Франциск

Франци́ск [ лат. Franciscus; світське ім’я та прізвище — Хорхе Маріо Берґольйо (ісп. Jorge Mario Bergoglio); 17.12.1936, м. Буенос-Айрес, Аргентина — 21.04.2025, Ватикан] — релігійний, освітній, політичний і дипломатичний діяч, Папа Римський у 13.03.2013 — 21.04.2025.

Франциск (Franciscus)
Справжнє ім’я	Хорхе Маріо
Справжнє прізвище	Берґольйо
Народження	17.12.1936
Місце народження	Буенос-Айрес (місто)
Смерть	21.04.2025
Місце смерті	Ватикан
Місце поховання	базиліка Санта-Марія-Маджоре в Римі
Місце діяльності	Аргентина, Ватикан
Напрями діяльності	релігія, духовна освіта, церковне управління, дипломатія
Традиція/школа	католицизм

Життєпис

Походив із родини італійських іммігрантів, був старшим із п’яти дітей. Батько переїхав до Аргентини через прихід до влади в Італії фашистів, працював бухгалтером на залізниці.
Мати — уродженка м. Буенос-Айреса, донька іммігрантів із Італії.

Закінчив середньо-спеціальну індустріальну школу за фахом хіміка-технолога. Працював у лабораторії Гікетьє-Бакманна (ісп. Laboratorio Hickethier-Bachmann), де займався контролем якості харчових продуктів.

Відчув священницьке покликання, вступив 1957 до духовної семінарії Вілла Девото (у рідному місті). 11.03.1958 розпочав новіціат в Товаристві Ісуса (див. Єзуїти), здобув гуманітарну освіту у різних освітніх закладах ордену (зокрема в Чилі). Повернувся до Аргентини 1963, закінчив Колегію Сан-Хосе в Сан-Мігелі (провінція Буенос-Айрес, Аргентина), здобувши ліценціат з філософії.

Викладав літературу, психологію, філософію в єзуїтських колегіях у містах Санта-Фе (пров. Санта-Фе, Аргентина) та Буенос-Айресі (1964‒1966). Продовжив студії на факультеті теології у Колегії Сан-Хосе в Сан-Мігелі (1967‒1970) та Університеті Алькали (м. Алькала-де-Енарес, Іспанія; 1970‒1971).

Висвячений на священника 13.12.1969. Останні обітниці в ордені єзуїтів склав 22.04.1973.

Обіймав посади професора факультету теології, ректора Колегії Сан-Хосе в Сан-Мігелі, радника провінції Товариства Ісуса, провінціала єзуїтів Аргентини (1973–1979). Пізніше знову повернувся на посаду ректора колегії (1980‒1986). Церковна кар’єра припала на роки військової диктатури в Аргентині (1976‒1983).

Після недовгого перебування в Німеччині (1986, для завершення докторської дисертації, не реалізовано) поставлений духівником і сповідником Колегії дель-Сальвадор у м. Буенос-Айресі та єзуїтської церкви в м. Кордові (пров. Кордова, Аргентина).

У травні 1992 призначений єпископом-помічником Буенос-Айреса, єпископська хіротонія відбулася 27.06.1992. Наступного року єп. Берґольйо доручено посаду генерального вікарія архидієцезії Буенос-Айреса. Від 1997 — архієпископ-коад’ютор архидієцезії; з 1998 і до обрання на папський престол — Архієпископ Буенос-Айреса та примас Аргентини. Призначений також (06.11.1998) ординарієм для християн східних обрядів, які мешкали в Аргентині (зокрема й для чисельної спільноти вірян Української греко-католицької церкви, УГКЦ). Великий канцлер Католицького університету Аргентини та віцепрезидент Конференції єпископів Аргентини.

2001 піднесений папою Іваном Павлом ІІ до сану кардинала (кардинал-пресвітер титулярної церкви Сан-Роберто Белларміно в Римі). У вересні 2009 започаткував кампанію солідарності до 200-річчя незалежності Аргентини.

Новообраний папа Франциск вітає присутніх з балкона собору Святого Петра по завершенні конклаву, 13.03.2013

Брав участь у конклаві 2005 (де відзначився як головний конкурент кардинала Й. Ратцінґера — майбутнього папи Бенедикта XVI). Упродовж двох каденцій очолював Конференцію єпископів Аргентини (2005‒2011). Виконував обов’язки в Римській курії як член Конгрегації богослужіння та дисципліни таїнств, Конгрегації у справах духовенства та ін., Папської ради у справах сім’ї, Папської комісії для Латинської Америки.

