Іриней Ліонський

Церква Святого Іринея в Ліоні

Ірине́й Ліо́нський (Іреней; фр. Irénée de Lyon), Іриней Лугдунумський (грец. Εἰρηναῖος Λουγδούνου; лат. Іrenaeus Lugdunensis; точні дата і місце народження невідомі, бл. 122, ймовірно м. Смірна, тепер м. Ізмір, пров. Ізмір, Туреччина — бл. 202, Лугдунум, тепер м. Ліон, регіон Овернь — Рона — Альпи, Франція) — ранньохристиянський письменник, богослов, апологет і єресіолог, Отець церкви, святий.

Іриней Ліонський (Irénée de Lyon)
Народження	бл. 122«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.122.
Місце народження	Ізмір
Смерть	бл. 202
Місце смерті	Ліон
Місце поховання	Ліон
Місце діяльності	Римська імперія
Напрями діяльності	церковне письменство, богослов'я, боротьба з єресями, пастирське служіння
Традиція/школа	християнство
Відзнака	Doctor unitatis

Вітраж із зображенням святого у церкві Св. Іринея, 1901

Життєпис

Прямі історичні свідчення про місце народження діяча відсутні. Грек за походженням, виховувався, можливо, у християнській сім’ї. На підставі його знайомства в юності з Полікарпом, єпископом Смірнським (бл. 69–155, тепер Туреччина) висловлено припущення про м. Смірну або її околиці як батьківщину Іринея.

Здобув класичну освіту, вивчав філософію, твори Гомера, Платона, риторику та інші науки. Рано прийняв християнство. Учень єп. Папія Єрапольського (Ієраполіського; бл. 60–140, тепер Туреччина) і Полікарпа Смірнського, який, своєю чергою, був учнем апостолів.

У м. Смірні зустрічався з імператорським сановником Флоріаном, що відвідував Полікарпа Смірнського.

Близько 155 Іриней разом із Полікарпом здійснили поїздку в м. Рим, де Полікарп вступив у дискусію з Римським єпископом Анікетом з питання про час святкування Пасхи.

За вказівкою Полікарпа у зрілому віці (сер. 2 ст.) поїхав через Рим до м. Лугдунума у Галлії, де перший єпископ Потін рукопоклав його пресвітером.

У період гонінь на християн (177–178) за часів імператора Марка Аврелія Іриней за дорученням галльських церков їздив до Рима з двома листами на переговори з папою Елевтерієм щодо ставлення до монтаністів.

Після повернення в Галлію обраний єпископом Лугдунума (177–202) як спадкоємець спочилого Потіна. Займався місіонерською діяльністю в Північній Галлії. Своєю проповіддю, за свідченням церковного історика Григорія Турського (538 або 539 — 594), змінив увесь Лугдунум.

Близько 191 в дискусії з Римським єпископом Віктором І у листі, фрагмент якого зберіг Євсевій Кесарійський, захищав східну традицію святкування Пасхи і намагався примирити римський погляд з малоазійським.

Прийняв мученицьку смерть у період гонінь за часів імператора Септімія Севера (193–211). Тіло мученика поховали на заміському некрополі.

Праці. Погляди

Іриней писав грецькою мовою, оскільки латинську термінологію вивчив недостатньо. Більшість його численних творів не збереглися і відомі лише у фрагментах і за згадками давніх істориків. Повністю дійшли дві його праці:

гострополемічний твір із критикою поглядів гностиків (передусім Валентина) «Викриття і відкидання лжеіменного знання» (Ἔλεγχος καί άνατροπή τῆς ψευδωνύμου γνώδεως, у 5 кн.), відомий у латинському перекладі під назвою «Проти єресей» (Adversus haereses; 178–188); дійшли також фрагменти твору грецькою, у вірменському та сирійському перекладах;
невелика праця «Виклад апостольської проповіді» (Ἐπίδιξις τοῦ ἀποστολικοῦ κηρύγματος), у вірменському перекладі, адресована якомусь неофіту Маркіану, — перша спроба катехизису про основні пункти християнської віри.

