(Перенаправлено з Римо-католицька церква)

Католицька церква

Знак влади римського архієпископа — ключі святого Петра

Като́лицька це́рква [Римо-Католицька церква; лат. Ecclesia Catholica, Ecclesia Catholica Romana, від лат. catholicus, catholicimus — вселенський (всесвітній), соборний, всезагальний] — централізована наднаціональна релігійна організація вірян-католиків; найчисельніша серед християнських Церков; історична, доктрино-формуюча та інституційна основа світового католицизму. Впливова структура в історії та розвитку Західної цивілізації.

Назва

Св. Ігнатій

Термін «католицизм» уперше використав бл. 110 св. Ігнатій у листі до мешканців м. Смирни. Офіційно закріплений Нікейським Символом віри (325). Після Константинопольського собору (381) став одним із чотирьох, засадово-дефінітивних для християнської Церкви як «єдиної», «святої», «соборної» та «апостольської». Після Великого розколу 1054 Західна церква позиціонувала власну ідентичність як католицька (а також «латинського обряду»), Східна — як кафолічна (грец. Καθολικος; ортодоксальна, «греко-візантійського» обряду). Це увиразнило амбітні прагнення конкуруючих римських і візантійських ієрархів зберегти за своїми церквами як повноту соборної істини (див. Соборність), так і всесвітній вплив. Від 16 ст. до назви Церкви щодалі частіше додають уточнення «Римо-Католицька» (хоча в офіційних документах Церква зберігає назву Католицької).

У публічному дискурсі поняття «Католицька церква» й «католицизм» найчастіше ототожнюють; в академічному релігієзнавстві, як правило, розрізняють.

Історична довідка

До розколу церков

Св. Петро. Художник Рубенс Пітер Пауль, 1610–1612

Вже з кін. 1 ст. єпископ м. Риму набув особливого авторитету серед ранньо-християнського єпископату: релігійна громада імперської столиці була чисельніша за провінційні, краще організована, багатша, зі значним штатом служителів. Римську церкву називали «матір’ю», «прикладом і світочем церкви», її традиції й правила наслідували у провінціях. Разом із тим, раннє християнство було інституційно організоване як асоціація рівноправних церков, де Римська діяла поряд з Александрійською, Антіохійською, Єрусалимською (пізніше – Константинопольською). З 4 ст. актуалізовано вчення про те, що ап. Петро — вшанований як засновник римської християнської громади і перший єпископ м. Риму — отримав від Ісуса Христа першість над усіма ін. апостолами та еклезіями. Римські єпископи обороняли ексклюзивність титулу «папа» (лат. рapa, від грец. πάππας; див. Папа Римський), протидіяли його вживанню щодо інших ієрархів. Після розпаду Римської імперії, перебуваючи в оточенні варварських королівств, папи вже до 7 ст., перебирають функції не тільки духовної, а й світської влади: утримання армії, оплату чиновників, збір податків тощо. Взірцем папських претензій на верховну владу в християнській ойкумені та Західній Римській імперії став фабрикований документ, відомий як Костянтинів дар.

У 752 франкський король Піпін Короткий подарував понтифіку завойовану в Італії територію, на якій була заснована теократична (див. Теократія) держава — Папська область зі столицею в м. Римі.

Формування світової «церковної імперії»

Трон Римського єпископа в апсиді Латеранського собору м. Рим, Італія

Після розколу 1054, на добу 11–13 ст. припадає апогей духовної й світської влади пап та Римо-Католицької церкви (далі — РКЦ). Важливе значення для утвердження моделі папоцезаризму мали Григоріанські реформи 11 ст. Римські єпископи наполягали на праві вважатися вікаріями (намісниками) Христа, володарями ключів від Царства небесного. Найвищим проявом абсолютизму папської влади став понтифікат Інокентія ІІІ. Під орудою Апостольської столиці перебувала майже третина земель Європи; її контроль поширювався на все інтелектуальне і політичне життя європейського суспільства — право, політику, освіту, філософію й науки, мистецтво. Були зорганізовані та ідеологічно забезпечені хрестові походи; засновані впливові чернечі ордени; упроваджений інститут інквізиції та система церковно-судової влади. Транснаціональна мережа монастирів (авангардом яких були активні служителі місії — клюнійці, домініканці, францисканці, цистерціанці) стала опорою європейських комунікацій, господарства і культури. В лоні Церкви діяли найвидатніші мислителі й богослови. Від поч. 14 ст. встановилася практика відкриття університетів з дозволу і благословення пап.

