Гопкало, Вадим Іванович

Го́пкало, Вади́м Іва́нович (26.02.1917, м. Полтава, тепер Україна — 26.10.1995, м. Київ, Україна) — архітектор, заслужений архітектор УРСР (з 1982), лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1985), автор низки споруд у м.Києві.

Гопкало, Вадим Іванович
Народження	26.02.1917
Місце народження	Полтава
Смерть	26.10.1995
Місце смерті	Київ
Місце поховання	Київ
Alma mater	Київський національний університет будівництва і архітектури
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	архітектура
Традиція/школа	конструктивізм (архітектура), класицизм

Відзнаки
Медалі	За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.
Почесні звання	заслужений архітектор УРСР
Лауреат Державної премії СРСР	1951
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка	1985

Річковий вокзал у м. Києві. Вигляд з р. Дніпра

Життєпис

Народився в інтелігентній сім’ї; син художника І. Гопкала (1894–1984; тепер Україна). 1940 закінчив архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту (тепер Київський національний університет будівництва і архітектури); учень Й. Каракіса. 1940–1941 працював старшим виконавцем робіт тресту № 26 П’ятого будівельного управління Народного комісаріату будівництва (Наркомбуду) УРСР у м. Харкові. 1941–1945 — начальник дільниці особливої будівельно-монтажної частини Наркомбуду в Харківській області. 1945–1949 — головний архітектор проєктів у інститутах «Міськбудпроект», «Союзпаливбудпроект», «Західшахтопроект» у м. Харкові. Член Спілки архітекторів СРСР та УРСР з 1946. 1949 переїхав до м. Києва й до кінця життя працював в інституті Київпроект: 1949–1965 — архітектором, 1965–1978 — керівником проєктної майстерні № 2, 1978–1995 — начальником Управління об’ємного проєктування.

Діяльність

1945–1946 розробив проєкт забудови Соцмістечка у м. Запоріжжі. 1948 у складі групи архітекторів запроєктував житлові будинки на алеї Ентузіастів у м. Запоріжжі (збудовано 1948–1951). 1949–1950 за проєктом Гопкала збудовано клуб у м. Чернігові. У м. Києві проєктував забудову житлових районів, громадські й житлові будівлі. Свої творчі принципи змінював синхронно з еволюцією стилістики архітектури радянської доби повоєнного часу: від радянського ретроспективізму до архітектури сучасної (модернізму) та постмодернізму. У ранніх творах використовував елементи архітектури класицизму й українського бароко, з початку 1960-х, як і більшість київських колег-архітекторів, творив у спрощених геометризованих формах модернізму з застосуванням залізобетонних (див. Залізобетон) каркасних (див. Каркас) конструкцій, сталі й скла. Один із останніх його творів архітектури — будинок Київської філії Центрального музею В. Леніна (тепер Національний центр «Український дім») вирішено у псевдокласицистичних архітектурних формах, наближених до західного постмодернізму. Це зумовлено бажанням догодити смакам замовників — тогочасного компартійного керівництва УРСР (див. В. Щербицький).

Основні реалізовані проєкти у м. Києві (всі — у співавторстві):

житловий будинок на вулиці Володимирській (1950; автори удостоєні Сталінської премії ІІІ ст. 1951);
будинок Подільського районного комітету КПУ на Контрактовій площі (1954);
річковий вокзал (1957–1961);
головний корпус Київського інженерно-будівельного інституту (1961);
перший у місті 18-поверховий житловий будинок на вулиці Богдана Хмельницького (1965–1971);
ресторан «Дубки» (1971);
Палац урочистих подій (1982);
Київська філія Центрального музею В. Леніна (тепер Національний центр «Український дім») (1982; автори удостоєні Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка 1985);
готель «Турист» 91980–1984);
перший мікрорайон житлового масиву «Троєщина» (1982–1995).

Визнання

Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» (1947).

Сталінська премія ІІІ ст. (1951).

Державна премія Української РСР імені Тараса Шевченка (1985).

Галерея

Головний корпус Київського національного університету будівництва і архітектури
Київська філія Центрального музею В. Леніна (тепер Національний центр «Український дім») у м. Києві.

Література

Кілессо С. К. Київ архітектурний. Київ : Будівельник, 1987. С. 23; 117; 150–153.
Архітектура України у державних преміях, 1941–2007 / За заг. ред. М. М. Дьоміна, Н. М. Кондель-Пермінової, А. О. Пучкова. Київ : Центр історико-містобудівних досліджень, 2008. С. 32–33; 100–101.
Гопкало Вадим Іванович (1917–1995) // Будівництво України. 2017. № 2. С. 42–45.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Гопкало, Вадим Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гопкало, Вадим Іванович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.04.2024