Бенедикт XVI

Бенеди́кт XVI [Венедикт XVI; лат. Benedictus XVI; світське ім’я — Ратцінґер, Йозеф Алоїс (нім. Ratzinger, Joseph Aloisius); нар. 16.04.1927, м. Марктл-ам-Інн, тепер федеральна земля Баварія, Німеччина — 31.12.2022, Ватикан; похований у Ватиканських гротах] — релігійний, політичний, дипломатичний діяч, філософ, богослов, Папа Римський у 19.04.2005 — 28.02.2013.

Бенедикт XVI (Benedictus XVI)
Справжнє ім’я	Йозеф Алоїс
Справжнє прізвище	Рацінґер
Народження	16.04.1927
Місце народження	Марктл-ам-Інн
Смерть	31.12.2022
Місце смерті	Ватикан
Місце поховання	Ватиканські гроти
Напрями діяльності	релігія, теологія, церковне управління

Життєпис

Був третьою дитиною у сім’ї офіцера поліції. Навчався у католицькій передсемінарії (з 1939), семінарії в м. Траунштайні (тепер федеральна земля Баварія, з 1941).

У 1943–1944 служив у молодіжних частинах протиповітряної оборони Райху, проходив військову службу в м. Мюнхені. У квітні 1945 дезертирував і повернувся до м. Траунштайна. Після приходу американських військ був інтернований до табору для військовополонених в м. Ульмі (тепер земля Баден-Вюртемберг), звільнений у червні 1945.

Упродовж 1946–1951 навчався у Вищій школі філософії й богослов’я в м. Фрайзінгу, колегіумі Георгіанум при Мюнхенському університеті. 29.06.1951 разом зі своїм старшим братом Георгом висвячений на священника.

1953 захистив дисертацію про спадщину Аврелія Августина за темою «Народ і Дім Божий у вченні святого Августина про Церкву», здобув ступінь доктора богослов’я, викладав у alma mater у м. Фрайзінгу. 1957 захистив другу дисертацію «Богослов’я історії в св. Бонавентури».

З 1959 — професор фундаментальної теології Боннського університету.

У 1962–1965 як експерт-богослов і радник кардинала Йозефа Фрінґсе (1887–1978; тепер Німеччина) узяв участь у Другому Ватиканському соборі. Став відомим через свою радикальну критику деяких церковних реформ (найперше літургійної), секулярних тенденцій у повоєнній Католицькій церкві, а також промарксистських (див. Марксизм) тенденцій в молодіжних католицьких громадах.

У наступні роки обіймав посади професора богослов’я, зав. кафедри догматичного богослов’я Мюнстерського (з 1963), Тюбінгенського (з 1966), Регенсбурзького (з 1969) університетів.

1972 спільно з відомими католицькими теологами Г. У. фон Бальтазаром, А.-М. де Любаком, В. Каспером (нар. 1933; тепер Німеччина) заснував богословський журнал «Причастя» («Communio»), який дотепер запитаний у царині богослов’я і культури (виходить друком 17-ма мовами).

У березні 1977 папа Павло VI призначив Й. Рацінґера архієпископом Мюнхенським і Фрайзінгським, 27.06.1977 підніс у сан кардинала. Вже наступного року Рацінґер узяв участь у конклаві (14-16.10.1978), який обрав папою Івана Павла ІІ. Був призначений префектом Конгрегації доктрини віри (1981), керівником Папської біблійної комісії, а також керівником Міжнародної богословської комісії. Ці посади Рацінґер обіймав до свого обрання на Римський престол. З 09.11.1998 — віце-декан, а з 30.11.2002 — декан Колегії кардиналів.

Обраний Папою Римським на конклаві 18–19 квітня 2005, узяв ім’я Бенедикт XVI. 24.04.2005 здійснив папську інавгураційну месу.

Рішення про добровільну відставку з папського престолу з 28 лютого 2013 оголосив на консисторії 11.02.2013. Від травня 2013 і до кінця життя мешкав у монастирі Матері-Церкви (лат. Mater Ecclesiae) у Ватикані.

Діяльність

Папа-емерит

Ще за часів кардинальського служіння Йозеф Рацінґер отримав прізвисько «залізний кардинал» за безкомпромісну позицію в захисті католицької доктрини (особливо на посаді голови Конгрегації віровчення), примату папи, засудженні богословського плюралізму, а також у питаннях секуляризації, морального релятивізму, абортів, розлучень, одностатевих шлюбів, клонування тощо. Богословські праці Рацінґера [зокрема, «Бог Ісуса Христа: розмисли про Триєдність Бога» (1977), «Есхатологія: смерть і вічне життя» (1977), «Принципи католицької теології» (1982), «Церква, екуменізм і політика» (1987), «Сіль Землі» (1996), «Багато релігій, один завіт: Ізраїль, Церква і світ» (1997), «Бог і світ» (2000), «Дух літургії» (2000), «Християнство і криза культури» (2005) тощо] заторкували широке коло проблем. Серед них: богослов’я історії, Богоявлення, одкровення, ґенеза католицького богослов’я, еклезіологія, гомілетика, реформа літургії, есхатологія, христологія, діалог з іншими релігіями й конфесіями, перспективи розвитку Католицької церкви у 3-му тисячолітті. У 1986–1992 очолив комісію з підготовки нового Катехизису.