14−15 ст. позначені руйнуванням церковного централізму та зниженням авторитету папства. В межах РКЦ поширився рух конциліаріїв (від лат. consilium — рада, собор) з метою підпорядкувати папу юрисдикції Вселенських соборів. Він став реакцією на кризові процеси в Церкві, найперше Велику західну схизму 1378−1417 та передуюче Авіньйонське полонення пап (з 1309 до 1377). Єдність Церкви вдалося відновити лише після Констанцького собору 1414−1418.

Від кін. 15 ст. РКЦ стала учасником глобальної експансії європейських країн та колонізації нововідкритих континентів і земель; навернення у католицизм тубільного населення Америки, Африки, Східної Азії. Перші ченці-місіонери прибули на американський континент у складі експедиції Х. Колумба у 1493. Найактивнішу роль у християнізації та колонізації тубільного населення відіграли домініканці й францисканці, пізніше — єзуїти. Члени ордену діяли не тільки по всій християнській Європі, а й у нововідкритих землях Америки, в Індії, Японії, Китаї, Конго, Мавританії тощо, втілюючи глобальний місіонерський, економічний і політичний проект («Наш дім — увесь світ»). Протягом всього колоніального періоду РКЦ була частиною державного механізму примусу й політичного контролю, отримала широкі привілеї. Поряд із тим, визнана просвітницька й цивілізуюча роль католицьких орденів: вивчення тубільних мов, укладання словників, дослідження традиційної культури, прищеплення технічних навичок, відкриття мережі освітніх закладів тощо.

Реформація і Контрреформація

У 15−16 ст. нові антипапські й антицерковні рухи сформували ґрунт для Реформації. Поширення протестантизму та період жорстоких міжрелігійних воєн призвів до глибокого розколу в Західному християнстві. Лютеранство, кальвінізм, цвінгліанство тощо витіснили католицизм зі значних територій Швейцарії, Голландії, Угорщини, Англії, Чехії, скандинавських країн. Відповіддю Церкви стала програма Контрреформації, уґрунтована на рішеннях Тридентського собору (1545−1563). Серед її складових: створення орденів нового типу, централізація інквізиції, видання «Індексу заборонених книг», відкриття спеціальних духовних закладів («Германікум» у 1552; «Ангелікум» у 1559) для підготовки духовенства, заборона продажу індульгенцій та ін. Успіх Контрреформації в західноєвропейських країнах посприяв збереженню позицій РКЦ майже до Великої французької революції.

На цей період припадає активне укладання уній між РКЦ та Православними церквами, найбільш значимою серед яких стала Берестейська унія 1596.

Вестфальський мир 1648 створив нову систему міжнародних відносин і нові геополітичні реалії. Святий престол втратив не лише духовний і політичний провід над протестантськими територіями, а й контроль за монаршими династіями.

Складні соціорелігійні процеси перебігали і в Новому Світі. Масова міграція протестантів на американський континент з кін. 17 ст. помістила католиків у британських колоніях поза законом. Антикатолицькі закони були скасовані у всіх штатах тільки на хвилі Американської революції та постреволюційних реформ (між 1776 і 1833).

Католицька церква в умовах секуляризації

«Громадянська конституція духовенства», прийнята у Франції 1790, закріпила державний контроль над Церквою, супроводжувалась розоренням монастирів та репресіями проти духівництва. Протягом 18–19 ст. в європейських країнах перебігали інтенсивні процеси секуляризації. 20-й Вселенський собор [відомий як І Ватиканський (1869–1870), див. Ватиканські собори] був скликаний Пієм ХІ «для зцілення від безлічі хвороб, які долають Церкву». Учасники собору засудили раціоналізм, пантеїзм, матеріалізм та атеїзм як течії, несумісні з істинами католицького віровчення. Прийняття догмату про непомильність Папи Римського в питаннях віри і моралі, стало підставовим для нового розколу і відокремлення т. з. Старокатолицьких церков. 1870, разом із приєднанням м. Риму до Італійського королівства, ліквідовано Папську державу (світський статус Святого престолу лишався неврегульованим до 1929).

Упродовж 19 ст. залишалися складними міжрелігійні відносини в США: періоди гоніння на католиків змінювалися роками мирного співіснування з протестантами. Бурхливе зростання католицького населення в країні відбулося від 1860-х, головним чином внаслідок імміграції.

