. Вздовж Придніпровської височини русло Дніпра відхиляється на південний схід. Між містами Дніпром і Запоріжжям річка перетинає Український кристалічний щит. Тут до спорудження Дніпрогесу (1932) були Дніпрові пороги — виходи гранітів, гнейсів та інших корінних гірських порід в руслі річки, що перешкоджало наскрізному судноплавству.

Після м. Запоріжжя річка плине Придніпровською низовиною; нижче м. Херсона в гирлі утворює численні рукави та протоки. У пониззі заплава Дніпра розширюється до 20 км, площа дельти становить 350 км2. Дніпровський лиман, в який впадає Дніпро, разом з Бузьким лиманом, в який впадає р. Південний Буг, утворюють Дніпровсько-Бузький лиман Чорного моря.

Дніпровський каскад водосховищ

На території України від гирла р. Прип’яті до греблі Каховської ГЕС Дніпро перетворено на суцільний каскад водосховищ, споруджених для роботи ГЕС: Київське, Канівське, Кременчуцьке, Кам’янське, Дніпровське, Каховське. З їхнім створенням природне русло та частина заплави були затоплені. Створення каскаду водосховищ почалося до Другої світової війни з будівництва Дніпровського водосховища для Дніпрогесу біля м. Запоріжжя (1932), продовжилося у повоєнний період — Каховське водосховище (1955), а завершилося введенням в експлуатацію Канівського водосховища (1976). Використовуючи класифікацію водосховищ за об’ємом води географа й гідролога Артура Борисовича Авакяна (1920‒2003; Росія), водосховища дніпровського каскаду можна класифікувати наступним чином: дуже великі — Кременчуцьке, Каховське; великі — Київське, Канівське, Кам’янське, Дніпровське. Каскад водосховищ акумулює 43,71 км3 води (82 % стоку Дніпра за рік).

Гідрологія

Дніпро — типова рівнинна річка. Гідрографічна мережа у його басейні найбільш розвинута у верхній частині в межах зони мішаних лісів (0,39 км/км2), найменш розвинута — в нижній частині, в межах степової зони (до 0,2 км/км2). Дніпро має мішане живлення. У верхній частині басейну переважає снігове (50 %), а на дощове та підземне припадає відповідно 20 % і 30 %. Нижче, в межах степової зони, частка снігового живлення зростає до 85–90 %, підземного — зменшується до 10–15 %, дощового майже немає. У гідрологічному режимі Дніпра чітко виражені весняна повінь, низька літня межень (з періодичними дощовими паводками), нерегулярні осінні паводки та зимова межень. У пригирловій ділянці відчувається вплив згінно-нагінних явищ. Льодостав утворюється у верхів’ї Дніпра на початку грудня, в пониззі — наприкінці грудня; скресає у верхів’ї на початку квітня, в пониззі — на початку березня. На водосховищах льодостав утворюється і зникає пізніше, ніж на незарегульованих ділянках русла. Найбільша частина стоку всієї річки (понад 80 %) формується вище м. Києва, або на Верхньому Дніпрі. Частки стоку, сформованого на цій частині Дніпра наступні: з території Росії — 32 %, Білорусі — 31 %, України — 37 %. За багаторічний період об’єм стоку коливався від 22,6 до 96 км3, нині у гирлі становить 53 км3, зменшуючись у маловодні роки до 43,5 км3. Загалом у басейні Дніпра на території України формується в середньому 19,7 км3 стоку. Середня річна витрата води поблизу м. Києва 1 370 м3/с, у гирлі — 1 700 м3/с. Вода гідрокарбонатна кальцієва з мінералізацією (поблизу м. Києва), мг/дм3: весною — 240, влітку — 280, взимку — 343. 1804 на Дніпрі біля м. Києва було створено перший постійно діючий гідрологічний пост для вимірів рівнів води.

Головні притоки: праві — Березина, Прип’ять, Тетерів, Рось, Інгулець; ліві — Сож, Десна, Сула, Псел, Ворскла, Оріль, Самара.

Іхтіофауна Дніпра нараховує понад 70 видів риб. Нижня частина річки багатша на рибу (60–65 видів), біля м. Києва — близко 40. Основні промислові види риб: лящ (близько 40 % вилову), судак, короп, щука, окунь, товстолобик, білий амур.

На Дніпрі розташовані міста: в Україні — Київ, Канів, Черкаси, Горішні Плавні, Кам’янське, Дніпро, Запоріжжя, Каховка, Нова Каховка, Херсон; в Білорусі — Могильов, Орша; в Росії — Смоленськ, Дорогобуж.

Використання

Дніпро є важливим джерелом водних ресурсів для України та головна воднотранспортна магістраль. Дніпро забезпечує водою дві третини території України, близько 50 великих міст і промислових центрів, близько 50 зрошувальних систем.

Спорудження дніпровського каскаду ГЕС — Київської, Канівської, Кременчуцької, Середньодніпровської, Запорізької, Каховської — і разом з ними водосховищ, сприяло використанню енергетичних ресурсів Дніпра та поліпшенню водопостачання галузей економіки.

З Дніпра починаються канали, воду яких використовують для водопостачання і зрошування: Дніпро — Кривий Ріг; Дніпро — Донбас; Північно-Кримський; Дніпро — Інгулець. Щорічно за межі басейну перекидається 5–6 км3 водного стоку.

Від гирла до м. Дорогобуж (1 990 км) Дніпро судноплавний. Основні річкові порти в Україні: Київ, Кам’янське, Дніпро, Запоріжжя, а також Канів, Черкаси, Кременчук, Нікополь, Херсон. У Білорусі — Могильов, Рогачов, Жлобин.

