Рельєф (географія)

Рельє́ф — сукупність нерівностей поверхні суходолу, дна океанів і морів, різноманітних за обрисами, розмірами, походженням, будовою, віком та історією розвитку; сукупність форм земної (планетарної) поверхні, які перебувають на різних стадіях розвитку, у складному поєднанні одна з одною і взаємозв’язку із довкіллям.

Рельєф. Пенеплен

Рельєф. Друмлін

Рельєф. Ескер

Рельєф. Літораль

Рельєф. Еолові відклади

Рельєф. Доломітові Альпи

Рельєф. Яр

Рельєф. Долина

Характеристика

Рельєф — результат постійної взаємодії внутрішніх (вулканічних, тектонічних) і зовнішніх (денудації, акумуляції) геологічних процесів. Наслідком перших є вертикальні зміщення земної кори, других — вивітрювання, руйнування гірських порід, перенесення, відкладення та перевідкладення продуктів вивітрювання. Важливий компонент географічної оболонки: рельєф — базис для природних територіальних комплексів і суттєвий чинник у перерозподілі вологи й тепла на земній поверхні.

Рельєф суші містить різновікові елементи зі слідами висхідного і низхідного розвитку. Складається з позитивних (опуклих) форм (височини, гори тощо) і негативних (увігнутих) форм (улоговини, річкові долини тощо). Форми рельєфу обмежені двомірними (поверхневими) елементами, або гранями (схилами, горизонтальними і субгоризонтальними поверхнями). Розрізняють форми рельєфу прості, складені (з другорядними нерівностями), антропогенні (пов’язані з діяльністю людини).

Зовнішні (морфографічні; див. Морфографія) ознаки рельєфу характеризують форми схилів, їхнє сполучення, довжину й орієнтування найважливіших орографічних факторів, а також кількісні характеристики рельєфу — морфометрію. Ці ознаки не завжди можуть бути надійною основою для комплексної оцінки рельєфу, оскільки нерідко форми з однаковими зовнішніми рисами мають різне походження й розвиток. Генетичним вивченням рельєфу займається геоморфологія. Висновки із вивчення рельєфів застосовують у вирішенні багатьох завдань меліорації, інженерно-технічних рішень, пошуків корисних копалин тощо.

У процесі морфогенетичного аналізу рельєфу розрізняють рельєфотвірні чинники:

ендогенні — зумовлені внутрішніми силами Землі (переважно тектонічні рухи й вулканічна діяльність);
екзогенні — пов’язані із променевою енергією Сонця (течії, льодовики, вітер, прибій на берегах морів і озер, вибіркове вивітрювання тощо).

Перевага тектонічних підняттів над сукупним впливом зовнішніх сил призводить до висхідного розвитку рельєфу, для якого характерне збільшення абсолютних висот і відносних висот, глибини розчленовування, крутість схилів, активізація процесів річкової ерозії й денудації. Приклад висхідного розвитку — високогірний тип рельєфу, властивий молодим гірським системам (Альпи, Гімалаї). Перевага деструктивних екзогенних факторів веде до руйнування позитивних елементів рельєфу: зменшення абсолютних і відносних висот, появи увігнутих форм схилів, ослаблення процесів ерозії й денудації. У гірських країнах спадному розвитку відповідає середньовисотний тип рельєфу (Уральські гори, Аппалачі). Середньовисотні гори, знижуючись, переходять у низькогірський тип рельєфу (окремі масиви Казахського дрібносопковика). На кінцевій стадії спадного розвитку рельєфу формується полога хвиляста рівнина, або пенеплен.

У разі тектонічного опускання утворювані депресії або збільшуються у розмірах, або вирівнюються завдяки нагромадженню нанесеного пухкого матеріалу.

Із плином геологічного часу співвідношення рельєфотвірних чинників на кожній ділянці земної поверхні неодноразово змінюється, накладаючи відбиток на характер рельєфу. Сучасний рельєф суші містить різновікові елементи зі слідами висхідного і спадного розвитку.