Одночасно війни за національну незалежність у Південній Америці призвели до поступового знищення колоніального католицизму. Від кін. 19 ст. — поч. 20 ст. закладаються основи сучасного юридичного статусу РКЦ в країнах Латинської Америки. Церква відокремлюється від держави в Бразилії, Гватемалі, Гондурасі, на Кубі, в Мексиці, Нікарагуа, Панамі, Сальвадорі, Уругваї, Чилі, Еквадорі.

На хвилі революційних криз і суспільних перетворень РКЦ піддавалася жорстоким гонінням в Радянському Союзі, Мексиці, республіканській Іспанії. Від 1920 за антирелігійної політики радянської влади були розстріляні, репресовані або вислані з країни практично всі священнослужителі РКЦ та активні парафіяни. Початок 20 ст. позначений виникненням у межах католицизму нової релігійно-філософської течії — модернізму (як доктринального, історико-археологічного й біблієзнавчого, так і соціально-політичного), що висунула завдання адаптації церковної доктрини до здобутків сучасної науки і культури. Поширювалися ідеї плюралізму, реформізму, лібералізму (Франція, Англія, Німеччина), соціального католицизму (Італія). Модерністські рухи були категорично засуджені в енцикліках Пія ХІ і Пія ХІІ.

За Латеранськими угодами 1929 утворено місто-державу Ватикан — політичний, адміністративний, священний центр РКЦ, офіційну резиденцію понтифіків. Поновилася мережа міждержавних відносин у вигляді конкордатів Святого престолу з багатьма державами світу (за Пія ХІ їх укладено 45); інтенсивно готувалися кадри ватиканської дипломатії.

В часи Другої світової війни Церква зазнала значних втрат; мільйони католиків, зокрема й священиків і ченців, постраждали, загинули, пройшли через нацистські концтабори. Поряд із тим, у міжвоєнний і воєнний період офіційний Ватикан так і не наважився відкрито засудити німецький нацизм, італійський фашизм (як це було зроблено щодо комунізму і тоталітаризму в СРСР), Голокост, що мало негативні наслідки для престижу Апостольської столиці як міжнародного арбітра і поборника миру.

Пособорний період. Католицька церква в 2-й пол. 20 — 21 ст.

Віхою в сучасній історії РКЦ став Другий Ватиканський собор (1962–1965), який обрав курс на аджорнаменто (італ. aggiornamento — оновлення), накреслив широку програму осучаснення Католицької церкви, виробив нову соціальну доктрину церкви та принципи взаємовідносин з іншими конфесіями і релігіями, модернізував літургійно-обрядову практику. Собор схвалив «Конституцію про Церкву в сучасному світі» (в якій зафіксований основоположний принцип «священної гідності людської особистості»), низку стратегічно-орієнтованих документів: «Декларацію про релігійну свободу», «Декларацію про ставлення до нехристиянських релігій», «Декрет про екуменізм» та ін. Собор увиразнив розмежування консервативного і реформістського крила всередині Церкви.

Перша (після майже півтисячолітньої перерви) зустріч першоієрархів — Папи Павла VI із Константинопольським патріархом Афінагором — потягла узгоджене скасування взаємних анафем церков (07.12.1965) та сприяла легітимізації міжцерковних стосунків і діалогу. Післясоборне аджорнаменто потребувало розробки т. з. «нової теології» (Г. Кюнг, К. Ранер, М. Шеню та ін.), відмови від церковної ексклюзивності й визнання плюральності світу, нової кодифікації канонічного права (Кодекс 1983), суттєвого оновлення Катехизму (затверджений 1992), переорієнтації з державних структур на громадянське суспільство та ін.

Церква відсторонилася від колоніального минулого, активно підтримувала визвольні, реформаторські, етнонаціональні рухи. У 1970-1980-х її авторитет зростав завдяки активному захисту прав людини, опозиції до військових диктатур і авторитарних режимів.

Новим іміджем, зокрема й поверненню дипломатичної ролі Святого престолу, РКЦ завдячує харизматичному понтифікату Івана Павла ІІ. За понтифікату Бенедикта XVI розгортається програма «нової євангелізації Церкви і світу», употужнюється католицька присутність на африканському континенті, в країнах Східної Азії. Входження католицизму в суспільне поле цілого континенту відбувається в Африці.

