Беретті, Вікентій Іванович

Бере́тті, Віке́нтій Іва́нович (повне ім’я Беретті Вінченцо-Савеліо-Йосиф-Антоніо; італ. Beretti Vincenzo; 14.06.1781, м. Дамазо-де-Урбе, тепер у складі м. Рима, Італія — 30.08.1842, м. Київ, тепер Україна) — архітектор, головний архітектор Імператорського університету Святого Володимира (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Батько архітектора О. Беретті.

Беретті, Вікентій Іванович (Beretti Vincenzo)
Справжнє ім’я	Вінченцо-Савеліо-Йосиф-Антоніо
Народження	14.06.1781
Місце народження	Рим
Смерть	30.08.1842
Місце смерті	Київ
Місце поховання	Байкове кладовище
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна
Місце діяльності	Київ
Напрями діяльності	архітектура
Традиція/школа	класицизм, історизм

Відзнаки
Ордени	Святої Анни (III ст.), Святого Володимира (IV ст.), Святого Станіслава (III ст.)

Консервація залишків Золотих воріт у Києві.
Фото 1979 з особистого архіву В. В. Вечерського

Будинок Національного університету імені Тараса Шевченка.
Фото В. В. Вечерського

Інститут шляхетних дівчат. Фото С. Широчина.

Беретті Вікентій Іванович. Генеральний план Києва 1837.
(Спільно з Л. Шмигельським і Л. Станзані)

Життєпис

1804 закінчив Імператорську академію мистецтв у м. Санкт-Петербурзі (тепер Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна). Навчався в архітектора А. Д. Захарова (1761–1811; тепер Росія). З 1802 працював у м. Санкт-Петербурзі разом із архітектором Ж.-Ф. Тома де Томоном на будівництві будівлі Біржі у Санкт-Петербурзі та Великого театру (не збережено), з 1810 — у Комітеті будівель та гідравлічних споруд. Займався благоустроєм і будівництвом мостів, проєктуванням житлових будинків і культових споруд.

З 1809 — академік Імператорської Академії мистецтв.

1831 — отримав звання професора архітектури.

1834 за завданням Імператорської академії наук разом із архітекторами А. І. Мельниковим (1784–1854; тепер Росія), О. П. Брюлловим (1798–1877; тепер Росія), К. Тоном узяв участь у конкурсі на проєкт будинку Імператорського університету Святого Володимира. Вигравши конкурс, 1835 переїхав у м. Київ для керівництва спорудженням будівлі. Від 1837 — головний архітектор Імператорського університету Святого Володимира; з 1840 працював викладачем цього університету. Серед його учнів — архітектор П. Спарро.

Діяльність

Діяльність В. Беретті вплинула на розвиток архітектури м. Києва 1830–1840-х.

1836–1838 відкрив для огляду й законсервував (див. Консервація пам’яток архітектури), прибудувавши аркбутани, залишки Золотих воріт у м. Києві. Це був перший у Російській імперії успішний приклад наукової консервації та музеєфікації архітектурно-археологічної пам’ятки (бездоганний навіть із позицій сучасної методики реставрації).

Розробив генеральний план м. Києва, затверджений 1837. Його реалізація дозволила об’єднати три раніше розрізнені частини міста — Верхнє місто, Поділ і Печерськ. Розпланував вулицю Володимирську з прилеглими кварталами та університетський ботанічний сад (тепер Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна).

За проєктами В. Беретті споруджено Інститут шляхетних дівчат (1838–1843; тепер Міжнародний центр культури і мистецтв, алея Героїв Небесної сотні, 1); обсерваторію (1841–1848; тепер Астрономічна обсерваторія Київського національного університету імені Тараса Шевченка).

Визнання

Кавалер орденів Святої Анни ІІІ ступеня, Святого Володимира IV ступеня та Святого Станіслава ІІІ ступеня.

У м. Києві іменем архітектора названо вулицю у Деснянському районі.

1994 на студії «Укртелефільм» знято фільм «Беретті. Батько і син» (режисер В. Соколовський).

Додатково

Проєкти у м. Києві, розпочаті В. Беретті, добудував його син Олександр.

Цитата

Про творчу несамостійність Беретті свідчить його висловлювання щодо пофарбування фасадів Київського Імператорського університету Святого Володимира будинку:

Переклад:
«В обранні кольору цього (пофарбування) мені важко визначитися, не знаючи бажання Государя щодо цього.»
Оригінал:
«В избрании цвета оной (покраски) я затрудняюсь, не зная желания Государя по сему предмету.»
Цит. за: Ерофалов-Пилипчак Б. Л. Викентий Беретти: Университет // Архитектура имперского Киева. Киев : Издательский дом А. С. С. ; Научно-исследовательский институт теории и истории архитектуры и градостроительства, 2000. С. 90.
Переклад В. В. Вечерського.

Література

Бутник-Сіверський Б. С. Архітектор В. І. Беретті в Києві. Київ; Львів : Держтехвидав України, 1947. 100 с.
Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII — початку ХХ століть. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. С. 33–34.
Ерофалов-Пилипчак Б. Л. Викентий Беретти: Университет // Архитектура имперского Киева. Киев : Издательский дом А. С. С. ; Научно-исследовательский институт теории и истории архитектуры и градостроительства, 2000. С. 89–98.
Павленко Ю. В. Беретті Вікентій Іванович // Кияни / Гол. ред. Ю. О. Храмов. Київ : Фенікс, 2004. С. 30.
Беретті: Вікентій Іванович та Олександр Вікентійович // Попельницька О. О. Сто великих діячів культури України. Київ : Арій, 2010. С. 16–19.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Беретті, Вікентій Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Беретті, Вікентій Іванович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.07.2021