Після добровільної відставки Бенедикта XVI обраний конклавом 13.03.2013 на папський престол, інтронізований 19.03.

Помер після тяжкої хвороби у понеділок за Великоднем у папській резиденції у Ватикані. Згідно з духовний заповітом, похований 26.04 у базиліці Санта-Марія-Маджоре в Римі.

Понтифікат

Папський герб Франциска

Престольне ім’я обрав на честь Франциска Асизького (перший папа з таким ім’ям у шерезі понтифіків). Увійшов в історію Католицької церкви також як перший папа з Нового світу та Латинської Америки (останні 12 століть Апостольський престол посідали винятково європейці) і перший, обраний з членів Товариства Ісуса.

Очолив Церкву у складний період падіння її морального авторитету в світі після низки резонансних скандалів (особливо щодо сексуального насильства духовенства), звуження «географії католицизму», зменшення питомої частки католиків у традиційно католицьких країнах, поширення настроїв про «кризу Церкви». Закликав до духовного оновлення Церкви й зосередження на її місії — глибшій проповіді Євангелія та соціальному служінню вбогим, нужденним, тим, хто перебуває на маргінесах суспільства. Чільну парадигму буття Католицької церкви сформулював у дусі апостольської традиції: «Церква бідна і для бідних» (символічність постаті Франциска Асизького). Закликав священників проявляти милосердя та апостольську відвагу і «тримати двері відчиненими для всіх». Носій ідеалів ненасильства, милосердя, всепрощення, пацифізму. Був переконаний, що практика ненасильницького опору є наріжним каменем і чи не єдиним шляхом миробудівництва, а падіння комуністичних режимів у Східній Європі відбулося внаслідок мирних протестів. У посланні з нагоди Всесвітнього дня миру 2017 сформулював свій меседж світові: ненасильство — це стиль політики задля миру. Ця тема стала ключовою в його розмислах та діяльності: повсякчас повертався до біблійних, патристичних і літургійних підвалин практики ненасильства у католицькій традиції. Відзначав особливий вплив і миротворче служіння папи Івана Павла ІІ.

Вів надзвичайно скромний для понтифіка спосіб життя, відмовився мешкати в Апостольському палаці. Зажив відомості незвичними для глави церкви актами смирення (омивання ніг ув’язненим, серед яких були й мусульмани, запрошення безпритульних на обід та ін.).

Намагався провести низку реформ, спрямованих проти надмірної регламентації, формалізму й авторитаризму церковного життя, корупції, фінансової непрозорості (частина з них загрузли, імовірно, через пасивний опір церковної бюрократії). Утворив єпископський синод (із 8 кардиналів з п’яти континентів) — представницький дорадчий орган для ухвалення колегіальних рішень з найважливіших питань. «Папська велика вісімка» працювала над реформою Римської курії. Провів радикальну кадрову політику «люстрації» єпископату. Зініціював аудит фінансової системи Ватикану, до якого були залучені як представники церковної ієрархії, так і фінансові експерти з різних країн світу; реформовано діяльність Банку Ватикану. Змінив склад комісії, покликаної розслідувати злочини сексуального характеру в церкві. Уперше призначив жінку на посаду керівника департаменту Римської курії (префектом однієї з дикастерій).

Папа Франциск і предстоятель УГКЦ Святослав Шевчук, 2024

Провадив політику поваги, порозуміння, релігійного братерства між католиками та некатоликами, християнами та послідовниками інших віросповідань. Вів міжконфесійний діалог з англіканами, лютеранами, методистами та ін. Доклав чимало зусиль для подолання розколу зі Східною церквою. Уперше з часів Великого розколу 1054 Константинопольського патріарха запросили на висвяту нового єпископа Риму. Серед найбільш контраверсійних подій понтифікату, з огляду на міжнародні реалії та агресивну зовнішню політику РФ, — активна розбудова двосторонніх відносини між Ватиканом і Росією, авдієнція 10.06.2015 для В. Путіна, зустріч 12.02.2016 у м. Гавані та Спільна (Гаванська) декларація папи й Московського патріарха Кирила (Гундяєва). Текст містив заклик до «відновлення громадянського миру» в Сирії, Іраку та Україні, припинення насильства і тероризму.

Став першим папою, який виступив перед Конгресом США (24.09.2015) і звернувся до американських законодавців з проханням випрацювати справедливішу модель глобального розвитку.

13.03.2015 папа Франциск оголосив про проведення Надзвичайного Ювілейного року, приуроченого Божому милосердю (булла «Обличчя милосердя», лат. Misericordiae vultus).