Важливе значення має промислове рибальство. Береги Дніпра та його водосховищ — важливий рекреаційний район (див. Рекреація).

Екологічні аспекти

Будівництво дніпровського каскаду водосховищ порушило екологічну рівновагу й докорінно змінило умови водообміну в Дніпрі. Порівняно з природними умовами річки, водообмін уповільнився в 14–30 разів. Це сприяє цвітінню води, розвитку синьо-зелених водоростей в літній період, що негативно впливає на якість води.

У результаті Чорнобильської ядерної катастрофи 1986 у р. Прип’ять та у Київське водосховище потрапили радіоактивні елементи. В цілому ж, у басейні Дніпра розташовано 5 діючих АЕС: Рівненська, Хмельницька, Запорізька — в Україні; Смоленська та Курська — в Росії. Це вимагає ретельного контролю екологічної ситуації в басейні річки.

У пониззі Дніпра від греблі Каховської ГЕС до Дніпровсько-Бузького лиману, де річка зберегла свій відносно природний стан, у 2015 створено національний природний парк «Нижньодніпровський» (Херсонська обл.). Територія парку є однією з найцінніших серед природних заплавно-літоральних комплексів у Європі.

Для поліпшення якості води Дніпра та відтворення водних ресурсів здійснюються заходи, передбачені в «Загальнодержавній цільовій програмі розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року», затвердженій Законом України від 24.05. 2012 № 4836-VI. Серед них — боротьба з ерозією, створення захисних насаджень на пісках, у ярах та вздовж річок басейну Дніпра (див. Захисна смуга прибережна); будівництво сучасних очисних споруд і систем зворотного водопостачання з метою захисту водних ресурсів від забруднення.

Додатково

Крім 8-ми областей України, якими протікає основне русло Дніпра, басейн річки поширюється ще на 10 областей: Вінницьку, Волинську, Донецьку, Житомирську, Львівську, Миколаївську, Рівненську, Сумську, Тернопільську, Хмельницьку.

Канали з 18 ст. слугували водними шляхами і сполучали Дніпро з річками басейну Балтійського моря: з р. Німан — Дніпровсько-Німанським каналом (збудовано 1783); з р. Західна Двіна — Березинською водною системою (1805); із Західним БугомДніпровсько-Бузьким каналом (1783), який з’єднує р. Піна (притока р. Прип’ять) з р. Мухавець (притока р. Західний Буг, басейн Вісли). Станом на 2020 ці водні шляхи не діють. Занепад і зупинка діяльності каналів трапилися в різні часи. Зокрема Березинської водної системи — на поч. 20 ст.; Дніпровсько-Німанського каналу — 1980 (перекрито); Дніпровсько-Бузького каналу — кін. 20 ст., коли він втратив своє колишнє транспортне значення. За часів СРСР каналом з України доставляли руду Криворізького залізорудного басейну до м. Бреста, де перевантажували на залізничний транспорт і відправляли на металургійні підприємства в Німецьку Демократичну Республіку (існувала до 1990).

Література

  1. Максимович Н. И. Днепр и его бассейн. Киев : Типография С .В. Кульженко. 1901. 370 с.
  2. Белінг Д. Є. Дніпро та його рибні багатства. Київ : Вид-во ВУАН, 1935. 164 с.
  3. Швец Г. И. Многовековая изменчивость стока Днепра. Ленинград : Гидрометеоиздат, 1978. 84 с.
  4. Денисова А. И., Тимченко В. М., Нахшина Е. П. Гидрология и гидрохимия Днепра и его водохранилищ. Киев : Наукова думка, 1989. 216 с.
  5. Романенко В. Д., Кузьменко М. И., Евтушенко Н. Ю. и др. Радиоактивное и химическое загрязнение Днепра и его водохранилищ после аварии на Чернобыльской АЭС. Киев : Наукова думка, 1992. 194 с.
  6. Хільчевський В. К. Роль агрохімічних засобів у формуванні якості вод басейну Дніпра. Київ : ВПЦ «Київський університет», 1996. 222 с.
  7. Романенко В. Д., Афанасьев С. А., Васенко А. Г. и др. Идентификация и оценка источников загрязнения водных объектов («горячих точек») в бассейне Днепра на территории Украины / Под ред. А. А. Галяпы. Киев : ПолиграфКонсалтинг, 2003. 282 с.
  8. Хільчевський В. К., Ромась І. М., Ромась М. І. та ін. Гідролого-гідрохімічна характеристика мінімального стоку річок басейну Дніпра / За ред. В. К Хільчевського. Київ : Ніка-Центр, 2007. 184 с.
  9. Вишневський В. І. Ріка Дніпро. Київ: Інтерпрес ЛТД, 2011. 384 с.
  10. Шапар А. Г., Скрипник О. О., Сметана С. М. Еколого-економічні проблеми переводу екосистеми річки Дніпр до режиму сталого функціонування // Екологія і природокористування. 2011. Вип. 14. С. 26–48.
  11. Осадчий В. І. Ресурси та якість поверхневих вод України в умовах антропогенного навантаження та кліматичних змін // Вісник Національної академії наук України. 2017. № 8. С. 29–46.

Відео

Документальна телепередача "Прогулянки містом" (телеканал "Київ")

Автор ВУЕ

В. К. Хільчевський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Дніпро (річка) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дніпро (річка) (дата звернення: 25.09.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
06.08.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