Фасад

Головний (західний) і бічний (південний) фасади Успенського (Георгіївського) собору в Каневі
Кресленик головного фасаду Брами Заборовського в Києві
Кресленик бічного (північного) фасаду Церкви Святого Юра у Дрогобичі

Фаса́д (фр. façade, з італ. facciata від faccia — обличчя) — багатозначний термін.


1) Зовнішній лицьовий бік будинку, споруди, утворений огороджувальними конструкціями.

Кожна будівля, споруда, залежно від своєї конфігурації у плані та найближчого оточення, має декілька фасадів. Їх розрізняють за:

  • місцезнаходженням (передній, бічний, тильний);
  • відношенням до простору будівлі (поздовжній, причілковий);
  • значущістю (головний, другорядний);
  • розміщенням відносно оточення (вуличний, дворовий, садовий тощо);
  • сторонами світу, на які вони звернені (північний, південний, західний, східний, південно-західний тощо).

У традиційній забудові у бік вулиці чи площі, звідки влаштовано головний вхід до будинку, звернено головний фасад, який зазвичай відзначається багатством архітектурних форм і декору.

Головний фасад здавна має репрезентативну функцію щодо всієї споруди, тому його виконують з міцних, довговічних, естетично привабливих [[ будівельних матеріалів. Особливою пишнотою відзначалися фасади пізньосередньовічних і ранньомодерних сакральних і палацових споруд. У палацово-паркових ансамблях стилів бароко і класицизму великого значення надавали парковим фасадам як частині загальної композиції. У певні історичні періоди фасад репрезентативної будівлі набував перебільшеного значення незалежно від її функціонального призначення, конструктивного, об’ємно-просторового вирішення: розроблення композиції фасаду було самостійним архітектурним завданням. Геометричні форми, пропорції, членування фасаду, розміщення віконних та дверних прорізів, балконів, лоджій, декор є результатом архітектурного задуму і пов’язані з призначенням будинку, споруди, особливостями їхнього просторового, конструктивного та стилістичного вирішення. Фасади будинків і споруд визначають вигляд забудови вулиць, площ, набережних тощо.

В українській народній архітектурі головний фасад будинку називають чолом, тильний — затиллям, бічний — причілком.


2) Кресленик архітектурний в ортогональній проєкції фасаду будівлі чи споруди. Проєкцію виконують на вертикальну площину у певному масштабі (зазвичай 1:100, 1:200; рідше — 1:400, 1:50, 1:25). Це один з основних креслеників, який разом із планом і розрізом будинку дає про нього комплексне уявлення. Оформлення кресленика фасаду залежить від призначення: робочі кресленики фасадів виконують із докладними позначеннями вертикальних розмірів (позначок) усіх характерних елементів (цоколь, поверхи, віконні й дверні прорізи, карнизи тощо); демонстраційні — без позначення розмірів або з позначенням тільки основних вертикальних розмірів (позначок), але з докладним зображенням усіх елементів, зокрема декоративних, з наочним виявленням об’єму і пластики будинку, фактури поверхонь, світлотіні тощо. Такі кресленики, як правило, доповнюють антуражем, для виявлення масштабу будинку використовують стафаж.

Література

  1. Мардер А. Фасад // Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 295.
  2. Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва ; Головкиївархітектура, 2002. С. 424.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Фасад // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Фасад (дата звернення: 17.11.2026).



Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
13.05.2023


Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