Історичний центр міста
Істори́чний центр мі́ста — центральна найдавніша частина міста, в якій зосереджено об’єкти культурної спадщини.
Історична довідка
Уперше на міжнародному рівні поняття застосовано 1964: у м. Венеції загальні збори Другого міжнародного конгресу архітекторів і технічних спеціалістів з охорони пам’яток ухвалили документ рекомендаційного характеру — Пропозиції щодо охорони та реабілітації історичних центрів міст. У ньому сформульовано вимоги щодо виконання наукових досліджень та вжиття практичних заходів з охорони культурної спадщини, зосередженої в історичних центрах старовинних міст. Це вплинуло на реформування законодавства в європейських країнах. В Австрії ухвалено окремі закони про охорону історичних центрів міст Зальцбурга (1967; див. Зальцбурга історичний центр), Граца (1974; див. Граца історичний центр та замок Еггенберг), історичних центрів міст і міського середовища федеральної землі Тіроль (1976). У Німеччині законоположення про охорону історичних центрів міст віднесено до федерального рівня правового регулювання і викладено в законі про упорядкування навколишнього середовища (1965), Федеральному будівельному законодавстві (1976) та в законі про обмеження в містобудуванні (1976). В Італії виділено історичні міста категорії А, в історичних центрах яких будь-яке нове будівництво заборонено. Історичні центри багатьох стародавніх міст світу внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: Авіньйона, Гімарайша, Зальцбурга, Кордови, Морелії, Риги, Сакатекаса, Сани, Сієни, Сьєнфуегоса, Тельча, Урбіно, Флоренції, Шахрисабза, Ярославля.
В Україні за радянської доби цінність історичних центрів міст усвідомлена фахівцями з 1960-х. Щодо історичних центрів міст застосовувалася одна з трьох стратегій:
- знесення рядової історичної забудови (крім пам’яток архітектури) і нове будівництво, що характерно для малих і середніх історичних міст Лівобережної України й Наддніпрянщини (Охтирка, Ромни, Чигирин);
- консервація історичного центру міста й розвиток сучасного центру на суміжних територіях, що призводило до деградації історичного центру міста (Львів, Кам'янець-Подільський, Чернівці);
- розосереджене вкраплення нових житлових і громадських будівель в історичну забудову зі збереженням загальної містобудівної композиції, внаслідок чого є випадкові негармонійні поєднання старого з новим і неможливість комплексного вирішення проблем реконструкції історичного центру міста (Київ, Переяслав, Полтава, Чернігів).
За часів незалежності позитивною тенденцією є спроби комплексного благоустрою з частковою реконструкцією історичного центру міста (Глухів, Івано-Франківськ, Коломия, Охтирка, Полтава, Суми, Чигирин та інші).
Характеристика
Межі історичного центру міста визначають фахівці за результатами історико-архітектурних та історико-містобудівних досліджень. Для стародавніх міст ці межі часто збігаються з лініями середньовічних укріплень (Кам’янець-Подільський, Чернігів). Здебільшого історичний центр міста визначають як територію, що мала міську забудову в другій половині 19 ст. Збереження традиційного характеру середовища й провідної ролі архітектурної спадщини є пріоритетним напрямом діяльності в історичному центрі міста, для чого у ньому визначають один або кілька історичних ареалів. У подальшому містобудівному і соціально-економічному розвитку міста керуються принципом підпорядкування сучасних функцій і потреб вимогам охорони культурної спадщини, можливостям практичного використання старовинних будівель, споруд, комплексів і ансамблів. Збереження нерухомої культурної спадщини і традиційного характеру середовища в історичних центрах міст забезпечується шляхом:
- встановлення в історичних ареалах відповідних режимів використання території і обмежень господарської діяльності;
- визначення комплексних зон охорони пам'яток;
- створення державних історико-культурних заповідників (Державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ»), надання найціннішим з них статусу національного (Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів Стародавній»);;
- надання тим історичним центрам міст, які мають визначну універсальну цінність, статусу пам’яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (Львів — ансамбль історичного центру).
Під час російсько-української війнивнаслідок обстрілів і бомбардувань (2022) армією Російської Федерації зазнали руйнувань історичні центри міст України: Дніпра, Запоріжжя, Ізюма, Маріуполя, Миколаєва, Охтирки, Тростянця, Харкова, Чернігова та інших. Їхня повоєнна відбудова передбачає реставрацію пам’яток, реконструкцію історичної забудови зі збереженням традиційного характеру середовища.
Джерела
- Збірник нормативно-правових актів сфери охорони культурної спадщини. Чернігів : Деснянська правда, 2011. 796 с.
Література
- Вечерський В. Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : Головкиївархітектура ; Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2003. 560 с.
- Вечерський В. Охорона культурної спадщини в історичних містах // Сіверщина в історії України : в 15 вип. Київ; Глухів : Центр пам’яткознавства НАН України, 2019. Вип. 12. С. 7–9.
- Вечерський В. Збереження історичного міського середовища: у полоні старих помилок // Методологія збереження і регенерації історичного міського середовища. Львів : Растр-7, 2022. С. 15–23.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Історичний центр міста // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Історичний центр міста (дата звернення: 6.11.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.05.2023
