Католицька церква в Україні
Католи́цька це́рква в Украї́ні (Римсько-католицька церква в Україні, РКЦ в Україні) — традиційна християнська церква латинського обряду, підпорядкована Святому Престолу, що офіційно діє на землях України з 14 ст. (від часу усталення духовної ієрархії).
Зміст
Історична довідка
У Давній Русі
Християнство серед східних слов’ян поширювали місіонери як Західної (латинська традиція), так і Східних (греко-візантійська традиція) церков. Тривалий час місіонерська діяльність латинської Церкви не мала помітних успіхів на руських землях. Наміри заснувати в м. Києві латинську єпархію, які плекав єпископ Адальберт Маґдебурзький (відомий як перший християнський єпископ, що відвідав 961 м. Київ на прохання княгині Ольги), не здійснилися. Діяч 962 повернувся на батьківщину через вороже ставлення до християнства князя Святослава I Ігоровича. Не мали плідного розвитку й контакти київського князя Ярополка I Святославича з легатами Папи Римського Бенедикта VII, яких папа направив 978 до м. Києва. За деякими відомостями, з місіонерською метою відвідав Русь і Литву латинський єпископ Бруно (Боніфацій) Кверфуртський (бл. 974–1009; тепер Німеччина). Припускають, що в кін. 10 ст. у м. Києві вже діяла (з перервами) латинська дієцезія (для вихідців із католицьких земель), за правління архієпископа Олексія (1018–1021) католики мали добру душпастирську опіку.
Хрещення Русі за східним обрядом, а невдовзі т. з. Великий розкол 1054 Західної та Східної церков не сприяли утвердженню католицизму на руських землях, але й не завадили контактам із Римом і не стали перешкодою для укладання династичних шлюбів між київським княжим родом і правителями католицьких держав Західної Європи. Листування римських пап з руськими князями свідчить на користь того, що в Римі не сприймали Київську церкву такою, з якою немає євхаристійної єдності, а в Києві враховували політичні інтереси. 1075 з рук папи отримав корону Ізяслав I Ярославич.
У 1009 засновано Трансільванську дієцезію (існувала до 14 ст., Угорське королівство), куди увійшли землі сучасної Карпатської України. Відомі неодноразові спроби поновити на Русі католицькі місії та усталити організаційну структуру (зокрема в 1-й пол. 13 ст.), втягнути Русь, зокрема Галицько-Волинське князівство, в орбіту католицького впливу. Папа Римський Інокентій IV дарував 1253 князю Данилу Романовичу королівську корону (1253). Перша католицька дієцезія латинського обряду була заснована на теренах України у 13 ст. у м. Луцьку.
Зусиллям із поширення католицьких інституцій на руських землях поклала край монголо-татарська навала.
У 14–20 століттях
Після переходу західних і центральних руських земель під владу Литви, Польщі, Угорщини, розвиток католицьких структур тут перебігав активніше.
1321 папою Іваном ХХІІ засновано (посутньо, відновлено після тривалого занепаду) Київську дієцезію. У 1-й пол. 14 ст. також були номіновані єпископи для міст Перемишля (до 1353; тепер Польща), Володимира (1358), Львова, Холма (для обох — 1359) тощо.
Одночасно на території сучасного Закарпаття, латинські парафії були передані 1346 під юрисдикцію Егерського єпископа (тепер Угорщина). Близько 1367 постала Галицька дієцезія на чолі якої став єпископ Кристин (дата народження невідома — 1370). А вже 13.02.1375 Папа Римський Григорій XI установив Галицьку митрополію (латинського обряду) з центром у м. Галичі (булла «Debitum pastoralis offici» від 13.02.1375). Очолювали її: архієпископи Матей (Матвій, 1375–1380), францисканці Бернард (1384–1390, у 1390 позбавлений сану), Яків Стрепа (1391–1409, проголошений блаженним 1790, вшанований як св. покровитель Львівської архідієцезії), Миколай Тромба (1410–1412). Архикафедрою Римсько-католицької церкви був костел Святого Станіслава (колишня православна церква Святого Пантелеймона, з 1912 повернуто стару назву, тепер у с. Шевченкове, Івано-Франківського р-ну Івано-Франківської обл.). 1378 папа Григорій ХІ заснував католицьку дієцезію в м. Кам’янці (тепер Кам'янець-Подільський), кафедра єпископа перебувала тут до кінця 18 ст., із перервою 1672–1699, коли місто перебувало під владою Османської імперії.