За час свого понтифікату Бенедикт XVI здійснив 24 зарубіжні поїздки (найчастіше — в Німеччину та Іспанію), а також 33 апостольські подорожі Італією. Патронував щорічні католицькі фестивалі Всесвітнього дня молоді, куди з’їжджалися молоді віряни з понад 190 країн світу. Підніс у сан кардинала 28 осіб. Проголосив 44 імені нових святих та 289 імен блаженних, зокрема 13.05.2005 розпочав беатифікаційний процес папи Івана Павла ІІ.

Першу енцикліку «Бог є любов» (лат. «Deus Caritas est», 2005) присвятив філософсько-богословському аналізу християнської любові. Другу — «Спасенні надією» («Spe salvi», 30.11.2007) — розкриттю змістовних аспектів християнської надії та віри. Третю — «Любов у правді» («Caritas in veritate», 2009) — проблемам соціально-економічного розвитку сучасної цивілізації в їхній кореляції з вимогами християнської моралі, любові та істини; аналізові кризових явищ в економіці й демографічних процесах; питанням секулярної культури, біоетики, суспільної солідарності тощо. У рефлексіях понтифіка поєдналися богословсько-етична й соціально-економічна аналітика в оцінці тенденцій розвитку людства. Робота, розпочата наприкінці понтифікату над 4-ою енциклікою про релігійну віру, була завершена новим папою Франциском [опублікована 29.06.2013 під назвою «Світло віри» («Lumen Fidei»)]. Оприлюднив також 4 постсинодальні апостольські звернення, низку інших документів (зокрема, motu proprio) з питань віровчення, церковного устрою, канонічної дисципліни.

Особливого значення папа Бенедикт XVI надавав проблемам екуменічного діалогу. Принципи останнього виклав у праці «Багатоманітність релігій та Єдиний Завіт» (нім. «Die Vielfalt der Religionen und der Eine Bund», 2005), де аргументував, що: 1) діалог можливий не через відмову від істини, а через її поглиблене вивчення; 2) необхідно віднайти позитивний зміст в інших релігіях, однак у пошуку істини не можна відмовитися від критичності; 3) місія і діалог не повинні суперечити одне одному. Фокусував увагу на міжкультурному, а не міжрелігійному діалозі. Наголошував на непересічній ролі Папи Римського як спадкоємця апостола Петра у служінні всій Вселенській церкві. Водночас, на відміну від свого попередника (Івана Павла ІІ), Бенедикт ХVІ уособив зовсім іншу модель ставлення до нехристиянських релігій, зокрема до ісламу. Понтифік був виразником ідей кризи європейської християнської самосвідомості й актуальності ре-християнізації Європи, відкидав компроміси в питаннях захисту власної віри. Взаємини з мусульманським світом і протестні реакції умми на публічні виступи папи стали найвразливішою сторінкою його понтифікату.

30.11.2006 відбулася зустріч папи з Константинопольським патріархом Варфоломієм І, підсумком якої стало підписання спільної декларації.

На початку 2010 Бенедикт XVI став в авангарді боротьби за моральну чистоту в лавах католицького духовенства, втілював ініціативи папи Івана Павла ІІ. Безкомпромісна позиція Бенедикта XVI, зокрема зміст його Послання до католиків Ірландії (19.03.2010) з оприлюдненням випадків педофілії, отримали значнй резонанс в Європі та світі.

Понтифік активізував католицькі богословські дослідження сутності християнської віри та її значення для сучасного світу, заснував з цією метою дикастерію Римської курії — Папську раду зі сприяння новій євангелізації (2010). 2011 вийшло папське послання «Двері віри» («Porta Fidei»), в якому йшлося про започаткування «Року віри» від 11 жовтня 2012 (присвяченого 50-річчю початку ІІ Ватиканського собору). Рік віри передбачав реалізацію ідей «нової євангелізації» — пастирської стратегії, покликаної оживити й поширити християнську віру в умовах секулярної культури і девальвації християнських цінностей.

