Озеро

Байкал — озеро тектонічного походження, найглибше у світі, Росія
Картосхема розташування Каспійського озера — Іран, Азербайджан, Росія, Казахстан, Туркменістан
Світязь — озеро карстового походження, Україна
Кратерне озеро — діючий вулкан Ірасу, Коста-Ріка
Ретба — рожеве озеро (солоність води 380-400 г/дм3), Сенегал
Підльодовикове оз. Восток в Антарктиді

О́зеро — природна водойма уповільненого водообміну, розташована в заглибинах суходолу, не пов'язана з морями та океанами. Озера є предметом вивчення науки лімнології, а у гідрології — наукової дисципліни озерознавство. Деякі озера світу називають морями (Каспійське, Аральське, Мертве), що пов’язано з їхніми значними розмірами, історичною традицією та правовим регулюванням відносин прибережних держав.

Характеристика

Озера є компонентом гідросфери, але не є складовою частиною Світового океану. Водні маси в озері оновлюються значно рідше, на відміну від річки, а наявні в ньому течії не є переважаючим чинником, що визначає його режим.

Завдяки значній тепловій інерції водної маси великі озера пом'якшують клімат і температуру прилеглих районів, зменшуючи річні і сезонні коливання метеорологічних елементів.

Форма, розміри і рельєф дна озерних улоговин істотно змінюються при накопиченні донних відкладень. Заростання озер створює нові форми рельєфу — рівнинні або навіть опуклі. Озера можуть створювати підпір ґрунтових вод, що викликає заболочування прилеглих ділянок суходолу.

У результаті безперервного накопичення органічних і мінеральних частинок в озерах утворюються потужні товщі донних відкладень, сапропель. Ці відкладення видозмінюються у процесі подальшого розвитку водойм та перетворенні їх в болота або суходіл. За певних умов вони перетворюються в гірські породи органічного походження.

У воді озер відбуваються хімічні процеси. Одні елементи переходять з води в донні відкладення, інші — навпаки. У низці озер, які не мають стоку, у зв'язку з випаровуванням води підвищується концентрація солей. Результатом є істотні зміни мінералізації і сольового складу озер.

Акваторія і береги озер є місцем поширення різноманітної флори і фауни.

Типи озер

За походженням виділяють озера:

  • тектонічні — утворюються шляхом заповнення тріщин в земній корі (напр, оз. Байкал, Росія);
  • льодовикові — утворені льодовиком, що розтанув (напр., оз. Арберзее, фед. земля Баварія, Німеччина), яке залишилося від останнього льодовикового періоду);
  • моренні;
  • річкові (або стариці);
  • приморські (лагуни і лимани) — відомою лагуною є Венеціанська (див. Венеціанська затока), розташована в північній частині Адріатичного моря (Італія);
  • провальні (карстові, термокарстові) — особливістю деяких провальних озер є їхнє періодичне зникнення і поява, що залежать від своєрідної динаміки підземних вод, типовим представником є оз. Ерцо в Південній Осетії;
  • заплавні — озера, що утворюються завдяки заплавам річок;
  • завально-запрудні — утворюються внаслідок обвалення частини гори (напр., оз. Синевир в Українських Карпатах, Ріца в Абхазії);
  • гірські — розташовані в гірських улоговинах;
  • кратерні — розташовані в кратерах вимерлих вулканів (в Європі подібні озера знаходяться в області Айфель, Німеччина), біля них спостерігаються слабкі прояви вулканічної діяльності у вигляді гарячих джерел.

За водним балансом озера поділяють на:

  • стічні, що мають стік (переважно у вигляді річки, напр., із оз. Байкал витікає р. Ангара);
  • безстічні, що не мають поверхневого стоку або підземного відводу води в сусідні водозбори (напр., Каспійське море — найбільше безстічне озеро на Землі), витрата води відбувається за рахунок випаровування.

За значенням мінералізації води:

  • прісні;
  • солонуваті;
  • мінеральні або соляні (не всі мінеральні озера солоні, є солі які надають воді гіркий присмак).

Так, мінералізація води в оз. Байкал становить близько 0,1 г/дм3, Каспійському морі — 12,5 г/дм3, Мертвому морі — 300 г/дм3.

