Суверен
Сувере́н (від лат. superanus, фр. souverain — вищий, верховний) — суб’єкт суспільних відносин, якому належить необмежена в часі абсолютна влада в державі, носій верховної влади в межах певної території.
Зміст
Історична довідка
Термін «суверен» концептуально пов’язаний із поняттям модерної країни. Ж. Боден, який увів у науковий обіг термін у 16 ст., вважав, що ключовою ознакою держави є її суверенітет як «абсолютна і постійна влада держави», а носієм цієї влади є суверен. За Ж. Боденом, суверен має право видавати і відміняти закони, оголошувати війну і встановлювати мир, призначати вищих посадових осіб, здійснювати верховний суд, збирати податки, милувати злочинців, чеканити монети, встановлювати міри й ваги.
Сутність суверена у контексті суспільного договору досліджував Т. Гоббс, який постулював:
- влада суверена встановлюється раз і назавжди, піддані не можуть змінити суверена;
- суверен не є суб’єктом суспільного договору, тому його влада не обмежується жодними домовленостями;
- виступ проти суверена розцінюється як порушення суспільного договору, вважається несправедливим і карається;
- піддані не можуть осуджувати і наказувати суверена, оскільки вони самі несуть відповідальність за його дії;
- суверен є суддею в питаннях, що стосуються збереження миру та захисту своїх підданих;
- встановлює правила (закони), які забезпечують справедливий розподіл і збереження власності;
- суверену належить судова влада і право вирішувати суперечки, право оголошувати війну та встановлювати мир, право вибору всіх радників, міністрів і посадових осіб, як цивільних, так і військових, право нагороджувати і карати, право встановлення почесних титулів і табелів про ранги;
- усі ці права є неподільними і не можуть передаватися іншим.
Теоретиками суверенної влади були також Ж.Ж. Руссо і Дж. Остін, чиї праці завершують формування «класичної» доктрини суверенної влади.
Сутність доктрини суверенної влади
Суверен — не конкретний правитель, чия влада обмежена часом, законом чи іншими обставинами. Це абстрактна особа (інститут), за якою визнається необмежене право керувати державою. Легітимність суверена є його ключовою ознакою, що відрізняє його як носія верховної влади в державі від тирана, чия влада базується на насильстві. Легітимність може базуватися на природному праві, спадковому праві чи «Божій волі», конституції чи міжнародному праві. Суверен є носієм найвищої влади, якому підпорядковується вся політикоправова система держави. Суверен — найвища інстанція, якій належить останнє слово при прийнятті суспільно важливих рішень. Влада суверена є неподільною і необмеженою, вона не може розподілятися між декількома суб’єктами чи обмежуватися внутрішніми чи зовнішніми впливами. Розподіл влади в державі між законодавчими, виконавчими чи судовими інституціями не означає наявності декількох суверенів: в одній державі може бути тільки один суверен. Влада суверена поширюється тільки на територіальні спільноти — держави, а не на етноси чи народи, основою об’єднання яких є спільна ідентичність. Тільки громадяни конкретної держави підпадають під владу суверена.
Сувереном може бути одна особа (монарх), група осіб (аристократія, парламент), усі громадяни (народ).
Суверен в Україні=
Стаття 5 Конституції України констатує: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».
Література
- Hobbes T. Leviathan. Harmondsworth : Penguin, 1968. 730 p.
- Bodin J. On Sovereignty: Four Chapters From Six Books of the Commonwealth. Cambridge : Cambridge University Press, 1992. 141 p.
- Руссо Ж.-Ж. Про суспільну угоду, або принципи політичного права / Пер. з фр. Київ : Port-Royal, 2001. 349 с.
- Austin J. The Province of Jurisprudence Determined. London : Routledge, 2020. 286 p.
Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Буник М. З. Суверен // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Суверен (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.03.2022