Від багатьох утрачених творів Іринея збереглися фрагменти або назви, передані переважно Євсевієм Кесарійським та Єронімом Стридонським. Це, зокрема: послання до римського пресвітера Флоріна «Про єдиноначальство, або Про те, що Бог не є винуватцем зла»; книга проти Флоріна (який перейшов до гностиків- валентиніан) «Про Восьмерицю» («Про огдоаду»), де йдеться про перші вісім еонів, які Валентин визнавав джерелом усього сутого; «Послання до єпископа Віктора про день святкування Пасхи» (зберігся сирійський фрагмент); лист до якогось александрійця щодо святкування Пасхи (зберігся фрагмент); «Про Апокаліпсис»; коротка апологія проти еллінів (язичників) «Про пізнання»; «Книга різних проповідей»; «Про дисципліну»; трактат до Власта «Про розкол»; книга проти гностика Маркіона (див. Маркіонізм); інші послання та листи.

Фактично Іриней став засновником християнського богослов'я. Подібно до того, як у питаннях практичного церковного життя він виступав примирителем між Римською і малоазійськими церквами (у суперечках про час святкування Великодня), так і в ученні поєднував східний і західний напрями богословування, що формувалися в його епоху. На відміну від інших чільних богословів давньої Церкви (Климента Александрійського, Орігена, Аврелія Августина) у вченні Іринея майже не простежують впливу нехристиянської філософії. Якщо гностики виходили насамперед із начал язичницької філософії — грецької та східної, то Іриней протиставляв їм авторитет Святого Письма й Святого Переказу. Опонуючи абстрактним умозрінням гностиків, він відмовлявся від філософії як допоміжного інструменту і ґрунтувався на об’явленні.

У своїх творах Іриней розвивав різні аспекти ранньохристиянської теології (тріадологія, христологія, антропологія, сотеріологія, маріологія, еклезіологія, есхатологія, хіліазм, вчення про Святе Письмо, Святий Переказ і таїнства тощо). Доклав значний внесок в уже наявну традицію типологічного тлумачення Святого Письма, хоча низка питань лишилася нез’ясованою, були допущені неточності. При цьому він перший згадує всі 4 майбутні канонічні Євангелія, відкинувши євангелія гностичні.

Іриней також першим із Отців церкви використав майже весь Новий Завіт. У трактаті «Проти єресей» наводив фрагменти чи не всіх книг Нового Завіту (за винятком Послання до Филимона, Другого послання Петра, Третього послання Іоанна та Послання Юди). Його твори є основним джерелом до вивчення гностицизму, цінним свідченням про життя та діяльність християнської Церкви на Заході в 2 ст. н. е., про християнську літературу тих часів.

Католицька церква вважає Іринея Ліонського поряд із Климентом І Римським та Ігнатієм Антіохійським ініціатором формування вчення про папський примат, хоча православні церкви ставлять це під сумнів.

Визнання

Канонізований як святий. День пам’яті у католицизмі кількаразово переносили, тепер вшановують 28 червня, у православ’ї — 23 серпня (5 вересня за новоюліанським календарем). Пам’ять Іринея Ліонського також згадують англіканські, лютеранські та деякі ін. церкви.

У Середні віки над гробницею святого в м. Ліоні була зведена церква Святого Юста, яку згодом неодноразово перебудовували й переосвятили на честь Св. Іринея. У крипті зберігали мощі Іринея та інших ліонських святих. 1562 гробницю Іринея разом із храмом спустошили гугеноти, мощі були втрачені. У 19 ст. розпочато пошуки фрагментів мощей, що залишилися; вони були знайдені у Франції та Італії. Натепер частки мощей св. Іринея зберігаються у кількох ліонських церквах, інша частина — у Миколаївському монастирі у Форт-Маєрсі (шт. Флорида, США).

Католицький університет Ліона (засновано 1875) проголосив св. Іринея своїм покровителем.