За хімічним складом води та переважаючими йонами мінеральні озера діляться на:

  • карбонатні (содові);
  • сульфатні (гірко-солоні);
  • хлоридні (солоні).

Класифікація озер за площею водного дзеркала згідно Водної рамкової директиви Європейського Союзу (2000), км2: менше 0,5 — дуже малі; 0,5–1,0 — малі; 1,0–10,0 — середні; 10–100 — великі; понад 100 — дуже великі.

Класифікація озер за середньою глибиною згідно Водної рамкової директиви Європейського Союзу (2000), м: менше 3 — мілкі; 3–15 — середньої глибини; понад 15 — глибокі.

Трофність озер

Трофність — характеристика водойми за біологічною продуктивністю, що зумовлена вмістом біогенних елементів (насамперед, азоту і фосфору).

За трофністю виділяють такі основні типи озер:

  • оліготрофні — озера з малою кількістю поживних речовин, характеризуються великою прозорістю, кольором води від синього до зеленого, неоднорідністю розподілу температури по вертикалі, поступовим зниженням вмісту кисню до дна і рівномірним режимом його протягом року;
  • мезотрофні — озера з середнім рівнем первинної продукції та помірним умістом елементів мінерального живлення;
  • евтрофні — озера з великим умістом поживних речовин, зазвичай неглибокі (10–15 м), добре прогріваються, колір води від зеленого до бурого, вміст кисню різко знижується до дна, взимку інколи замерзають, дно торф'янисте або покрите органічним мулом; влітку спостерігається «цвітіння» води за рахунок сильного розвитку фітопланктону, мають сприятливі умови для розвитку рослинності та тваринного світу.
  • дистрофні — бідні на поживні речовини, вода слабо мінералізована, відзначається підвищеною кислотністю, малою прозорістю, жовтим або бурим кольором унаслідок великої кількості в ній гумінових речовин, через що такі озера іноді називають гуміновими; часто майже відсутній фітопланктон та донні тварини на покритому торфом мулистому дні; поширені в сильно заболочених районах.

Озера світу

Найбільші за площею озера світу: Каспійське море (371 тис. км2); Верхнє (82,4 тис. км²); Вікторія, Ньяса, Мічиган, Гурон, Аральське море — кожне близько 60 тис. км²; Танганьїка (32,9 тис. км2), Байкал (31,7 тис. км2), Ладозьке (17,9 тис. км².).

Найглибші озера: Байкал (1 642 м); Танганьїка (1 470 м); Каспійське море (1 025 м).

Серед країн світу найбільше озер в Канаді та Фінляндії.

Озера України

На території України нараховується близько 20 тис. озер. Вони мають різне походження: заплавні, карстові, приморські (озера-лимани). Їхнє розташування умовно можна локалізувати за регіонами: озера Волинського Полісся; гірські озера Українських Карпат; Придунайські озера; озера-лимани Причорномор’я; солоні озера Криму.

У басейні Західного Бугу розташовані Шацькі озера — прісноводні водойми (мінералізація води 0,1–0,2 г/дм3) Волинського Полісся, що мають карстове походження. Найбільше серед них — оз. Світязь, яке є найглибшим озером України (максимальна глибина бл. 58 м). Для збереження унікальності цих озер та біорізноманіття краю було створено Шацький національний природний парк.

В Українських Карпатах є низка невеликих за площею і неглибоких карових озер (див. Кар у географії). Вони знаходяться в чашеподібних заглибинах, які утворилися у привершинній частині гір під дією невеликих льодовиків. За хімічним складом вода цих озер є ультрапрісною (напр., мінералізація води озера Марічейка становить близько 0,03 г/дм3).

Озеро Синевир має загатне походження. Воно утворилося в результаті потужного зсуву, спричиненого землетрусом близько 10 тис. років тому, який перегородив потік. Озеро має максимальну глибину 24 м. Знаходиться на території Національного природного парку «Синевир».

В пониззі Дунаю в Одеській області розташовані т. з. Придунайські озера, які в давнину були морськими лиманами. Серед них найбільше за площею в Україні озеро Ялпуг (149 км2), а також Кагул, Картал, Катлабуг, Китай, Кугурлуй, Саф'яни та ін. Мінералізація води в деяких з них в меженний період (див. Межень]) може перевищувати 1,0 мг/дм3.