Діючий глава Церкви — Папа Римський Франциск (обраний 13.03.2013) вбачає своє завдання у здійсненні назрілих церковних реформ, серед яких: деклерикалізація і децентралізація церковних структур (заміна церковної бюрократії й централізму колегіальністю низових церковних об’єднань), зміщення функціювання церкви «на периферію» й допомога у вирішенні нагальних проблем пастви, створення «теології бідних», мобілізації мирян, посилення ролі жінки в церкві, боротьбу за моральні чесноти духовенства тощо. Вагомого значення у міжнародній діяльності РКЦ набули програми подолання глобальних проблем та духовної кризи сучасної цивілізації, утвердження цінностей християнської культури. Серйозним викликом для Вселенської місії Церкви став іслам, який успішно конкурує з католицизмом не тільки в азіатсько-африканському регіоні, а й на теренах Європи. Наразі недосяжною метою для східної політики Ватикану є євангелізація Китаю, Індії, РФ.

Особливості віровчення

Доктрина католицизму формувалася доробком ранньохристиянських теологів 2−4 ст. — Тертулліана, Іринея Ліонського, Кипріяна Карфагенського (бл. 200 – 258), Амвросія Медіоланського. Важлива роль належала Августину Аврелію, який поєднав у цілісну систему різні філософсько-метафізичні концепції та євангельські ідеї, був творцем теократичної концепції вищості Церкви. Вагомий внесок доклали представники середньовічної схоластикиБонавентура, Альберт Великий, Тома Аквінський, Дунс Скот. Тома Аквінський найповніше сформулював теологічно-філософські засади, догматичні основи, моральні принципи, літургійні й церковно-організаційні норми середньовічного католицизму. Томізм набув значення офіційної філософії РКЦ, з кінця 19 ст. — його наступником став неотомізм.

Першоджерелами віровчення РКЦ є Святе письмо і Святий переказ. Останній охоплює спадщину Отців Церкви, суму церковних традицій, документи всіх Вселенських Соборів (як перших семи за часів нерозділеної Церкви, так і наступних, що збиралися окремо від Православних церков — сукупно 21-го собору), декреталії, бреве, булли й енцикліки римських пап. Узагальнена доктрина викладена в Катехизмі Католицької церкви, Кодексі канонічного права. Аж до середини 20 ст. Католицька церква визнавала лише латинський переклад Біблії (Вульгату) та латинську мову богослужінь, після Другого Вселенського собору дозволено перехід на національні мови. Сповіданий Символ віри відомий під назвою «Кредо» (від лат. credo — вірую).

Серед доктринальних особливостей католицизму найсуттєвіші такі: т. з. догмат про філіокве [додаток до Нікео-Константинопольського Символу віри про сходження Святого Духа не тільки від Бога-Отця, але й від Бога-Сина, схвалений Помісним (а не Вселенським) собором у 578, став однією з богословських причин розділення християнства в 1054]; вчення про чистилище (відповідні догмати схвалені Фераро-Флорентійським 1439 і Тридентським 1562 соборами); учення про «скарбницю надлишкової благодаті»; низка догматів марійного культу (про непорочне зачаття самої Марії матір’ю Анною, 1854; про тілесне вознесіння Богородиці на небо, 1950); про непомильність Папи Римського, коли він виступає в питаннях віри з «амвону», 1870. (Див. у ст. Католицизм).

Вагоме значення мав відхід РКЦ від традиційного ексклюзивізму в сотеріології, який заперечував спасіння поза Церквою (лат. Extra Ecclesian Romanam nulla salus — «поза Римською Церквою спасіння немає»).


Культ

Католицька церква (як і Православні), визнає 7 таїнств (лат. sacramentum), що їх перелік остаточно утверджений Флорентійським собором 1439: хрещення, конфірмація (аналог миропомазання), євхаристія, сповідь, шлюб, соборування, священство. Обрядовий бік таїнств відрізняється від східної традиції.

У релігійній практиці співіснує кілька обрядів: домінуючий і найпоширеніший латинський (або римський) та кілька локальних — амвросіанський (регіон Ломбардія, Італія), бразький (м. Брага, Португалія), мосарабський (м. Толедо та ін., Іспанія), східні (у богослужінні східно-католицьких Церков) Римо-католицькі меси до 1960-х традиційно проводилися латиною, у пособорний період — й національними мовами. Меса поділяється на Літургію Слова та Літургію Жертви; священнослужіння здійснюється відкрито, обличчям до пастви. Меса правиться урочисто, театралізовано, лунають сольний та хоровий співи, органна (або й інструментальна) музика.