1412 осідок Галицького латинського архієпископа було перенесено до м. Львова. Відтоді митрополія увійшла в історію як Львівська. Булла «In eminenti specula» (28.08.1412) окреслювала межі митрополії, до якої ввійшли Львівське архієпископство, а також Перемишльське, Холмське, Кам’янецьке, Володимирське (з 1427 — у підпорядкуванні Луцьку), Київське і Серецьке (Молдова) єпископства.
Волинська дієцезія з кафедрою в м. Луцьку була на той час найбільшою в Литовсько-Польській державі (включала території Волині, Полісся, центральне і південне Підляшшя).
Близько 1405 у м. Києві за наказом Владислава ІІ Ягайла споруджено католицький кафедральний собор; католицькі храми з’явилися у багатьох українських містах. 1569 юрисдикція Київської латинської кафедри була поширена на землі Чернігівщини (єпископ мав титул Київський і Чернігівський).
До прийняття Люблінської унії 1569 латинські кафедри на українських теренах, окрім Галичини, посідали переважно вихідці з місцевих родів.
Новий поштовх утвердженню католицької традиції надало входження земель України до складу Речі Посполитої, укладення Берестейської церковної унії 1596 та конституювання унійної Церкви (див. Українська греко-католицька церква).
До 1770-х стрімко розвивалася Львівська латинська митрополія. Тут активно діяли єзуїти, які відкрили Єзуїтську колегію у Львові, а 1661 — університет (тепер Львівський національний університет імені Івана Франка). Діяла католицька семінарія. На українських теренах розгорнули діяльність монахи католицьких чернечих орденів, переважно домініканці, францисканці та кармеліти босі, а також боніфратри, капуцини та ін. Після 1-го поділу Польщі (1772) до Львівської митрополії було приєднано частини Луцької, Холмської та Кам’янецької дієцезій.
Після приєднання частини правобережних українських земель до Російської імперії (внаслідок трьох поділів Польщі 1772, 1793, 1795) на Київщині, Волині та Поділлі мешкало близько 240 тис. католиків латинського обряду. Антипольська та антикатолицька політика імперії спричинила реорганізацію католицьких структур. 1795 імператриця Катерина ІІ скасувала Київську єпархію, а від 1798 всі римсько-католицькі єпархії в Російській імперії було підпорядковано Могильовській митрополії (тепер Білорусь), а їхні межі пристосовано до кордонів губерній. Від 1830-х почалися антикатолицькі репресії з боку царського уряду: указ 1839 імператора Миколи І про ліквідацію унії та греко-католицьких парафій в кордонах Російської імперії; закриття католицьких монастирів і костелів (або перетворення їх на православні), заборона на відновлення та ремонт латинських культових споруд (з 1845); ліквідація навчальних закладів, обмеження душпастирської служби (зокрема, заборона священникам виїжджати з межі парафії) тощо. Ліквідаційні заходи тимчасово призупинено після укладення конкордату (1847) між Росією та Святим престолом. Деякий час (1848–1852) у м. Херсоні діяла католицька єпархія для німецьких колоністів-католиків. Утиски з боку царського уряду посилилися після польського повстання 1863, указом імператора Олександра ІІ від 1866 ліквідовано Кам’янецьку католицьку єпархію.
Наприкінці 19 ст. на Правобережній Україні мешкало 656 тис. римо-католиків (бл. 7 % усього населення).