У межиріччі Дністра і Дніпра на території Одеської області розташовані озера-лимани, які утворились унаслідок затоплення морем долин рівнинних річок і балок у результаті відносного занурення прибережних ділянок суходолу. Назви лиманів часто співпадають із назвами річок, що їх живлять. Одні з них відкриті (мають зв'язок з морем), інші — закриті: Куяльницький, Хаджибейський, Сухий, Дофінівський, Григорівський, Тилігульський. У закритих лиманах солоність води вища ніж, у Чорному морі (понад 18 г/дм3).

Солоні озера є в Криму, де виділяють такі озерні групи: Перекопську, Тарханкутську, Євпаторійську, Керченську, Херсонську, Генічеську. Найвідоміше оз. Сиваш, з якого добувають кухонну сіль та інші сполуки (солоність від 22 г/дм3 у північній частині до 87 г/дм3 — у південній). Багато кримських озер влітку пересихають.

Значення і використання

Озера мають важливе значення в житті планети. Вони регулюють стік річок, затримуючи в своїх улоговинах повеневі води і віддаючи їх в меженні періоди. Акваторія і береги є місцем поширення різноманітної флори і фауни, зокрема рідкісних видів. В озерах зосереджено великі запаси природних ресурсів: водні, біотичні, мінеральні та рекреаційні (див. Рекреація).

Озера слугують для риборозведення.

З озер добувають солі та лікувальні грязі (пелоїди).

Великі озера використовують для судноплавства, водопостачання.

Озера є значними рекреаційними об’єктами — слугують місцем відпочинку і оздоровлення.

Додатково

У 20 ст. були відкриті підлідні озера в Антарктиді. За допомогою проникаючого через товщу льоду радара і супутникових знімків під Антарктичним льодовиковим щитом досі було виявлено понад 150 підлідних озер. Найбільше з них — оз. Восток, відкрите радянськими і британськими вченими у 1957 під льодовиковим щитом товщиною 4 000 м. Припускають, що це озеро має площу близько 15,8 тис. км2 (довжину 250 км, ширину 50 км), глибину 1 200 м. Воно розташоване в повній темряві на глибині від 3 700 до 4 100 м під льодом. Його температура становить близько –3 °C, а тиск знаходиться на рівні 35 MПa. Передбачають, що підлідні озера Антарктиди з'єднані один з одним системою підлідних річок, через які здійснюється вирівнювання тиску і транспортування води.


Література

  1. Богословский Б. Б. Озероведение. Москва : Московский университет, 1960. 335 с.
  2. Тимченко В. М. Эколого-гидрологические исследования водоемов северо-западного Причерноморья. Киев : Наукова думка, 1990. 240 с.
  3. Власов Б. П. Антропогенная трансформация озер Беларуси: геоэкологическое состояние, изменения и прогноз. Минск : Белорусский государственный университет, 2004. 207 с.
  4. Ільїн Л. В. Лімнокомплекси Українського Полісся : в 2 т. Луцьк : Вежа, 2008. Т. 1: Природничо-географічні основи дослідження та регіональні закономірності. 316 с.
  5. Hydrological and Limnological Aspects of Lake Monitoring / Ed. by P. Heinonen, G. Ziglio, A. Van der Beken. Chichester : John Wiley & Sons, 2008. 392 р.
  6. Актуальные проблемы лиманов северо-западного Причерноморья / Под ред. Ю С. Тучковенко, Е. Д. Гопченко. Одесса : Одесский государственный экологический университет, 2012. 224 с.
  7. Хільчевський В. К., Корчемлюк М. В., Кравчинський Р. Л. та ін. Умови формування хімічного складу води гірського озера Марічейка (масив Чорногора, Українські Карпати) // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. 2018. № 1 (48). С. 6–15.
  8. World Lake Vision: A Call to Action. URL: http://www.worldlakes.org/vision.html

Автор ВУЕ

В. К. Хільчевський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Озеро // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Озеро (дата звернення: 29.10.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
01.09.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