Вів міжнародно-дипломатичну миротворчу діяльність: прагнув до врегулювання ізраїльсько-палестинських, американо-кубинських (був посередником між урядами США і Куби) відносин, здійснив миротворче паломництво до Південного Судану (2023), сприяв обміну військовополоненими у російсько-українській війні та ін.

Порівняно із попередником, кардинально змінив стиль поведінки та спосіб спілкування із паствою, широким загалом, демонстрував толерантність, поміркованість, гнучкість під час публічного обговорення злободенних питань.

Під час пандемії коронавірусної хвороби (див. COVID-19) скасував свої регулярні виступи на площі Святого Петра, щоби запобігти поширенню вірусу, проголосив вакцинацію загальним моральним обов’язком.

У серпні 2018 року Франциск переглянув Катехизм Католицької церкви. Нова редакція визначила смертну кару як цілковито неприйнятну та як посягання на недоторканність і гідність особи. Спрямував зусилля Церкви на скасування смертної кари в законодавстві країн світу.

Розширював представництво в колегії кардиналів єпископів з різних частин глобальної католицької спільноти. За роки понтифікату призначив понад 140 кардиналів з неєвропейських країн. Здійснив численні апостольські візити та подорожі в різні країни світу; став першим папою, який відвідав Аравійський півострів — батьківщину ісламу.

Від початку понтифікату Франциск проголосив 1541 блаженного (див. Беатифікація), канонізував 911 святих (зокрема Терезу Калькуттську, пап Павла VI, Івана XXIII, Івана Павла II та ін.).

Праці. Послання та енцикліки

Автор книг «Медитації для вірян» (ісп. «Meditaciones para religiosos»; 1982), «Роздуми над апостольським життям» (ісп. «Reflexiones sobre la vida apostólica»; 1986), «Роздуми про надію» (ісп. «Reflexiones de esperanza»; 1992), «Нація, яку потрібно збудувати» (ісп. «La nación por construir»; 2005), «На Небі і на Землі» (ісп. «Sobre el cielo y la tierra»; 2010) та ін. До 12-річчя понтифікату опублікував останню книгу «Надія. Автобіографія» (англ. «Нope: The Autobiography»; 2025).

Перша енцикліка «Світло віри» (лат. Lumen Fidei; 2013) стала завершенням трилогії, яку розпочав Бенедикт XVI про чесноти віри, надії та любові. Папська енцикліка «Хвала Тобі» («Славен будь»; лат. Laudato si'; 2015) фокусується на проблемах довкілля, кліматичній кризі, обстоює раціональне використання природного середовища, розглядає турботу про Землю як нагальну моральну проблему. Третя енцикліка «Брати всі» (лат. Fratelli tutti; 2020) звертається до тем братерства та соціальної дружби, «архітектури миру», що служить загальному благу. В енцикліці «Він любив нас» (лат. Dilexit nos; 2024) папа розмірковує про людську та Божественну любов, Пресвяте Серце Ісуса, закликає католиків відмовитися від споживацтва та індивідуалізму.

Оприлюднив численні листи і послання. З-поміж них повчання «Радість любові» («Amoris laetitia»; 2016) з питань сім’ї та шлюбу, де папа, зокрема, закликав священників і єпископів до поміркованішого й менш осудливого ставлення до гомосексуалістів, розлучених, тих, хто узяв другий шлюб без церковного анулювання першого; дозволу розлученим та повторно одруженим католикам приймати причастя.

Папа Франциск і Україна

Серед наставників майбутнього папи у початковій салезіянській школі був український священник Степан Чміль (1914; тепер Україна — 1978; Італія) — соратник Любомира Гузара, Йосифа Сліпого.

На посаді Архієпископа Буенос-Айреса та примаса Аргентини був ординарієм українських греко-католиків в країні, тоді як обов’язки єпископа-помічника виконував чинний глава УГКЦ Святослав Шевчук.

Понтифік брав участь в урочистостях з нагоди 50-ї річниці перенесення мощей українського святого Йосафата Кунцевича в собор Святого Петра (2013).

Був добре обізнаний із життям і потребами УГКЦ та ситуацією в Україні, особливо від початку російсько-української війни. Висловив свою солідарність з українцями упродовж подій 2013‒2014. Ініціював дворічну акцію «Папа для України» (2016‒2018), спрямовану на допомогу українцям, постраждалим від військових дій на Сході України.

11.07.2017 створив Апостольський екзархат для вірних УГКЦ, які мешкають в Італії.