Богослужбовий одяг католицьких священиків постійно модернізувався й помітно відрізняється від православних риз. У католицькому храмі віруючі сидять на лавах і підводяться лише під час певних молитов; храмовий простір оздоблюють і живопис, і скульптура. Сакральним центром храму є відкритий вівтар.

У католицизмі найбільшого розвитку серед інших християнських конфесій набув культ Діви Марії, культи святих (понад 20 тис. святих і 200 тис. блаженних) і реліквій. Церковне коло свят базоване на григоріанському календарі.

Організаційна структура

Сикстинська капела – місце проведення конклаву кардиналів

На відміну від Вселенського православ’я, організованого як асоціація самоврядних церков, Римо-Католицька церква має єдиного главу (Папу Римського) і світовий центр. Папа обирається конклавом пожиттєво. Станом на 2020 главою Римо-католицької церкви є Франциск (в миру — Хорхе Маріо Бергольо, 1936 р. н.), обраний 13.03.2013. Резиденція глави церкви знаходиться у Ватикані. Дорадчими органами при Папі є Колегія кардиналів і Синод єпископів. Адміністративний апарат Церкви — Римська курія, до складу якої входять конгрегації, канцелярії, секретаріати і трибунали, що керують численними католицькими формуваннями і церквами у багатьох країнах світу. Єпископська катедра Папи спільно з Римською курією утворюють Святий престол, який є суб’єктом міжнародного права. Одночасно Папа є сувереном держави Ватикан. Дипломатичні зв’язки Святого престолу з Україною встановлені у 1992.

У підпорядкуванні РКЦ (Конгрегації Східних церков) знаходяться і 23 Церкви східних обрядів, серед яких найбільшою є Українська греко-католицька церква. Розділяючи католицьке віровчення, вони, разом з тим, мають власну ієрархічну структуру та канонічне право, особливий статус «Sui iuris» — Церкви свого права. Предстоятелі — Патріархи або Верховні архієпископи — прирівняні до кардиналів-єпископів латинського обряду і займають в католицькій ієрархії місце одразу за Папою.

Основною адміністративно-територіальною одиницею РКЦ є дієцезія (єпархія), очолювана єпископом. Окремі дієцезії мають вищий статус архідієцезії (архієпархії). Кілька дієцезій можуть бути об’єднані у митрополію, церковну провінцію, кілька митрополій — у церковний регіон. Єпископи більшості країн об’єднані в конференції єпископів, повноваження яких чітко визначені. Папа призначає вищих ієрархів церкви (кардиналів, патріархів, митрополитів, архієпископів та єпископів); разом зі Святою колегією керує католицькою ієрархією й окремими єпархіями.

У Католицькій церкві (як і в Православних) виділяють три ступені священства: диякони, священики та єпископи. Поряд із тим, у церковній структурі функціонує особливий рівень ієрархії — кардинали, якими можуть бути й миряни. До складу кліру входять лише чоловіки. З 11 ст. католицький клір (за винятком частини дияконів) дотримується целібату.

Важливою ланкою в організаційній структурі церкви є чернечі ордени (бл. 140), кожен із яких має власний статут і визначену сферу діяльності. Загальна кількість католицьких єпископів станом на 2018 перевищила 5,2 тис. осіб, кількість священиків становила бл. 414,9 тис. осіб.

Релігійну освіту станом на 2018 здобувало понад 35,1 млн учнів початкових католицьких шкіл, бл. 19,9 млн учнів середніх шкіл, понад 3 млн студентів католицьких університетів.

Поширення

Розподіл вірян-католиків.png
УКатолицькацпе.png

Станом на 2018 кількість католиків у світі сягала 1,299 млрд. Зростання вірян відбувається по всіх континентах, окрім Європи (– 240.000). Найбільший приріст за останні три роки припав на африканський та американський континенти. Частка католиків у світовому населенні — 17.67%. Католицизм — найчисельніша течія в християнстві, що охоплює понад половину (50,1%) християн світу. Римо-католицизм є домінуючою конфесією щонайменше в 50-ти країнах світу; серед країн з найбільшою кількістю вірян-католиків: Бразилія, Мексика, Філіппіни, США, Італія, Колумбія, Франція, Польща, Іспанія, Конго.

