Єлізаров, Віктор Дмитрович
Єліза́ров, Ві́ктор Дми́трович (20.08.1911, с. Пашково, тепер Веньовського району Тульської області, РФ — 20.02.1995, м. Київ, Україна) — архітектор, один із розробників проєкту відбудови вул. Хрещатик у м. Києві, представник радянського ретроспективізму й модернізму, автор низки споруд у м. Києві, член-кореспондент Академії архітектури УРСР (з 1950), дійсний член Академії будівництва і архітектури УРСР (з 1958), почесний член Української академії архітектури (з 1992), заслужений архітектор Української РСР (з 1970), народний архітектор СРСР (з 1973).
|
Єлізаров, Віктор Дмитрович | |
|---|---|
| Народження | 20.08.1911 |
| Місце народження | Пашково |
| Смерть | 20.02.1995 |
| Місце смерті | Київ |
| Місце поховання | Київ |
| Alma mater | Московський архітектурний інститут. |
| Місце діяльності | Україна, Росія |
| Напрями діяльності | архітектура, містобудування |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Трудового Червоного Прапора; Знак Пошани; Жовтневої Революції |
| Премії | Ленінська премія |
| Почесні звання | заслужений архітектор Української РСР; народний архітектор СРСР |
Життєпис
1937 закінчив Московський архітектурний інститут. Учень І. Фоміна. Працював помічником академіка архітектури І. Жолтовського (1867; тепер Білорусь — 1959; тепер РФ), потім на Донбасі займався експериментальним проєктуванням житлових будинків. У м. Москві проєктував парки, споруди аеропорту. Під час німецько-радянської війни 1941–1945 проєктував і керував будівництвом оборонних споруд. Керівником дипломного проєкту Єлізарова та його подальшої проєктної діяльності був О. Власов (1900–1962; тепер РФ) — архітектор, наближений до М. Хрущова. Завдяки цьому Єлізаров, котрого керівник високо цінував, увійшов до групи архітекторів, яка під керівництвом Власова за наказом Хрущова, погодженим із Й. Сталіним, 1944 переїхала з м. Москви до поруйнованого м. Києва для керівництва його відбудовою. Власова призначено головним архітектором м. Києва, Єлізарова — його заступником і керівником архітектурних майстерень, які невдовзі перетворено на інститут «Київпроєкт». Узагальнивши практику використання будівельної кераміки у повоєнній забудові м. Києва, Єлізаров 1953 захитив кандидатську дисертацію «Тонкостінна кераміка в архітектурі житлових будинків». Від 1963 — доктор архітектури (науковий ступінь присуджено без написання дисертаційного дослідження за сукупністю науково-творчих робіт). 1948–1963 працював у системі Академії архітектури УРСР, зокрема в Науково-дослідному інституті архітектури споруд, інституті «ДІПРОМІСТО» (тепер — Український державний науково-дослідний інститут проєктування міст «Діпромісто» імені Ю. М. Білоконя). Від 1961 — віце-президент Академії будівництва і архітектури УРСР. 1964–1975 — заступник, перший заступник голови Держбуду УРСР (центральний орган виконавчої влади у сфері будівництва, містобудування, архітектури).
Діяльність
Член Спілки архітекторів УРСР (тепер Національна спілка архітекторів України). Спочатку працював у стилістиці радянського ретроспективізму, згодом — у стилістиці архітектури сучасної (модернізму). Співпрацював з архітекторами А. Добровольським, Б. Приймаком, Н. Чмутіною, скульптором В. Бородаєм. Один із провідних авторів нових розпланування і забудови повоєнного Хрещатика. Виконав реконструкцію площі Богдана Хмельницького (тепер Софійська), бульвару Тараса Шевченка. Серед реалізованих проєктів у м. Києві — клуб залізничників у Дарниці (1950), комбінат друку на Брест-Литовському проспекті (тепер Берестейський проспект, 1958–1965). Учасник розроблення генерального плану Виставки досягнень народного господарства УРСР (тепер Національний комплекс «Експоцентр України») та її виставкових павільйонів.
Наукові дослідження і проєктні розробки Єлізарова сприяли упровадженню нових типів житлових будинків: на вул. Великій Васильківській у м. Києві (1951), великоблокових у м. Маріуполі (1952–1955), експериментальних у м. Харкові (1955–1956), великопанельних на вул. Олексіївській (1957–1961), п'яти- і дванадцятиповерхових великопанельних експериментальних на житлових масивах м. Києва (1961–1965).
Серед творів основні (всі у співавторстві, у м. Києві):
- аеропорт «Жуляни» (тепер «Київ») 1946–1949;
- споруда Київського політехнікуму зв’язку 1946–1953;
- огорожа, ворота і малі архітектурні форми будинку Уряду України у Києві 1948;
- розпланування і забудова вул. Хрещатик 1949–1957;
- адміністративна будівля (колишнє Міністерство сільського господарства УРСР) 1952–1958;
- адміністративна будівля Держтелерадіо 1952–1958;
- готель «Дніпро» 1956–1964;
- павільйон «Зернові й олійні культури» Виставки досягнень народного господарства УРСР 1957;
- підземне приміщення станції «Хрещатик» Київського метрополітену 1960;
- готель «Київ» 1968–1973;
- Печерський ландшафтний парк і меморіальний комплекс Музей великої вітчизняної війни 1941–1945 (тепер Національний музей історії України у Другій світовій війні) 1974–1981 — удостоєно Ленінської премії 1984).
|
Визнання
Ленінська премія (1984).
Ордени: Трудового Червоного Прапора (1958), Знак Пошани (1966), Жовтневої Революції (1971); 3 медалі.
Додатково
Беручи участь у проєктуванні Печерського ландшафтного парку зі Співочим полем, керувався мрією, яка залишилася нездійсненною: створити у Києві парк, за мистецьким рівнем гідний порівняння з Національним дендрологічним парком «Софіївка» НАН України та Державним дендрологічним парком «Олександрія» НАН України.
Література
- Архітектура України у державних преміях, 1941–2007 / За заг. ред. М. М. Дьоміна, Н. М. Кондель-Пермінової, А. О. Пучкова. Київ : Центр історико-містобудівних досліджень, 2008. С. 88–91.
- Мироненко Д. Визначне перевіряється історією // Міське господарство України. 2011. № 4. С. 44–46.
- Єлізаров Віктор Дмитрович // Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В. Г. Заболотного. URL: http://www.dnabb.org/modules.php?name=Pages&go=page&pid=158
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Єлізаров, Віктор Дмитрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Єлізаров, Віктор Дмитрович (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 19.05.2025