Вплив на рельєфоутворення певного екзогенного чинника залежить від клімату. У межах суші рівнинних країн чітко простежуються морфокліматичні зони, що відповідають територіальній диференціації сучасних екзогенних процесів. У гірських країнах у зв’язку із розходженнями клімату, обумовленими висотою над рівнем моря, виражена вертикальна морфологічна зональність (поясність). Зміни клімату, географічної зональності і висотної поясності в геологічному минулому позначені в сучасному рельєфі через його здатність зберігати певний час свої риси за зміни умов утворення. Тому в сучасному ландшафті трапляється реліктовий рельєф, не властивий сучасним морфокліматичним умовам (наприклад, льодовикові форми рельєфу на Східноєвропейській рівнині є реліктом епохи плейстоценового заледеніння). Виокремлення реліктових форм дозволяє прогнозувати напрямок подальшого розвитку рельєфу.

Стадії і циклічність розвитку рельєфу

Стадіям географічного циклу (молодість, зрілість, старіння і глибока старість), що змінюють одна одну, притаманні специфічні риси рельєфу, різний темп і характер рельєфоутворення. На стадії молодості відбувається інтенсивне ерозійне розчленовування початкової поверхні, яка може зберігатися на вододілах. На стадії зрілості рельєф максимально розчленований екзогенними рельєфотвірними процесами, найбільш активними на цій стадії. На стадії старіння і глибокої старості денудаційні процеси уповільнюються, вододіли знижуються і вкриваються корою вивітрювання, завершується формування пенеплену.

Циклічність рельєфотворення — закономірне чергування низки рельєфотвірних процесів, обумовлених циклічністю геологічних процесів (головним чином тектонічних рухів) і циклічних змін клімату. В результаті цих впливів спостерігається періодичне виникнення різних генерацій рельєфу — спочатку тектонічного, контрастного, потім денудаційного, вирівняного. Одночасно утворюються серії корелюючих із цими генераціями відкладів. Циклічність розвитку рельєфу полягає не в повторенні тих самих форм, а в закономірному, але новому (неповторюваному) геолого-морфологічному розвитку поверхні земної кори.

Рельєф як компонент географічного середовища вносить зміни в природні умови (клімат, характер і розподіл поверхневих і підземних вод, ґрунтовий і рослинний покрив) і цим визначає умови подальшого розвитку.

Класифікація

Морфометрична класифікація

Поділяє зовнішній вигляд земної поверхні на групи (таксони). Залежно від розміру виокремлюють такі форми рельєфу: планетарні (зумовлюють вигляд Землі як планети), мегаформи (найбільші), макроформи (великі), мезоформи (середні), мікроформи (дрібні) та наноформи (найдрібніші). Залежно від розміру форм розрізняють рельєф декількох порядків: планетарна форма (материкові виступи і ло́жа океанів), мегарельєф (гірські системи, рівнинні країни), макрорельєф (гірські хребти, міжгірські западини), мезорельєф (горби, яри, підводні каньйони), мікрорельєф (карстові воронки, лунковий або барханний рельєф), нанорельєф (термітники, кротові купки).

Цей розподіл рельєфу є умовним, оскільки точні кількісні межі між наведеними категоріями не встановлено.

Класифікація за віком

Ґрунтується на встановленні геологічного віку форм рельєфу. За одиниці виміру беруть одиниці фізичного часу — роки, тисячоліття, мільйони років.

Генетична класифікація

В основу генетичної класифікації рельєфу покладено походження певних його форм. Основний постулат сучасної геоморфології: рельєф є результатом взаємодії ендогенних та екзогенних чинників. Перший властивий областям з інтенсивною ендогенною гороутворювальною геологічною діяльністю, другий формується за переважаючого впливу екзогенних чинників та процесів рельєфоутворення.