На українських землях, що увійшли до складу Австрійської імперії (від 1867 — Австро-Угорщина), кордони церковно-адміністративних одиниць було змінено й пристосовано до державних. Водночас, внаслідок проведеної в імперії церковної реформи (1784), австрійська влада закрила в Галичині значну кількість монастирів (як латинських, так і греко-католицьких), а деякі реорганізувала. Після 1815 у м. Львові діяли: римсько-католицька митрополія з єпархіями в Перемишлі й Тарнові (тепер Польща); греко-католицька митрополія з єпархіями в Перемишлі й Станіславі (тепер Івано-Франківськ); а також вірмено-католицька архієпархія (див. Вірменська католицька церква). Напередодні Першої світової війни у Львівській римсько-католицькій митрополії нараховували 387 парафій і понад 1 млн вірян.
Активні дипломатичні контакти зі Святим престолом підтримувала Західноукраїнська Народна Республіка; у травні 1919 її посла графа М. Тишкевича прийняв папа Бенедикт XV. У лютому 1920 Апостольським візитатором в Україні був призначений Джованні Дженоккі (1860–1926; Італія). Проте через військові дії та захоплення влади більшовиками він не зміг дістатися м. Києва і повернувся до м. Рима.
За радянських часів
Від 1920 розпочався черговий етап гонінь на латинську Церкву. Радянська влада провадила комплекс ліквідаційних заходів зі скасування парафій, руйнування церковно-адміністративної структури, вилучення церковної власності, культових споруд, вигнання духовенства з території підрадянської України, утисків вірян. 1922 останній римсько-католицький єпископ виїхав до Польщі. У 1930-х репресії проти вірян, зокрема католицького віросповідання, стали складником Великого терору. Внаслідок цього чисельність римсько-католицьких парафій практично за десятиліття скоротилася з 332 (у 1925) до 5 (у 1937). Напередодні Другої світової війни єдиним римсько-католицьким храмом для вірян півдня України був костел Святого Петра апостола в м. Одесі (з 2019 набув статусу малої базиліки).
Церква зберігала своє становище та сприятливі умови функціонування на теренах Західної України, особливо під польською владою: напередодні Другої світової війни тут діяло бл. 490 римсько-католицьких парафій (понад 2,5 млн вірян) і бл. 2,5 тис. греко-католицьких (3, 6 млн відповідно).
Зорганізований радянською владою Львівський собор 1946 із прямим порушенням канонічного права скасував Берестейську церковну унію та заявив про ліквідацію Української греко-католицької церкви, внаслідок чого УГКЦ понад 40 років вимушено існувала «в катакомбах».
Внаслідок переміщення польського населення та репресивно-обмежувальних заходів влади структура Католицької церкви у західному регіоні УРСР занепала до кінця 1950-х. Парафіяльну мережу було практично знищено, діяльність більшості костелів припинено.
Дещо кращою була ситуація на Житомирщині та Поділлі. Тут, завдяки наполегливості парафіян, вдалося після знищення в сталінські часи відродити бл. 40 парафій. Лічені римсько-католицькі храми відвідували й греко-католики, позбавлені права на легальну церковну діяльність.
На 1980 в УРСР обліковано 98 парафій РКЦ, що діяли без духовної ієрархії.
Унаслідок лібералізації державної політики наприкінці 1980-х розпочалося відродження релігійної мережі, вихід із підпілля катакомбних церков. Активізація релігійного життя в СРСР відбулася після святкування 1000-ліття хрещення Русі, а також після зустрічі глави радянської держави М. Горбачова з папою Іваном Павлом ІІ 01.12.1989.
Станом на 1991 в Україні було обліковано 315 громад Римсько-католицької церкви.
У сучасній Україні
РКЦ в Україні поставала як церква кількох історично сформованих етноконфесійних спільнот: автохтонного польського населення, яке здавна мешкало на західноукраїнських землях; переважно угорського населення латинських парафій у Закарпатті (а також вірян німецької, словацької національності); асимільованих поляк Вінниччини, Житомирщини, Хмельниччини, які в умовах незалежної України набули можливість актуалізувати свою національну та релігійну ідентичність. Як наслідок, важливим чинником динамізації католицизму латинського обряду в Україні стало відродження польського національно-культурного життя (на початок доби незалежності в країні мешкало бл. 219,2 тис. поляків; 1989, перепис): створення національно-культурних товариств, зміцнення зв’язків з історичною батьківщиною, відродження польської національної культури, мови тощо.
