Болото

Заростання озера і перетворення в болото
Типи боліт: а) верхове; б) низинне
Витік р. Дніпра з болота в урочищі Аксьонинський Мох поблизу с. Бочарово Смоленської області (Росія)
Черемські болота, Волинська обл., Україна
Угруповання шейхцерії на перехідному болоті, масив Сира Погоня, Рівненська обл. Україна
Болото на Валдаї, Росія
Водно-болотні угіддя Пантанал (басейн р. Парагвай), Бразилія - об'єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

Боло́то — надмірно зволожена ділянка поверхні Землі із застояним водним режимом, заросла вологолюбною рослинністю.

Згідно з Водним кодексом України, іншими нормативними документами болото не є водним об’єктом, тоді як у деяких країнах болота належать до поверхневих водних об’єктів.

Комплексним дослідженням боліт займається болотознавство.

Гідрологія вивчає болота з позицій їхнього впливу на формування річкового стоку на водозборі.

Походження

Походження боліт пов’язане із заболочуванням суші (головний вид утворення боліт) та заростанням водойм (озер, водосховищ, ставів). Виникнення боліт шляхом заболочування суші зумовлене співвідношенням на її території складових водного балансу (атмосферні опади, випаровування, стік) та сприятливою для цього геоморфологічною будовою місцевості (западини, низовини), які створюють умови для застійного або слабопроточного водного режиму й акумуляції на поверхні суші надмірної вологи. Заболочування ділянок суші відбувається під впливом певних гідрологічних чинників (наявність водонепроникних порід, виклинювання підземних вод тощо).

Виділяють два основні види заболочування суші: затоплення і підтоплення території. Затоплення пов’язане з переважанням атмосферних опадів над випаровуванням за відсутності дренажу або з незначним поверхневим стоком в умовах зниженого рельєфу місцевості, підтоплення — з підвищенням рівня ґрунтових вод.

Утворення торфу

Утворення боліт супроводжується накопиченням органічного матеріалу на поверхні ґрунту. Надлишок вологи у ньому спричиняє погіршення кисневого і мінерального живлення рослин, унаслідок чого порушуються процеси розкладання відмерлих органічних решток рослин, відбувається виділення гумінових кислот і консервація органічного матеріалу. Останній ущільнюється, деформується і поступово перетворюється в органічну породу — торф, який має значну водопроникність і вміст води (88–97 % за об’ємом). Під покладами торфу деяких боліт залягають родовища сапропелю. Для болота характерним є наявність шару торфу не менше 30 см, поширення специфічної рослинності. Надмірно зволожені ділянки земної поверхні з шаром торфу завтовшки менше 30 см називають заболоченими землями.

Поширення

Болота поширені на Землі в різних кліматичних зонах на більшості континентів. У зоні надмірного зволоження (тундра, тайга), де кількість атмосферних опадів перевищує випаровування, болота можуть виникати на будь-яких елементах та формах рельєфу: вододілах, схилах і терасах річкових долин, у заплавах річок. Утворення боліт на підвищеннях та западинах у зоні надмірного зволоження є їхньою зональною ознакою. Найбільш поширені такі болота в Західному Сибіру.

За типами рослинного покриву, особливостями болотяних утворень і товщиною торфу в зоні надмірного зволоження виділяють три основні болотні зони:

  • арктичних мінеральних осокових боліт;
  • горбистих боліт;
  • опуклих оліготрофних боліт.

У перехідній зоні нестійкого зволоження (лісостеп) відповідно виділяють болотну зону евтрофних (див. Евтрофи) і оліготрофних (див. Оліготрофні водойми) боліт. Найбільша кількість боліт тут приурочена до від’ємних форм рельєфу — ярів, балок, западин. У зоні недостатнього зволоження (степ) розташована зона евтрофних гіпново-осокових та осокових боліт, зона засолених очеретяних боліт. Трапляються вони в заплавах річок і на водоймах, що заростають. Болота розподілені за окремими географічними зонами:

  • у зонах тундри й лісотундри вони займають близько 70 % території;
  • у зоні лісів — до 30 %;
  • у зоні мішаних лісів — 10 %;
  • у лісостеповій — 4 %;
  • у степовій — 2 %.

Загальна площа боліт на Землі становить близько 3,5 млн км2. Площа торфових боліт — близько 2,7 млн км2, або близько 2 % площі суші. У них зосереджено майже 11,5 тисяч км3 води, або 0,03 % прісних вод гідросфери (більше ніж у річках, де міститься лише 0,006 % прісних вод). Майже третина боліт світу знаходиться на території РФ — приблизно 9 % її площі. У Білорусі болота (разом з осушеними) займають 14,1 % площі країни. Значні території охоплені болотами в країнах Скандинавського півострова, Великій Британії, Канаді.

В Україні болота займають понад 1 200 тисяч га, в них залягає понад 3 млрд т торфу. Найбільше боліт на Поліссі — близько 900 тисяч га, в лісостепу — близько 300 тисяч га, трапляються в степу та гірських районах.

Типи боліт

За характером водно-мінерального живлення, формою поверхні та складом рослинності торфові болота поділяють на низинні, верхові й перехідні.

Низинні болота поширені у знижених формах рельєфу, на місцях колишніх озер або в заплавах річок. Поверхня цих боліт увігнута або плоска, що зумовлює застійний характер водного режиму. Живляться за рахунок атмосферних опадів, стоку поверхневих вод із навколишньої території, річкових вод під час водопілля і паводків, ґрунтових вод. Важливою гідрологічною особливістю низинних боліт є надходження в них зі стоком поверхневих і ґрунтових вод мінеральних біогенних речовин, завдяки чому створюються сприятливі умови для розвитку евтрофної рослинності (чорна вільха, береза, гіпновий зелений мох, осока, очерет, хвощ тощо). Торф низинних боліт багатий на мінеральні солі (його зольність — 6–7 %), завдяки чому його використовують як добриво. В Україні низинні болота переважають на Поліссі, у заплавах і дельтах великих річок. Останнім часом низинні болота почали утворюватися в зонах підтоплення водосховищ.

