Суверенітет
Сувереніте́т (від фр. souveraineté — найвища влада) — незалежне від будь-яких обставин, сил і осіб верховенство; самостійність і незалежність держави чи іншого політичного суб’єкта у внутрішній політиці та політиці міжнародній. Основний атрибут держави як форми політичної організації.
Зміст
Історична довідка
Вперше поняття вжив мислитель Ж. Боден у праці «Шість книжок про республіку» (1576), де автор дав чітке юридичне визначення терміна «суверенітет», яке у подальшому стало класичним; обґрунтував світську концепцію суверенітету, чим заклав основи для розвитку теорії державного суверенітету. Згідно із Боденом, суверенітет — це влада, якій притаманні абсолютність (відсутність обмежень для реалізації своїх дій); постійність (незмінне існування протягом невизначено тривалого часу); неподільність (влада є цілісною, єдиною, ні з ким не ділить своїх повноважень, не може існувати жодних органів, які були б над або поряд із нею).
Ідеї Бодена стосовно суверенітету отримали новий імпульс у політико-правовій думці Нового часу. У період 17–18 ст. відбувалась суттєва еволюція поняття «суверенітет». Суть процесу полягала у деперсоніфікації влади державної, що виявляється в асоціюванні влади не з конкретною особою, а державою, і як результат у теоретичних концепціях європейських філософів місце правителя поступається місцем суверенітету держави. Крім того, поняття «сувернітету» як абсолютної, нічим не зв’язаної влади політичної, поступово трансформувалось у бік дедалі більшого обмеження законами. Яскравим свідченням цих процесів у 17 ст. стали політико-правові ідеї філософа Т. Гоббса, який у працях «Елементи закону» (1640) і «Левіафан» (1651) обґрунтував першу абстрактно-ідеальну суспільства культурологічну модель і розкрив роль та природу державної влади. Згідно з ідеями Гоббса, поняття суверенітету і держави є тотожними. Суверенітет, на думку філософа, може мати одну з трьох форм — монархічну, аристократичну чи демократичну. Гоббс розглядав державу як результат договору між людьми, який поклав кінець «війни всіх проти всіх». У своїх працях філософ спробував зняти протиріччя між владою держави як соціального механізму і владою особи правителя. Замість договору між народом і правителем Гоббс запропонував концепцію суспільного договору, відповідно до якої люди мають поступитися частиною своїх свобод і підкоритися владі правителя в обмін на гарантії безпеки і захисту своїх прав громадянських. За цих обставин, носієм суверенітету стає не народ і не правитель, а сама держава, яка не є стороною суспільного договору, а лише його результатом.
Логічним продовженням теорій Бодена і Гоббса стала розробка Ж.-Ж. Руссо політико-правової концепції суверенітету народного. Основні її положення він обґрунтував у праці «Про суспільний договір, чи Принципи політичного права» (1762). Визнаючи договірну теорію походження держави, Руссо дійшов висновку, що державна влада шляхом змови між багатими узурпувала природні права народу та узаконила власність приватну. Філософ висловив думку, що за цих обставин народ має право не дотримуватися умов договору, а повстати, повалити існуючу владу і встановити народний суверенітет. У результаті нового суспільного договору утвориться об’єднання рівних і вільних індивідів або республіка. На думку Руссо суверенітет народу повинен реалізуватися у здійсненні влади законодавчої: «Усякий закон, якщо народ не затвердив його безпосередньо сам, недійсний; це взагалі не закон». Характерними ознаками народного суверенітету Руссо вважав невідчужуваність і неподільність. Суттю невідчужуваності суверенітету є заперечення представницької форми державного правління та обстоювання здійснення законодавчих повноважень самим народом, усім дорослим чоловічим населенням держави. На думку Руссо принцип неподільності суверенітету не допускає поділу влади і не розглядає цей поділ у якості гарантії політичної свободи. Щоб забезпечити дотримання законності у суспільстві варто: 1) розмежувати компетенцію законодавчої і виконавчої влади органів; 2) підкорити виконавчу владу суверену. Народний суверенітет передбачає тільки одну форму правління — республіку, а от форма організації уряду може бути різною — монархією, аристократією, демократією.