Святий престол визнав проголошену 1991 незалежність України. Того ж року папа Іван Павло ІІ призначив єпископів до Львівської архідієцезії, Кам’янець-Подільської та Житомирської дієцезій. У 1992 Україна встановила дипломатичні відносини зі Святим престолом. Після заснування нунціатури першим Апостольським нунцієм в Україні (у 1922–1999) став титулярний архієпископ Антоніо Франко (нар. 1937; Італія). Розгорнули діяльність різні чернечі ордени (домініканці, капуцини, францисканці та ін.), поширили присутність жіночі чернечі згромадження (францисканки, бенедиктинки, кармелітки, сестри-служебниці Найсвятішого Серця Ісуса та ін.). Вже на кінець 1992 кількість римсько-католицьких парафій зросла до 517.
Важливим актом відродження духовно-організаційного життя Католицької церкви в Україні стало висвячення в Римі 5 нових єпископів (1991): архієпископа Львівського Мар'яна Яворського (2000 прийняв сан кардинала), єпископів-помічників Рафаїла Керницького (1912–1995) і Маркіяна Трофим’яка (нар. 1947); Яна Пурвінського (1934–2021, ординарієм Житомирського дієцезії); Яна Ольшанського (1919–2003, єпископом Кам’янець-Подільської дієцезії). Призначені єпископи наново розподілили функції у підлеглих їм деканатах, започаткували нові та відродили старі форми релігійного життя католиків латинського обряду.
Перше засідання Конференції римсько-католицьких єпископів України відбулося 28.02.1992 в м. Львові. На ній було схвалено проєкт статуту Конференції, який передали Апостольському престолу, створено низку комісій. Відтоді Конференція єпископів України (КЄУ) збирається двічі на рік, а вибори голови, віце-голови та секретарів комісій, за статутом, відбуваються що п’ять років.
Рішенням Святого престолу 14.08.1993 утворено Апостольську адміністратуру Закарпаття, першим Апостольським адміністратором якої став архієп. Антоніо Франко. Проіснувала до 2002, відтоді була піднесена до рангу Мукачівської дієцезії.
23–27 червня 2001 папа Іван Павло ІІ відвідав Україну з офіційним візитом. У церемоніях зустрічі та проводів папи взяв участь Президент України Л. Д. Кучма. Папа провів літургії (у латинському й візантійському обрядах) українською мовою в містах Києві та Львові, вшанував пам'ять жертв комуністичного й нацистського режимів, виголосив 11 проповідей і промов, беатифікував 27 новомучеників.
За роки незалежності управлінська та інституційна структура Католицької церкви в Україні набула усталення. Від 2008 РКЦ в Україні очолює архієпископ-митрополит Львівський Мечислав Мокшицький (нар. 1961; Польща), доктор теології (з 1996). На 2023 до складу КЄУ входять єпископи-ординарії, єпископи-помічники і єпископи-емерити (останні під час засідань мають лише дорадчий голос), разом — 16 осіб. Від 2008 у складі РКЦ в України діють комісії: навчання віри, катехитична, літургіки й сакрального мистецтва, взаємовідносин церкви і держави, у справах мирян, чернечих орденів і згромаджень, кліру і священничих покликань, у справах родин, емігрантів та екології, екуменічна, у справах засобів суспільної комунікації тощо.
Українською мовою Катехизис Католицької церкви (ККЦ) вперше видано 2001.
