Острог

Острог. Аксонометричний переріз, який показує конструкцію оборонної огорожі острога 17 ст. з валом, тином (частоколом, палісадом) і помостом, накритим дахом. Реконструкція і кресленик В. В. Вечерського

Остро́г — багатозначний термін.

1) Невелике укріплення з дерев’яною оборонною огорожею в княжій Русі-Україні 10–13 ст. та у Московській державі 14–17 ст., у якому розміщувався військовий гарнізон і цивільне населення. Острог будувався зазвичай на кордонах з кочовими народами, які не мали навичок здобуття добре укріплених фортець. Пізніше острог здебільшого перетворювався на місто.

2) Невелике укріплення на території посаду (слабо укріпленої торговельно-ремісничої частини міста), яке було внутрішнім опорним пунктом у системі укріплень великих міст княжої Русі-Україні 10–13 ст. (Чернігів, Путивль, Новгород-Сіверський та ін.), а пізніше — Московської держави.

В обох випадках оборонна огорожа острогу складалася з рову, невисокого земляного валу, на якому стояла дерев’яна стіна у вигляді тину (частоколу, палісаду з вертикально вкопаних у землю й загострених угорі колод), висотою до 6 м. З надвірного боку впритул до тину споруджували поміст, з якого стріляли поверх тину або через отвори, прорізані у суміжних колодах.

У 17 ст. остроги будували чотирикутними в плані, з дерев'яними баштами — наріжними і надбрамною.

3) У Російській імперії 18–19 ст. — мурована або дерев’яна тюрма, обнесена стіною.

Література

Шперк В. Фортификационный словарь. Москва : Изд-во Военно-инженерной академии, 1946.
Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 201–202.
Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ: Вид-во Інституту проблем сучасного мистецтва; Головкиївархітектура, 2002. С. 308.
Безродний П. Архітектурні терміни. Київ : Вища школа, 2008. С. 148.