На еволюцію і трансформацію змісту поняття мали вплив ідеї соціолога М. Вебера, який розглядав суверенітет в якості інструмента законної монополії на засоби насильства. Філософ К. Шмітт стверджував, що незважаючи на політичне життя певної країни, яке може ґрунтуватися на демократичних принципах, діюча влада завжди має можливість використати силові/насильницькі важелі у критичних ситуаціях.
Характеристика
Основні ознаки державного суверенітету:
1) верховенство — відсутність у суспільстві іншої більш високої влади, яка могла б встановлювати або обмежувати правомочність держави чи вимагати її підпорядкування собі, визначення діючою владою механізму правових відносин у державі, встановлення нею загального правопорядку;
2) незалежність — можливість прийняття і реалізації самостійних рішень за дотримання норм національного та міжнародного права;
3) повнота — поширення впливу державної влади на всі сфери державного життя, держава має право вирішувати будь-які справи, що становлять суспільний інтерес, без винятку;
4) неподільність — державна влада є цілісною, єдиною, між державними органами і гілками влади розподіляються лише повноваження для більш ефективного вирішення суспільних справ;
5) незалежність у зовнішніх відносинах — держава самостійно здійснює свою зовнішню і внутрішню політику, втручання іноземних держав у внутрішні справи суверенної держави є неприпустимим;
6) рівноправність у зовнішніх відносинах — на основі норм міжнародного права держава має рівні права і обов’язки у порівнянні з іншими суверенними державами, є повноцінним учасником світової спільноти;
7) невідчужуваність — неможливість довільної відчуженості легітимної та легальної влади, неприйнятність відмови держави від суверенітету повністю або частково, передання його іншим суб’єктам у добровільному чи примусовому порядку.
Різновиди
Фахівці наголошують на необхідності відрізняти суверенітет держави від суверенітету народу і суверенітету нації. Влада народу первинна щодо державної влади, є джерелом і носієм суверенітету, має зверхність над будь-якою владою всередині держави та за її межами.
Суверенітет держави — основний принцип міжнародного права і міжнародних відносин, що знайшов своє відображення в Статуті ООН та інших міжнародно-правових документах.
Народний суверенітет — це принцип, згідно з яким народу (громадянам всіх національностей, що проживають на території держави) належить уся суверенна повнота влади на території держави, право безпосередньо або через представницькі органи вирішувати свою долю, брати участь у розробці та реалізації політики своєї держави, контролювати діяльність державних органів.
Суверенітет національний — повновладдя нації, що базується на реальній можливості визначати характер свого національного життя, вирішувати питання розвитку національної свободи і реалізації своїх прав (на існування, самовизначення політичне, вільний розвиток мови національної, звичаїв, духовно-культурних традицій, економічних і соціальних потреб, мирне співіснування з іншими народами і націями; розпоряджатися природними ресурсами і ресурсами матеріальними на своїй території тощо).
У демократичних суспільствах державний суверенітет може органічно поєднуватися із народним і національним суверенітетом, а в тоталітарних і авторитарних режимах конфліктувати та вступати у гострі протиріччя.
Сучасний понятійний апарат
У сучасній політичній думці і практиці єдиного трактування суті, змісту і ролі суверенітету в політичній організації суспільства немає.
Значна частина політиків і науковців надає перевагу традиційним уявленням та поглядам на суверенітет. Опоненти з огляду на потужний вплив на суспільний розвиток глобалізаційних процесів не лише критикують загальновизнані дефініції як застарілі, а й закликають до їхнього перегляду і пропонують нові ідеї та концепції. У результаті на межі 20–21 ст. у науковій думці сформувалися три основні підходи до проблеми державного суверенітету.