На 2021 РКЦ в Україні мала 7 дієцезій (Львівська, Київсько-Житомирська, Кам’янець-Подільська, Одеська-Сімферопольська, Луцька, Мукачівська, Харківсько-Запорізька), 1 134 парафії, 3 вищі духовні семінарії, 12 єпископів і близько 707 священників (2019), частина з яких іноземці. Служили 684 ченці й черниці. На 2021 в Україні діяли брати 24 чоловічих орденів і згромаджень (зокрема бенедиктинці, домініканці, боніфратри, францисканці, єзуїти, капуцини, кармеліти, салезіяни та ін.) і сестри 53 жіночих орденів і згромаджень (зокрема ангеліянки, серафітки, шаритки, альбертинки, канонічки, бенедиктинки, кармелітки босі, урсулянки, домініканки та ін.). Особливою формою активізації парафіяльного життя стала діяльність мирян-католиків, які не входять до чернечих орденів і об’єднань. Згідно з дослідженням Центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова (2022), належність до Римсько-католицької церкви визнали 1,9 % респондентів.
На 2023 1 135 римсько-католицьких релігійних організацій використовували для задоволення релігійних потреб вірян 910 культових споруд (з них мали у власності — 542). Діють Всеукраїнський (Матері Божої Святого Скапулярію в Бердичеві, з 2011) та дієцізальні санктуарії (у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській, Житомирській, Вінницькій тощо областях).
Функціонує Інститут релігійних наук св. Томи Аквінського в м. Києві — римсько-католицький вищий богословський навчальний заклад з правом надавати університетський ступінь магістра релігійних наук (розпочав свою діяльність у 1992 як Коледж католицької теології св. Томи Аквінського, заснований Орденом проповідників, з лютого 2000 приєднаний до теологічного факультету Папського університету Святого Томи Аквінського в Римі «Angelicum»). При закладі 1993 засновано видавництво «Кайрос», яке поширює українські та зарубіжні видання на філософську, теологічну, духовну тематику.
РКЦ в Україні надає особливого значення доброчинній і філантропічній (харитативній) діяльності. Релігійна місія «Карітас-Спес Україна» є однією з 48 учасників Федерації «Карітас Європа» та членом «Карітас Інтернаціоналіс» — глобальної конфедерації, яка об’єднує 162 католицькі організації. В Україні місія працює в усіх регіонах, має національний офіс і 7 регіональних осередків (у кожній дієцезії).
Інформаційний офіс — Католицький медіа-центр (КМЦ): поширює духовну літературу, літургійні книги, сувенірну продукцію. Сайт КМЦ є головним новинним ресурсом, на якому висвітлено релігійне й суспільне життя Церкви в Україні та світі, оприлюднено катехитичні матеріали та літургійні тексти.
З-поміж головних медіа:
- часопис «КРЕДО» («CREDO», «Вірую») — з 1992 друкований журнал (видавали у м. Вінниці), з 2009 — перейшов у електронний формат, створює відео- й аудіо програми;
- щомісячний дитячий християнський часопис «Водограй» (з 2001);
- журнал «Слово між нами оселилося» (з 2023, заснований 1996 під назвою «Слово між нами», видавався у м. Харкові), має друковану та аудіоверсію;
- журнал «Розарій» (з 2007);
- від 2010 в Україні розпочало мовлення «Радіо Марія» (мережа католицьких радіостанцій, які функціонують у понад 70 країнах світу);
- 2011 почало трансляцію кабельне «Католицьке Телебачення Віковічного Слова» від американської католицької медіамережі «Eternal Word Television Network» (EWTN) — «EWTN Україна»;
- з 2015 запрацював інформаційний сайт «Католицький оглядач» та ін.
Від 2022 функціонує офіційний ресурс Конференції єпископів в Україні: https://rkc.org.ua/rkcz-v-ukrayini/katolyczki-media/# Встановлення дипломатичних відносини зі Святим престолом стало важливим чинником у царині міжнародних зносин України. Від 1992 в Україні змінилися шість Апостольських нунціїв. Від червня 2021 Апостольським нунцієм в Україні є титулярний архієпископ Вісвальдас Кульбокас (нар. 1974; Литва).
Див. також Українська греко-католицька церква.
Додатково
- На берегах Кримського півострова ще в кінці 1 ст. перебував на засланні, а згодом загинув мученицькою смертю четвертий єпископ Рима — папа Климент I. До Херсонеса Таврійського був висланий 655 папа-мученик Мартин І, де того ж року помер. Обох святих вшановують як у Західному, так і в Східному християнстві.