Генетичні типи рельєфу

Генетичні типи рельєфу — це комплекси елементарних форм, подібні за зовнішнім виглядом і походженням, що закономірно повторюються на певній території. Їхнє територіальне відокремлення може бути пов’язане із:

особливостями геологічної структури, що переважає;
впливом зовнішнього фактора рельєфоутворення (льодовиковий, водноерозійний, еоловий та інші типи рельєфу), що панує;
впливом тектонічного фактора (первинно-тектонічний тип рельєфу).

Одна з актуальних і найскладніших проблем — створення генетичної класифікації рельєфів. У 20 ст. було розроблено класифікацію, в основу якої покладено виділення великих генетичних категорій рельєфів, обумовлених переважним впливом ендогенних або екзогенних рельєфотвірних процесів.

Форми рельєфу, у творенні яких головна роль належить ендогенним процесам, належать до морфоструктур. У них чітко відбиваються геологічні структури земної кори: платформним геологічним структурам із горизонтальним заляганням шарів у рельєфі відповідають головним чином рівнинні області, складчастим — гірські країни. Дрібніші форми рельєфу переважно екзогенного походження (річкові долини, яри, бархани, морени та інше), виділяють як морфоскульптури.

Різновиди рельєфу

Ендогенний — тектоногенний і магматогенний. Тектонічні рухи (як давні, так і сучасні) призводять до порушення первинного залягання гірських порід та утворення антиклінальних і синклінальних складок, флексур, антикліноріїв, синкліноріїв, розривних порушень і деформацій у формі горстів і грабенів або інших, чітко виражених форм рельєфу. Ендогенний рельєф можуть обумовлювати також процеси інтрузивного та ефузивного магматизму.
Екзогенний — сформований за переважного впливу поверхневих чинників рельєфоутворення (екзогенних процесів). Його природа і форми є різноманітними, що зумовлено середовищем екзогенного рельєфоутворення, до складу якого входять, окрім поверхневої частини земної кори, ще й приповерхневі гідросфера і атмосфера.

Вулканогенний — поширений у районах давнього і сучасного вулканізму. Серед давніх — сибірські базальтові трапи, базальтові виливи Деканського плоскогір’я на півострові Індостан та ін. Лавові потоки створюють своєрідний рельєф і навколо активних та сплячих вулканів (Везувій, Етна, Кіліманджаро та ін.). В Україні цей тип рельєфу існує на окремих ділянках Криму і Карпат. Більшість вивержених порід розсічено тріщинами.
Еоловий (дефляційний) — сформований під дією вітру. Дефляція активно впливає на формування пустельних ландшафтів. Абразійна діяльність піску, що переноситься вітром, спричиняє появу еолових останців, арок, печер. Під час піщаних буревіїв пісок різного гранулометричного складу транспортується на величезні відстані. Накопичуючись на окремих площах, утворює специфічні позитивні форми рельєфу — бархани (характерні для пустель), піщані дюни (на берегах водойм).
Денудаційний — утворений внаслідок руйнації гірських порід на схилах. Характерним для нього є накопичення продуктів геологічного вивітрювання (делювію) біля підніжжя схилів, які сповзають вниз під дією дощових і талих вод. Властивий гірським масивам Криму і Карпат.
Флювіальний — утворений дією рухомої води. Її ерозійно-акумулятивна діяльність є різною для тимчасових і постійних потоків (річок). Розвинутий на всій території України.
Гляціальний — сформований дією на земну поверхню давніх і сучасних гірсько-долинних і покривних зледенінь. Основні форми — кари і цирки. Результатом дії льодовиків є утворення трогів, морен, озів, камів.
Карстово-суфозійний — утворений у результаті хімічного розчинення і вилуговування гірських порід або механічного винесення дрібноуламкових гірських порід підземними водами (Донбас, Крим, Карпати).
Рельєф морських, озерних узбереж і шельфів — сформований переважно береговими процесами (узбережжя Чорного та Азовського морів).
Біогенний — результат процесів природного заростання водоймищ або формування рифових споруд на морському мілководді. Розвинутий повсюдно.
Антропогенний (техногенний) — наслідок активної господарської діяльності людини на земній поверхні. Притаманний територіям, на яких проводять інтенсивну господарську діяльність.