Монастир Матері-Церкви у Ватикані, де провів останні роки життя папа-емерит

Під час виступу на консисторії 11.02.2013 папа подякував кардиналам за спільне служіння і перепросив за свої недоліки. З моменту полишення посади Бенедикт XVI отримав дозвіл на збереження папського імені та набув титул «Римський понтифік на пенсії» (Pontifex Romanus Emeritus), а також право носити біле облачення й церковне іменування «Його святість».

Визнання

Бенедикт XVI є почесним доктором різних закладів освіти: Папського католицького університету в м. Лімі (з 1986), Люблінського католицького університету (з 1988), Наваррського університету (з 1998), Вроцлавського університету (з 2000), Папського університету Івана Павла II (з 2015) тощо.

Член Європейської академії наук і мистецтв (з 1991).

Рельєфи, бюсти чи статуї понтифіка встановлені у кафедральному соборі Мюнхенської Богоматері (2006), в університеті Регенсбурга (2006), у муніципалітеті Кастриньяно-дель-Капо (2008), у Фрайбурзькому соборі (2011), Папській академії наук (2014) тощо. В різних містах світу встановлені пам’ятні дошки з датою на честь його візиту.

Удостоєний орденів і нагород різних країн, зокрема Німеччини, Італії.

На честь Бенедикта XVI названий астероїд 8661 Ратцінґер.

Цитата

«Віра, надія і милосердна любов нероздільні. Надія виражається в чесноті терпіння, що спонукає нас і надалі творити добро навіть за начебто очевидної невдачі, а також у чесноті смирення, яка приймає тайну Господа і покладається на нього навіть у темряві. […] Віра, яка бачить любов Господа у пронизаному серці Ісуса на хресті, дає початок любові. Любов — це світло, єдине світло, здатне заново освітити потьмянілий світ і пробудити в нас мужність жити і працювати далі. Любов є можлива, і ми здатні любити, тому що створені на образ і подобу Божу. Любов — це дозволити світлу Господа увійти в світ.»

 Бог є любов. Про християнську любов. Deus Caritas Est. Енцикліка Вселенського Архиєрея Венедикта XVI. / Пер. з іт. З. Курдини. Львів : Місіонер, 2008. С. 49–50.

Додатково

• Своїм єпископським девізом Й. Рацінгер у 1977 обрав слова з Євангелія від Івана «Співпрацівники істини» («Cooperatorеs veritatіs»), що, за його словами, символізувало поєднання викладацької діяльності та єпископського служіння.
• Вихід папи у добровільну відставку не став прецедентом у церковній історії і не був порушенням канонічної дисципліни (Кодекс канонічного права, кан. 332, п. 2). Так, добровільно пішов у відставку папа Целестин V (1294), вимушено — Григорій ХІІ (1415).

Праці

• У к р. п е р е к л. — Цінності в часи перемін: Долання майбутніх викликів / Пер. з нім. О. Конкевича. Львів : Місіонер, 2006. 168 с.
• Сіль землі: Християнство й Католицька Церква в XXI столітті: Розмова Петера Зевальда з Йосифом Рацінґером / Пер. з нім. О. Конкевича. Львів : Місіонер, 2007. 282 с.
• Вступ до християнства: Лекції про Апостольський символ віри з новим вступним есеєм / Пер. з нім. О. Конкевича. Львів : Місіонер, 2008. 332 с.
• Божа революція / Пер. з іт. о. К. В. Стасіва. Жовква : Місіонер, 2009. 132 с.
• Бог і світ: Таїнства християнської віри / Пер. з нім. Н. Лозинської. Жовква : Місіонер, 2009. 420 с.
• Ісус з Назарету : в 2 ч. / Пер. з нім. О. Конкевича. 2-ге вид. Жовква : Місіонер, 2009–2011.
• Нова пісня Господеві: Віра в Христа та Літургія у наш час / Пер. з нім. Н. Голованової-Романів. Жовква : Місіонер, 2011. 264 с.
• Світло світу: Папа, Церква і знаки часу. Львів : Місіонер, 2015. 224 с.

Література

1. Kissler А. Papst im Widerspruch: Benedikt XVI. und seine Kirche 2005–2013. München : Pattloch Verlag, 2013. 304 p.
2. Шепетяк О. М. Німецькомовна католицька думка другої половини ХХ століття. Київ : УАР, 2014. 346 с.
3. Guerriero Е. Papst Franziskus. Benedikt XVI. Die Biografie / Übers. aus dem it. Freiburg : Verlag Herder, 2018. 656 р.
4. Отрош М. І. Церковно-політична історія римських пап : у 3 т. Одеса : Фенікс, 2019. Т. 3. 512 с.
5. Seewald Р. von. Benedikt XVI. Ein Leben. München : Droemer, 2020. 1184 р.

Автор ВУЕ

С. І. Присухін

Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Бенедикт XVI // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бенедикт XVI (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.04.2021