- Пам’ятники папі Івану Павлу ІІ встановлені у багатьох українських містах, зокрема на території Апостольської нунціатури в м. Києві, а також у Львові, Дрогобичі, Одесі, Тернополі, Житомирі, Немирові, Хмельницькому, Кам’янці-Подільському, Вінниці, Трускавці тощо. На його честь названо площу в м. Львові, вулиці в містах Києві, Сумах, Івано-Франківську; Духовний римсько-католицький центр на Львівщині.
Джерело
- Катехизм Католицької Церкви. [Б. м.] : Синод Української Греко-Католицької Церкви, 2002. 772 с.
- Українське суспільство, держава і церква під час війни. Церковно-релігійна ситуація в Україні-2023 (Інформаційні матеріали). Київ : Центр Разумкова, 2023. 117 с. URL: https://razumkov.org.ua/images/2023/12/19/2023-Religiya-F.pdf
Література
- Вінтер Е. Візантія та Рим у боротьбі за Україну (955–1939). Прага : Видавництво Юрія Тищенка, 1944. 222 с. URL: https://diasporiana.org.ua/ideologiya/11948-vinter-e-vizantiya-ta-rim-u-borotbi-za-ukrayinu-955-1939/
- Хома І., о. Апостольський престіл і Україна, 1919–1922 рр. Рим : Видання Українського Католицького Університету ім. Климента папи, 1987. 134 с. URL: https://diasporiana.org.ua/istoriya/1818-homa-i-o-apostolskiy-prestil-i-ukrayina-1919-1922/
- Skalski T., ks. Terror i cierpienie: Kościół katolicki na Ukrainie 1900–1932: Wspomnienia. Lublin; Rzym; Lwów : Norbertinum, 1995. 504 с.
- Dzwonkowski R. Losy duchowienstwa katolickiego w ZSSR. 1917–1939. Martyrologium. Lublin : Towarzystwo Naukowe Katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego, 1998. 664 s.
- Рубльова Н. Антикостьольна кампанія в УСРР: причини, інструментарій, перебіг (кінець 20-их – 30-ті рр.) // З архівів ВУЧК – ГПУ – НКВД – КГБ. 1999. № 1/2. С. 388–405.
- Рубльова Н. Ліквідація в Україні ієрархії Римо-католицької церкви (кінець 1917–1937 рр.) // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. 2000. № 2/4 (13/15). С. 311–330.
- Доброєр О. Католицька Церква в Україні, 2001-й рік: статистика, аналізи, коментарі. Київ : Кайрос, 2001. 260 с.
- Історія релігії в Україні : у 10 т. Т. 4: Католицизм / За ред. А. Колодного, П. Яроцького. Київ : Світ знань, 2001. 598 с.
- Осадчий В. Католицька церква в Україні: історичний нарис. Луцьк : Luceoria Books, 2001. 112 с.
- Войналович В.А. Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940–1960-х років: політологічний дискурс. Київ: Світогляд, 2005. 741 с.
- Козлов В. А. Дипломатія Святого Престолу в постбіполярній системі міжнародних відносин за часів понтифікату Іоанна Павла ІІ. Вінниця : Книга-Вега, 2008. 192 с.
- Яроцький П. Римо-католицизм в Україні // Українське релігієзнавство. 2008. № 46. С. 238–259.
- Цимбалій В. В. Становлення територіальних інституцій Римо-Католицької Церкви в Україні в незалежній Україні // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер.: Філософія. Політологія. 2009. Вип. 91–93. С. 180–183.
- Релігія – Світ – Україна : в 3-х кн. Київ : УАР, 2010–2012.
- Бистрицька Е.В. Політика радянської влади щодо Римо-католицької церкви в 1920–1930-х рр. // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Історичне релігієзнавство. 2020. Вип. 3. С. 17–32.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Яроцький П. Л. Католицька церква в Україні // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Католицька церква в Україні (дата звернення: 11.10.2026).
- Редакція ВУЕ
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.07.2023
