Бородай, Василь Захарович

Борода́й, Васи́ль Заха́рович (18.08.1917, м. Катеринослав, тепер Дніпро, Україна — 19.04.2010, м. Київ, Україна) — скульптор, педагог, народний художник УРСР (з 1964) і СРСР (з 1977), дійсний член Академії мистецтв СРСР (1973), дійсний член Академії мистецтв України (з 1997), лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1968, тепер Національна премія України імені Тараса Шевченка).

Бородай, Василь Захарович
Народження	18.08.1917
Місце народження	Дніпро
Смерть	19.04.2010
Місце смерті	Київ
Alma mater	Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Напрями діяльності	скульптор

Життєпис

Пам’ятний знак «Засновникам Києва», 1982

Народився в робітничій сім’ї. Після закінчення фабрично-заводського училища з 1934 кілька років працював токарем. 1936–1941 навчався у Дніпропетровському державному художньому училищі (тепер Комунальний заклад «Дніпропетровський фаховий мистецько-художній коледж культури» Дніпропетровської обласної ради»).

Учасник Другої світової війни, служив у розвідувальній роті.

1953 закінчив Київський художній інститут (тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), майстерня М. Лисенка (1906–1972; тепер Україна). Відтоді працював скульптором науково-реставраційної майстерні при Архітектурному управлінні Ради Міністрів УРСР.

Пам'ятник партизанам-ковпаківцям

З 1966 — викладач Київського художнього інституту, його ректор (1966–1973), професор (з 1971). Керівник творчих майстерень скульпторів Академії мистецтв СРСР у Києві. Виховав плеяду майстрів пластики, серед них В. Швецов, А. Кущ.

Голова правління Спілки художників України (1968–1982).

Депутат Верховної Ради УРСР 9 і 10 скликань (1975–1985).

Творчість

Автор творів у галузі монументальної та станкової скульптури. Тематика творчості: скульптурні образи, пов’язані з історією, портрети сучасників, меморіальні ансамблі, пам’ятники тощо. Монументальні твори Бородая вирізняються складним об’ємно-просторовим рішенням, експресивністю.

Серед творів — композиції «Юність» (1951), «Іван Богун» (1953), «Пам’яті товариша» (1974), «А мати чекає» (1985, в с. Миколаївка Київської області), паркова скульптура «Леся Українка» (поблизу Маріїнського палацу в м. Києві, 1965); серія скульптурних творів «По Єгипту» (1961–1964); портрети В. Касіяна (1973), П. Панча (1960), Л. Ревуцького, П. Тичини (обидва — 1963), Т. Яблонської (1974); пам’ятний знак «Засновникам Києва» (1982), монумент Великій Жовтневій соціалістичній революції (1977, у співавторстві; у 1991 демонтовано); пам’ятники — М. Щорсу (1954, у співавторстві), Чекістам (1967; у 2016 демонтовано), обидва — у м. Києві, партизанам-ковпаківцям — у м. Яремчі Івано-Франківської області (1967, Шевченківська премія), В. Скопенку — у м. Сандомирі (Польща, 1971), П. Калнишевському — у с. Пустовійтівці Роменського району Сумської області (1991, у співавторстві), Т. Шевченкові — в Арров-парку поблизу м. Нью-Йорка (США, 1970) та у м. Білий Бір (Польща, 1991) та ін.

Один з авторів «Українського державного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр.» (1981; тепер меморіальний комплекс «Національний музей історії України у Другій світовій війні» у м. Києві).

Нагороди та визнання

Лауреат Ленінської премії (1984).

Відзначений срібною медаллю Академії мистецтв СРСР (1965; за скульптурну композицію із серії «По Єгипту», 1961–1964), золотою медаллю імені М. Б. Грекова (1969; за пам’ятник партизанам-ковпаківцям у м. Яремчі).

Нагороджений орденами Леніна (1971), Жовтневої Революції (1982), Вітчизняної війни II ступеня (1944, 1985), І ступеня (1945), Червоної Зірки (1945), Червоного Прапора (1945), Трудового Червоного Прапора (1967), Дружби народів (1987), «За заслуги» III ступеня (1997), Богдана Хмельницького III ступеня (1999), князя Ярослава Мудрого V ступеня (2007), медалями.

Додатково

Донька Галина (1949–1980; Україна) — живописець. Член Спілки художників УРСР (з 1978). Працювала в галузі станкового живопису, графіки та монументально-декоративного мистецтва.

Література

Фогель З. В. Бородай. Москва : Советский художник, 1968. 111 с.
Бородай Василь Захарович // Митці України / За ред. А. В. Кудрицького. Київ : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. 848 с.
Бородай Василь Захарович // Художники України / Авт.-упоряд.: М. Г. Лабінський. Київ : Інтертехнологія, 2006. 640 с.
Загаєцька О. Василь Бородай: «Україні присвячую мою творчість...»: до 90-річчя від дня народження мистця // Образотворче мистецтво. 2007. № 4. С. 4–5.
Нестеренко П. В. Василь Захарович Бородай (Пам’яті академіка НАМ України В. З. Бородая ) // Мистецькі обрії. 2010. № 3. С.413–414.
Українська академія мистецтва: Спеціальний випуск. Професори НАОМА (1917 – 2012). Київ, 2012.
Чикаленко Р. Українська скульптура 50–80-х років ХХ ст. // Мистецтво в школі (музика, образотворче мистецтво, художня література). 2014. № 1. С. 26–32.

Автор ВУЕ

П. В. Нестеренко

Покликання на цю статтю: Нестеренко П. В. Бородай, Василь Захарович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бородай, Василь Захарович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.01.2022