До першої групи, яку умовно можна назвати «консервативною», належать прихильники традиційних підходів до поняття, які вважають що ситуація із суверенітетом держави залишається стабільною і незмінною. Вони трактують цей термін у чотирьох значеннях: внутрішній суверенітет, суверенітет взаємозалежності, міжнародно-правовий суверенітет та вестфальський суверенітет. Внутрішній суверенітет — верховенство і повнота державної влади відносно усіх інших організацій у політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію всередині країни в межах усієї території держави. Суверенітет взаємозалежності — здатність держав контролювати фінансові, людські, товарні потоки, що переходять через кордон державний. Міжнародний правовий суверенітет — незалежність і рівноправність держави як права міжнародного суб’єкта у взаємовідносинах з іншими державами, недопустимість зовнішнього втручання у внутрішньодержавні справи. Вестфальський суверенітет — комплекс принципів, що ліг в основу міжнародного права після укладання Вестфальського миру (1648 після Тридцятилітньої війни) і залишається визначальним у сучасній системі міжнародних відносин: рівність прав держав у системі міжнародних відносин і баланс сил між ними; непорушність державного суверенітету; неможливість іноземного втручання у внутрішні справи держав та пріоритет інтересів національних.
Прибічники другої групи вважають, що у процесі сучасних суспільних відносин відбувається деградація суверенної держави, розмивання суверенітету. Причому одні вбачають у розмиванні суверенітету позитив, шанс для людства разом знайти адекватні відповіді на глобальні проблеми сучасності, породжені анархічним і некерованим світом, в основі якого лежить так званий «суверенітет хаотичної множини конкуруючих держав, які сваряться» (цит. за Кармазіною М. С.). Інші представники цієї групи наслідком розмивання суверенітету і транспарентності кордонів вважають незахищеність населення держав перед тими ж самими глобальними викликами і певну безпорадність урядів, що призводить до посилення загрози виникнення конфліктів.
Представники третьої групи стверджують, що державний суверенітет у традиційному розумінні (як притаманне державі верховенство на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах) ніщо інше як юридична фікція (Ф. Фукуяма: «Суверенітету загалом не було в історії. Усі країни повинні знайти якісь компроміси з цього питання, якщо вони хочуть існувати у міжнародному житті»).
Кожен з підходів до трактування поняття «суверенітет» має свою аргументацію і право на життя, і жоден із них не є більш переконливим та обґрунтованим. Якщо умовні «консерватори» наполягають на традиційних підходах, чим на деякий час забезпечують стабільність діючих політичних структур та їхніх взаємовідносин, то ті, хто діагностують «розмивання суверенітету», ретельно та всебічно аналізують впливи тектонічних глобалізаційних процесів на функціонування держав. Прихильники визнання юридичної фікції державного суверенітету сигналізують про гостру проблему, кризу міжнародних відносин, що побудовані на традиційних політико-правових засадах, і закликають шукати нові моделі та принципи організації майбутнього світового співіснування.
В Україні
Базові принципи державного суверенітету закріплені у Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою УРСР 16.07.1990.
Література
- Троян І. Державний суверенітет як політологічна категорія: сутність, характеристики, особливості трансформації // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. 2010. Вип. 22. С. 130–136.
- Кармазіна М. С. Суверенітет: еволюція витлумачення поняття та розвитку явища // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. 2013. Вип. 3. С. 164–189.
- Машура Х. А. Еволюція поняття «суверенітет» // Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили. Серія: Політологія. 2013. Т. 212. Вип. 200. С. 78–81.
- Лузан А. О., Кваша О. П., Болотіна Є. В. та ін. Державний суверенітет в умовах глобалізації. Краматорськ : Донбаська державна машинобудівна академія, 2021. 80 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бойко О. Д. Суверенітет // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Суверенітет (дата звернення: 19.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.08.2025