Твори богослова, зокрема «Проти єресей», перекладені різними мовами. Його богословська спадщина, передусім вчення про Церкву та апостольську традицію як запоруку її єдності, стала підґрунтям для оновленої еклезіології Другого Ватиканського собору.

21.01.2022 декретом Папи Римського Франциска св. Іринею Ліонському надано звання Учителя церкви з титулом «Doctor unitatis» (з лат. — Учитель єдності).

Хоча вшанування Іринея на Сході не отримало такого поширення, як на християнському Заході, його часто згадували у Візантії, Македонії, Болгарії, Сирії, Грузії, Вірменії.

Цитата

«Святий Іриней Ліонський, який походив зі Сходу, здійснював своє єпископське служіння на Заході: він був духовним і богословським містком між східними та західними християнами. Його ім'я, Іриней, виражає той мир, який походить від Господа і який примиряє, відновлюючи єдність».
«Sant’Ireneo di Lione, venuto dall’Oriente, ha esercitato il suo ministero episcopale in Occidente: egli è stato un ponte spirituale e teologico tra cristiani orientali e occidentali. Il suo nome, Ireneo, esprime quella pace che viene dal Signore e che riconcilia, reintegrando nell’unità».
Цит. за: Francesco. Decreto del Santo Padre per il conferimento del titolo di Dottore della Chiesa a Sant’Ireneo di Lione, 21.01.2022 // The Holy See. URL: https://press.vatican.va/content/salastampa/it/bollettino/pubblico/2022/01/21/0048/00099.html

Додатково

Іринея характеризують як грека за походженням і духом, римлянина за місцем діяльності й способом мислення.
Галльські оповіді про те, що Іларію було відрубано голову мечем, деякі дослідники вважають легендарними.

Джерела

Sancti Irenaei detectionis et eversionis falso cognominatae agnitionis seu Contra haereses // Patrologiae cursus completus. Series Graeca / Accurante J.-P. Migne : in 161 vol. Paris: Apud Garnier, 1857. Vol. 7. 1118 p.
Des heiligen Irenäus Schrift zum Erweise der apostolischen Verkündigung: Eis epideixin tou apostolikou kērygmatos. Leipzig : Hinrichs, 1908. 68 р. URL: https://archive.org/details/desheiligeniren00iren/page/38/mode/2up
St. Irenaeus. The Proof of the Apostolic Preaching / Еd. by J. Quasten, J. C. Plumple; transl. by J. P. Smith. Westminster : The Newman Press; London : Longmans, Green And Co, 1952. 252 p. URL: https://archive.org/details/stirenaeusproofo012024mbp/page/n103/mode/2up

Література

Beaven J. An Account of the Life and Writings of S. Irenaeus, Bishop of Lyons and Martyr. London : Gilbert & Rivington, 1841. 334 p. URL: https://www.gutenberg.org/files/57119/57119-pdf.pdf
Prat J.-M. Histoire de Saint Irénée, second évêque de Lyon, docteur de l’Église et martyr. Lyon : Perisse Freres, 1843. 403 p.
Gouilloud A. Saint Irénée et son temps: Deuxième siècle de l’Église. Lyon : Briday, Libraire-Éditeur, 1876. 519 р.
Grant R. M. Irenaeus of Lyons. London; New York : Routledge, 1997. 214 p.
Лаба В. Патрологія: життя, письма і вчення Отців Церкви. Львів : Свічадо, 1998. 552 с.
Hamman A. G. Les Pères de l’Église. Paris : Migne, 2000. 353 р.
Osborn E. Irenaeus of Lyons. Cambridge : Cambridge University Press, 2001. 307 p.
Мейендорф И., прот. Введение в святоотеческое богословие. Изд. 4-е, испр. и доп. Киев : Храм прп. Агапита Печерского, 2002. 360 с.
Ziegler H. Irenäus, der Bischof von Lyon. Reprint ed. [W. p.] : Wentworth Press. 2018. 346 p.

Автор ВУЕ

І. П. Мозговий

Покликання на цю статтю: Мозговий І. П. Іриней Ліонський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Іриней Ліонський (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.02.2024