Беретті, Вікентій Іванович

Бере́тті, Віке́нтій Іва́нович (повне ім’я Бере́тті Вінче́нцо-Саве́ліо-Йо́сиф-Анто́ніо; іт. Beretti Vincenzo; 14.06.1781, м. Дамазо-де-Урбе, тепер у складі м. Рима, Італія — 30.08.1842, м. Київ, тепер Україна) — архітектор, головний архітектор Імператорського університету Святого Володимира (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Батько архітектора О. Беретті.

Беретті, Вікентій Іванович1.jpg

Беретті, Вікентій Іванович

(Beretti Vincenzo)

Справжнє ім’я Вінченцо-Савеліо-Йосиф-Антоніо
Народження 14.06.1781
Місце народження Рим
Смерть 30.08.1842
Місце смерті Київ
Місце поховання Байкове кладовище
Alma mater Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна
Місце діяльності Київ
Напрями діяльності архітектура
Традиція/школа класицизм, історизм


Відзнаки

Ордени Святої Анни III ст.; Святого Володимира IV ст. Святого Станіслава III ст.
Консервація залишків Золотих воріт у Києві.
Фото 1979 з особистого архіву В. В. Вечерського
Будинок Національного університету імені Тараса Шевченка.
Фото В. В. Вечерського
Інститут шляхетних дівчат. Фото С. Широчина.
Беретті Вікентій Іванович. Генеральний план Києва 1837.
(Спільно з Л. Шмигельським і Л. Станзані)

Життєпис

1804 закінчив Імператорську академію мистецтв у м. Санкт-Петербурзі (тепер Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна). Навчався в архітектора А. Д. Захарова (1761–1811; Росія). З 1802 працював у м. Санкт-Петербурзі разом із архітектором Ж.-Ф. Тома де Томоном на будівництві будівлі Біржі у Санкт-Петербурзі та Великого театру (не збережено), з 1810 — у Комітеті будівель та гідравлічних споруд. Займався благоустроєм і будівництвом мостів, проектуванням житлових будинків і культових споруд.

З 1809 — академік Імператорської Академії мистецтв.

1831 — отримав звання професора архітектури.

1834 за завданням Імператорської академії наук разом із архітекторами А. І. Мельниковим (1784–1854; Росія), О. П. Брюлловим (1798–1877; Росія), К. Тоном узяв участь у конкурсі на проект будинку Імператорського університету Святого Володимира. Вигравши конкурс, 1835 переїхав у м. Київ для керівництва спорудженням будівлі. Від 1837 — головний архітектор Імператорського університету Святого Володимира; з 1840 працював викладачем цього університету. Серед його учнів — архітектор П. Спарро.

Діяльність

Діяльність В. Беретті вплинула на розвиток архітектури м. Києва 1830–1840-х.

1836–1838 відкрив для огляду й законсервував (див. Консервація пам’яток архітектури), прибудувавши аркбутани, залишки Золотих воріт у м. Києві. Це був перший у Російській імперії успішний приклад наукової консервації та музеєфікації архітектурно-археологічної пам’ятки (бездоганний навіть із позицій сучасної методики реставрації).

Розробив генеральний план м. Києва, затверджений 1837. Його реалізація дозволила об’єднати три раніше розрізнені частини міста — Верхнє місто, Поділ і Печерськ. Розпланував вулицю Володимирську з прилеглими кварталами та університетський ботанічний сад (тепер Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна).

За проектами В. Беретті споруджено Інститут шляхетних дівчат (1838–1843; тепер Міжнародний центр культури і мистецтв, алея Героїв Небесної сотні, 1); обсерваторію (1841–1848; тепер Астрономічна обсерваторія Київського національного університету імені Тараса Шевченка).

Визнання

Кавалер орденів Святої Анни ІІІ ступеня, Святого Володимира IV ступеня та Святого Станіслава ІІІ ступеня.

У м. Києві іменем архітектора названо вулицю у Деснянському районі.

1994 на студії «Укртелефільм» знято фільм «Беретті. Батько і син» (режисер В. Соколовський).

Додатково

Проекти у м. Києві, розпочаті В. Беретті, добудував його син Олександр.

Цитата

Про творчу несамостійність Беретті свідчить його висловлювання щодо пофарбування фасадів Київського Імператорського університету Святого Володимира будинку:

Переклад:
«В обранні кольору цього (пофарбування) мені важко визначитися, не знаючи бажання Государя щодо цього.»
Оригінал:
«В избрании цвета оной (покраски) я затрудняюсь, не зная желания Государя по сему предмету.»

 (Цит. за кн.: Ерофалов-Пилипчак Б. Л. Викентий Беретти: Университет // Архитектура имперского Киева. Киев : Издательский дом А. С. С. ; Научно-исследовательский институт теории и истории архитектуры и градостроительства, 2000. С. 90.

Переклад В. В. Вечерського).


Література

  1. Бутник-Сіверський Б. С. Архітектор В. І. Беретті в Києві. Київ; Львів : Держтехвидав України, 1947. 100 с.
  2. Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII — початку ХХ століть. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. С. 33–34.
  3. Ерофалов-Пилипчак Б. Л. Викентий Беретти: Университет // Архитектура имперского Киева. Киев : Издательский дом А. С. С. ; Научно-исследовательский институт теории и истории архитектуры и градостроительства, 2000. С. 89–98.
  4. Павленко Ю. В. Беретті Вікентій Іванович // Кияни / Гол. ред. Ю. О. Храмов. Київ : Фенікс, 2004. С. 30.
  5. Беретті: Вікентій Іванович та Олександр Вікентійович // Попельницька О. О. Сто великих діячів культури України. Київ : Арій, 2010. С. 16–19.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Беретті, Вікентій Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Беретті, Вікентій Іванович (дата звернення: 30.07.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
01.07.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