Приблизний розподіл католиків по континентах: в обох Америках — 47,5 %, Європі — 23,9 %, Центральній та Південній Африці — 16,1 %, Азії — 12 %, на Близькому Сході й у Північній Африці — 0,5 %.

За висновками експертів, католицизм остаточно втратив європейську ексклюзивність і зсувається на Південь. Майже половину всіх хрещень на рік (а це бл. 8–10 млн нових вірян щорічно) в РКЦ припадає на Центральну та Південну Америку, ще 3 млн — на Африку. Відповідно, змінюється етнічна структура кардинальського корпусу РКЦ.

Станом на 2018 РКЦ утримував 5 287 лікарень (більшість в Америці та Африці), бл. 16 тис. диспансерів, 15 722 будинків по догляду за людьми похилого віку, хронічно хворих, 9 552 дитячих будинків, понад 3,5 тис. центрів соціальної реабілітації, 216,5 тис. дитсадочків, початкових і середніх освітніх закладів.

Позитивна динаміка розбудови церковної інфраструктури спостерігається і в Україні. У складі РКЦ в Україні діють Львівська архідієцезія, Київсько-Житомирська, Кам’янець-Подільська, Одесько-Сімферопольська, Луцька, Мукачівська, Харківсько-Запорізька дієцезії.

На 2019 Католицька церква в Україні мала 943 громади, 111 монастирів (664 насельників), 707 священнослужителів, 10 духовних навчальних закладів, 390 недільних шкіл. У підпорядкуванні Конгрегації Східних церков Римської курії перебуває УГКЦ — найбільша серед східних католицьких церков свого права (3470 громад). Безпосередньо підлягають Апостольскому престолу й 442 громади Мукачівської греко-католицької єпархії.

Див. також: Ватикан, Великий розкол 1054 року|Великий розкол 1054]], Другий Ватиканський собор, Католицизм, Римо-католицька церква в Україні, Святий престол, Папа Римський.

10 країн світу з найбільшою часткою католицького населення
Назва країни Приблизна кількість католиків у країні загальної кількості населення (%) у світовій католицькій спільноті (%)
1 Бразилія 133 660 000 68,6 12,2
2 Мексика 96 330 000 84,9 8,8
3 Філіппіни 74 940 000 81,4 6,9
4 США 74 470 000 24,0 6,8
5 Італія 50 250 000 83,0 4,6
6 Колумбія 38 100 000 82,3 3,5
7 Франція 37 930 000 60,4 3,5
8 Польща 35 290 000 92,2 3,2
9 Іспанія 34 670 000 75,2 3,2
10 ДР Конго 31 180 000 47,3 2,8
- Сукупно в 10 країнах 607 830 000 58,9 55,5

Джерела

Література

  1. Morris C. The Papal Monarchy: The Western Church from 1050 to 1250 (Oxford History of the Christian Church). USA : Oxford University Press, 1991. 692 р.
  2. Історія релігії в Україні : в 10-ти т. Т. 4. Католицизм / За наук. ред. А. Колодного, П. Яроцького. Київ : Світ знань, 2001. 598 с.
  3. Froehle B. Т.; Gautier М. L. Global Catholicism: Portrait of a World Church. Orbis books, 2003. 287 р.
  4. Küng Н. The Catholic Church: A Short History (Modern Library Chronicles). USA : Modern Library, 2003. 272 р.
  5. Рауш Т. Католичество в третьем тысячелетии / Пер. с англ. Москва : Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2007. 416 с.
  6. Католическая Энциклопедия : в 5 т. Москва : Издательство францисканцев, 2002-2013.
  7. Яроцький П. Л. Католицизм як церковна імперія // Яроцький П.Л. Релігієзнавство. Сучасні релігійні процеси в світі й Україні. Київ : Кондор-Видавництво, 2013. С. 37–57.
  8. Отрош М. І. Місце і роль Католицької Церкви у міжнародному правопорядку. Одеса : Фенікс, 2017. 594 с.
  9. Казанова Х. Релігія в сучасному світі: плюралізм, секуляризація, глобалізація / Пер. Р. Скакуна. Львів : Український католицький університет, 2019. 348 с.
  10. Офіційний сайт Ватикану. URL: http://w2.vatican.va/content/vatican/it.html

Автор ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Арістова А. В., Присухін С. І., Яроцький П. Л. Католицька церква // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Католицька церква (дата звернення: 7.04.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
18.03.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