Зустрічався з українськими вірянами, церковними, громадськими і політичними лідерами. У 2019, на зустрічі з митрополитами УГКЦ, зазначив що Україна «поранена конфліктом, який багато хто називає "гібридним"», де відповідальні за воєнні дії «маскуються», а «найслабші та найменші платять найвищу ціну».

За даними соціологічних досліджень Центра Разумкова у 2020, папа Франциск мав найбільший рейтинг довіри українців (45 %) з-поміж усіх релігійних лідерів.

Зустріч папи Франциска з Президентом України В. Зеленським, 2023

08.02.2020 відбулася перша авдієнція Папи Римського для Президента України В. Зеленського (з дружиною).

Проте від початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну увиразнилася контраверсійність позиції папи Франциска та політики Святого Престолу щодо України.

З одного боку, Україна опинилася в центрі молитовних, дипломатичних, гуманітарних зусиль папи. Франциск раз по раз згадував Україну у зверненнях до пастви, пастирських посланнях, публічних виступах, інтерв’ю, закликав до спільної молитви, співчуття і милосердя до страждань українців, направив із дипломатичними місіями високопосадовців Ватикану, висував миротворчі ініціативи, зорганізував гуманітарну допомогу для постраждалих українців, докладав зусиль для обміну військовополоненими, клопотав про організацію спеціальних фондів, гуманітарних коридорів тощо. Засудив скоєні у м. Бучі воєнні злочини та підняв український прапор та ін. 13.03.2022 схарактеризував Маріуполь як «місто-мученик» лютої війни, що спустошує Україну. 22.03.2022 ввірив Україну (разом із Росією) Непорочному серцю Діви Марії. Медіаподіями стали візит до Ватикану делегації Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, предстоятеля УГКЦ Святослава Шевчука (2023, 2024), телеміст папи із українською молоддю (01.02.2025).

З іншого боку, тривалий час були марними очікування вірян та українського соціуму почути від папи чіткі та правдиві оцінки війни як російської агресії. Риторика та вчинки понтифіка, впізнавані наративи російської пропаганди, намагання зрівняти агресора і жертву в символічних акціях примирення, пієтет щодо російської культури та історії — викликали не тільки розчарування і критику, але часом відверте обурення серед українського загалу, національних і міжнародних медіа, політичних і дипломатичних кіл (як-от: організація спільної Хресної ходи українки і росіянки на Великдень 15.04.2022; критика постачання західного озброєння для оборони України як реалізації «інтересу до випробування та продажу зброї»; публічне співчуття родині пропагандистки Д. Дугіної; неодноразово артикульована готовність зустрітися з російським президентом, Московським патріархом, здійснити візит до м. Москви на тлі відкладання або відмови від візиту в Україну; вислови про велику пошану до російського гуманізму та росіян «як великий народ, якому невластива жорстокість»; порада Києву підняти «білий прапор» тощо). Наслідком стали значні іміджеві втрати Франциска, які аналітики та медіа схарактеризували як «змарнування капіталу довіри» і «пастирську катастрофу». Коментування позиції папи для пастви ставало дедалі складнішим як для речників Ватикану, так і для ієрархії УГКЦ. Якщо 2021 Франциск здобув 42,4 % підтримки від українських респондентів, а не довіряло йому 15 % українців, то в 2022 показник недовіри йому зріс понад утричі.

Не виправдалися очікування греко-католиків і щодо піднесення статусу церкви — визнання Патріархату УГКЦ.

Визнання

У перший рік свого понтифікату потрапив на обкладинку популярного журналу «Роллінг Стоун» (англ.«Rolling Stone»), що стало одним зі свідчень зміни ставлення широкого загалу до постаті глави Католицької церкви. У 2013 Франциск названий «Людиною року» щотижневиком «Тайм» (англ. «Time», укр «Час»), а 2016 цей журнал включив його у перелік 100 найвпливовіших людей у світі. Від 2014 щорічно входив до списку найвпливовіших людей світу за рейтингом журналу «Форбс» (англ. «Forbes»).

Нагороджений багатьма національними і релігійними орденами різних країн (Болівії, Німеччини, Польщі, США, Ватикану тощо). Лауреат міжнародної премії імені Карла Великого (2016). Двічі (2014, 2022) був номінований на здобуття Нобелівської премії миру.

Постаті папи присвячено кілька документальних фільмів «Франциск, папа бідних, Ватикан багатих» (2017, реж. Е. Форестьє), «Папа Франциск, людина слова» (2018, реж. В. Вендерс) та ін.