Верхові болота трапляються лише у вологому кліматі й розташовані на плоских вододілах. Їхня поверхня опукла або плоска, тому живляться такі болота лише за рахунок атмосферних опадів. Бідні на мінеральні біогенні речовини, тому до них приурочена невибаглива до умов життя оліготрофна рослинність (сфагновий білий мох, пухівка, журавлина тощо). Торф накопичується в центральній частині болота швидше, ніж на краях, завдяки чому болота мають переважно опуклу форму. Торф верхових боліт бідний на мінеральні солі (зольність — менше 4 %); його використовують як паливо та в хімічній промисловості.

Перехідні болота за характером рослинності та ступенем мінералізації вод, які їх живлять, є проміжними між низинними і верховими. Поверхня слабоопукла або плоска, мінеральне живлення помірне, відповідає вимогам мезотрофних рослин (береза, осоки, сфагнові білі мохи).

Для кожного з трьох типів боліт характерне певне сполучення видів рослинності (біоценозів) із геоморфологічними особливостями окремих частин боліт, відповідно до чого утворюються специфічні болотні мікроландшафти. За фізичними властивостями (водопроникність, фільтрація тощо), гідрологічними, гідрохімічними та біохімічними процесами верхній шар болотних масивів істотно відрізняється від торф’яного відкладу. Це дає можливість виділити в болотному масиві два основних шари (горизонти): верхній — активний, діяльний та нижній — інертний. Діяльному шару болота притаманний інтенсивний вологообмін з атмосферою та територіями, що оточують болото; періодичними коливаннями в його межах рівнів ґрунтових вод. Для інертного горизонту характерні постійна кількість води протягом року та повільний вологообмін із підстильною поверхнею.

Значення

Болота відіграють важливу екологічну та гідрологічну роль — часто з них починаються витоки річок, вони регулюють водний режим значних територій, слугують фільтрами проти забруднення природних вод, перешкоджають утворенню парникового ефекту шляхом захоронення органічних решток, на розкладання яких на земній поверхні витрачався б кисень. З іншого боку, болота продукують метан, який сприяє парниковому ефекту. На болотах утворюється своєрідний рослинний і тваринний світ (особливо водоплавних птахів). Упродовж тисячоліть людина займається осушенням боліт, із метою отримання нових угідь для ведення сільського господарства, порушуючи екологічні умови значних територій.

Додатково

1971 прийнято Рамсарську конвенцію про збереження водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (м. Рамсар, Іран). Згодом мета конвенції значно розширилася, 2021 охоплює всі аспекти збереження водно-болотних угідь як екосистем, цінних для збереження біологічного різноманіття на планеті. Близько 170 країн підписали конвенцію, зокрема й Україна.

Поняття «водно-болотні угіддя» значно ширше, ніж «болото». Під водно-болотними угіддями розуміють райони боліт, драговин, торфовищ або водойм — природних або штучних‚ постійних або тимчасових‚ непроточних чи проточних‚ прісних‚ солонуватих або солоних‚ включно з морськими акваторіями‚ глибина яких не перевищує 6 м.

Найбільші водно-болотні угіддя світу — Пантанал. Розташовані в басейні р. Парагвай у Бразилії (частково — в Болівії, Парагваї), сягають близько 190 тисяч км2. У межах Пантаналу частина територій — під особливою охороною, зокрема заповідник «Пантанал», що є об’єктом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Основний механізм охорони водно-болотних угідь — надання природоохоронного статусу та обмеження в господарюванні на цих територіях. Станом на 2021 в Україні налічували 50 ділянок, визнаних водно-болотними угіддями міжнародного значення (Рамсарські угіддя) загальною площею 802 604 га.

Джерела

Джерела

  1. Болото // ДСТУ 3517-97. Гідрологія суші. Терміни та визначення основних понять. Видання офіційне. Київ : Держстандарт України, 1997. С. 53.
  2. Порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення. 2002. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1287-2002-%D0%BF#Text
  3. Водний кодекс України. Кодекс України про надра. Лісовий кодекс України. Повітряний кодекс України: станом на 1 березня 2019 р. Харків : Право, 2019. 277 с.

Література

  1. Кац Н. Я. Болота земного шара. Москва : Наука, 1971. 295 с.
  2. Водно-болотні угіддя України / За ред. Г. Б. Марушевського, І. С. Жарук. Київ : Чорноморська програма Ветландс Інтернешнл, 2006. 312 с.
  3. Хільчевський В. К., Ободовський О. Г., Гребінь В. В. та ін. Загальна гідрологія. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2008. 399 с.
  4. Ільїна О. В., Кукурудза С. І. Болотні геокомплекси Волині. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2009. 242 с.
  5. Keddy P. A. Wetland Ecology: Principles and Conservation. 2nd ed. Cambridge : Cambridge University Press, 2010. 514 p.
  6. Минаева Т. Ю., Сирин А. А. Биологическое разнообразие болот и изменение климата // Успехи современной биологии. 2011. Т. 131. № 4. С. 393–406.
  7. Хільчевський В. К. Глобальні водні ресурси: виклики ХХІ століття // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Географія. 2020. Вип. 1/2 (76/77). С. 6–16.

Автор ВУЕ

В. К. Хільчевський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Болото // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Болото (дата звернення: 25.06.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
09.06.2021



Увага! Опитування на честь 30-ліття незалежності