Ендо- та екзогенний рельєфи мають певні особливості на різних ділянках земної кори, що представлена двома головними різновидами — гірськими областями і рівнинами. Тому доцільно розрізняти гірський і рівнинний рельєфи.

Особливості планетарного рельєфу Землі

Найвища вершина материків — г. Джомолунгма (8 844,43 м), найнижча відмітка дна океану — Маріанський жолоб (11 022 м). Середня висота материків — 970 м; на них переважають рівнини і низькогір’я заввишки до 1000 м. Платформенні рівнини займають 64 % площі материків. Середня глибина океану — 3704 м; панують глибини від 3000 до 6000 м; на частку глибоководних океанічних западин і жолобів припадає близько 1,5 % площі океану.

Основу літосферних плит складають платформи. Їхній кристалічний фундамент у деяких місцях виходить із-під осадового чохла на поверхню та утворює щити або залягає поблизу неї у вигляді плити. Щитам у рельєфі відповідають підвищення та плоскогір’я, плитам — низовини. В областях складчастості розташовані складчасті та складчасто-брилові гори.

Найважливіші структурні частини океанічної кори — океанічні платформи, серединно-океанічні хребти, підводні плато. Океанічні платформи у рельєфі відповідають хвилястим і плоским абісальним (глибоководним) рівнинам, які лежать на глибині 4,5–6,0 км і розділені на окремі котловини. На дні океану відомо близько 10 тисяч підводних гірських вершин. Серединно-океанічні хребти, утворені підняттям магми у рифтових (див. Рифт) зонах; вирізняються високою сейсмічністю та неглибоким заляганням осередків землетрусів. У зонах субдукції розташовані острови з активними вулканами, які різко переходять у глибоководні жолоби.

Цитата

Різновиди рельєфу розрізняли і вивчали у середньовіччі. Уривок з праці Г. Агриколи «Про гірничу справу» («De Re Metallica», 1556):
«За своїм характером місцевості бувають гористими, горбистими, долинними, рівнинними… Щодо гір, то вони перед усім розрізнюються між собою за положенням — одні знаходяться на рівнині і площині, інші — в пересіченій і піднесеній країні, треті як би нагромаджені одна на одну. Долини, як і рівнини, бувають також вельми різні. Одні закриті по сторонах, але мають відкриті вхід і вихід, у інших відкритий лише вхід або вихід, з усіх же інших сторін вони закриті; ті та інші, власне, і називаються долинами. Треті, з всіх боків оточені горами, називаються, улоговинами. Далі, одна долина має западини, інша їх не має, одна — широка, інша — вузька, одна — довга, інша — коротка; крім того, одна розташована не вище найближчої рівнини, інша підноситься над степовою рівниною, більш низовинною».
цит. за: Агрікола Г. Про гірничу справу: в дванадцяти книгах (книги I—VI) / Перекл. і ред. В. Білецького, Г. Гайка. Львів: Новий світ-2000, 2024. 228 с.

Література

Jaroszewski W., Marks L., Radomski A. Słownik geologii dynamicznej. Warszawa : Wydawnictwa Geologiczne, 1985. 310 p.
Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видавничий дім, 2004–2013. Т. 2. 670 с.
Mehr als nur die Höhe, Der Versuch einer Typologie // Scinexx.de. 2004. URL: https://www.scinexx.de/dossierartikel/mehr-als-nur-die-hoehe/
Рельєф // Шмиг Р. А., Боярчук В. М., Добрянський І. М. та ін. Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури. Львів : [б. в.], 2010. С. 168.
Рельєф // Словник-довідник з екології / Уклад.: О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. С. 153.
Суярко В. Г., Величко В. М., Гаврилюк О. В. та ін. Інженерна геологія (з основами геотехніки). Харків : Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2019. 278 с.

Автор ВУЕ

В. С. Білецький

Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Рельєф (географія) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Рельєф (географія) (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.05.2024

[[Категорія:Геоморфологія та палеогеографія]