Додатково

Згідно з церковною традицією, ім’я Франциск буде офіційно змінено на Франциск I тільки після інтронізації нового папи, якщо той обере собі таке саме ім’я й стане, відповідно, Франциском II.
У колі мистецьких інтересів папи: поезія Й. Гельдерліна і Данте (називав улюбленою книгою «Божественну комедію»), музика Л. ван Бетховена. Любив танго і футбол, уболівав за буенос-айреську футбольну команду «Сан-Лоренсо де Альмагро».
Вів скромний, аскетичний спосіб життя. Ставши архієпископом, відмовився від належних сану апартаментів і пишности, обрав просте помешкання. Упродовж всього єпископського служіння користувався громадським транспортом (метро, автобусом), сам готував собі їжу, літав економкласом. Намагався реалізувати місіонерський проєкт реєвангелізації архидієцезії (мав 4 головні цілі: відкриті для кожного братерські спільноти; провідна роль мирян; євангелізаційні зусилля для кожного мешканця міста; допомога нужденним і хворим).
Від початку російсько-української війни лексика понтифіка була пацифістські-нейтральною: «гуманітарна катастрофа», «світова драма», «безглузда війна, яка несе надзвичайну бідність», «ріки крові та сліз», «тяжкість страждань членів нашої людської сім’ї» тощо. Після місяців війни папа став уживати слова «невиправдана агресія», «неприйнятна збройна агресія» (без вказівки на Росію як її ініціатора), «жахлива жорстокість», «нові звірства», «крижані вітри війни». Лунали часті меседжі про укранїців і росіян як «братів» і «братовбивче протистояння». У квітні 2022 вперше ужив метафоричну безособову характеристику «каїн», «володар, що діє в націоналістичних інтересах», закликав «молитися про звільнення Росії від влади лукавого ворога». Тільки 30.08.22 (через півроку після вторгнення) в офіційній заяві Святого Престолу Росію вперше названо агресором; 02.10 папа вперше відкрито засудив «анексію» територій.

Джерело

Особливості релігійного і церковно-релігійного самовизначення громадян України: тенденції 2000-2020 рр. Київ : Центр Разумкова, 2020. 110 с. URL: https://razumkov.org.ua/uploads/article/2020_religiya.pdf

Праці

Reflexiones en esperanza. Romana : Libreria Editrice Vaticana, 2013. 348 р.
Reflexiones espirituales sobre la vida apostólica.Bilbao : Mensajero, 2013. 296 р.
Meditaciones para religiosos. Bilbao : Mensajero, 2014. 258 р.
El belén del papa Francisco. Romana : Romana Editoria, 2023. 236 р.
А н г л. п е р е к л. — Hope: The Autobiography. New York : Random House, 2025. 302 р.
У к р. п е р е к л. — Енцикліка «Laudato Si» Святішого Отця Франциска про турботу за наш спільний дім. Київ; Івано-Франківськ; Дрогобич : Коло, 2019. 184 с. URL: https://www.vatican.va/content/dam/francesco/pdf/encyclicals/documents/papa-francesco_20150524_enciclica-laudato-si_uk.pdf

Література

Ґаета С. Франциск Папа: Життя і виклики / Пер. з італ. К. Зінченка. Львів : Свічадо, 2013. 104 с.
Бабинський А. Феномен Франциска. До річниці інтронізації // Zbruč. 2014. URL: https://zbruc.eu/node/21449
Яроцький П. Культурно-цивілізаційний розвиток в контексті євроінтеграції і євангелізації: проблеми і виклики // Авраамічні релігії в Україні: інкультураційні взаємовпливи та міжконфесійні взаємини. Галич : Інформаційно-видавничий відділ Національного заповідника «Давній Галич», , 2014. С. 257‒269.
Берґольйо Х., Скорка А. На небі і на землі. Сім’я, віра, роль Церкви в XXI столітті: переконання папи Франциска. Київ : Дух і Літера, 2017. 264 с.
Завійський Р. Від тиші до тиші папи Франциска. Або чому не варто топити істину в милосерді // LB.ua. 2022. URL: https://lb.ua/society/2022/05/04/515701_vid_tishi_tishi_papi_frantsiska_abo.html
Franciscus. Jorge Mario Bergoglio // The Holy See. URL: https://www.vatican.va/content/francesco/en.html
Pope Francis Jorge Mario Bergoglio, S.J. // Сatholic Нierarchy. URL: https://www.catholic-hierarchy.org/bishop/bbergj.html

Автор ВУЕ

А. В. Арістова

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Франциск // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Франциск (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.04.2025