Григоріанські реформи

Григоріа́нські рефо́рми — термін на позначення серії реформ у західному християнстві в другій пол. 11 ст., ініційованих Римським Папою Григорієм VII (1073–1085), з метою зміцнення авторитету папства та утвердження його вищості щодо світської влади.

Теоретичне обґрунтування

Метою григоріанських реформ стає утвердження влади Римських Пап як визнаних лідерів західного християнського світу і найвищих арбітрів у справах церковної та світської влади. Розкол християнської церкви 1054 ( див. Великий розкол 1054 року) актуалізував для Католицької церкви завдання підтвердити свій сакральний і моральний авторитет, вселенськість, посилити владу понтифіків.

Григорій VII виклав теократичну програму церковно-політичної діяльності у документі «Dictatus Рарае» («Диктат Папи», 1075). За цим документом, Римський Папа — верховний сеньйор усіх земних володарів із правом зміщення їх з престолу (навіть імператорів) та суду над ними. Будь-яке важливе рішення у світській політиці чи церковному житті можновладці мусили узгоджувати з Папою. Без його санкції не міг бути скликаний жоден Вселенський собор; Папа як єпископ Риму отримав право на свій розсуд призначати, переводити чи знімати з посади єпископів по всьому християнському світі. Рішення понтифіка вважалися непомильними, не підлягали обговоренню, запереченню, суду. За Римським Папою закріплювалося виняткове право іменуватися титулом «Вселенський».

Найвищим втіленням абсолютизму теократії Римських Пап на Заході стає понтифікат Інокентія III (1198–1216). Уже у коронаційній промові Інокентій III проголосив себе намісником Ісуса Христа на землі та спадкоємцем верховної влади в Церкві від апостола Петра — першого єпископа Риму. Були вироблені й відповідні теологічні аргументи. Уперше на цю доктрину публічно послався Папа Боніфацій VIII (1293–1303), у буллі «Unam Sanctam» (1302) оголосив її догматом віри.

Практична реалізація

Григорій VII видав укази, які забороняли королям та іншим світським особам чинити симонію (купівлю і продаж церковних посад).

У боротьбі за інвеституру (середньовічну католицьку церемонію утвердження духовної особи на посаді в сані єпископа або абата) Папа домігся позбавлення влади і відлучення від церкви німецького короля й імператора Священної Римської імперії Генріха IV (1050–1106). За вимогою Папи Генріх IV був змушений здійснити принизливий для себе ритуал — прийти до папського замку в Каноссі пішки і в лахмітті, щоби благати вибачення. Відтоді вислів «іти в Каноссу» отримав метафоричне значення — погоджуватися на ганебну капітуляцію.

Григоріанські реформи торкалися також питань безшлюбності духовенства. Григорій VII повів енергійну кампанію за впровадження інституту целібату: 1074 видав енцикліку, де позбавляв вірян обов’язкового послуху єпископам, котрі дозволяли одружуватися священникам; наступного року наказав позбавити доходів одружених священнослужителів.

Боротьба папства за вищість над світською владою продовжувалася до 13 ст.

Значення

Григоріанська реформа мала вирішальне значення для практичного здійснення стратегії вселенської влади Пап. Теократичний зміст Григоріанських реформ сприяв централізації церковного управління під орудою Святого престолу та формуванню західної християнської спільноти як «християнської держави» (Respublica Christiana) з духовною і світською владою Церкви. Наслідком реформ стає зміцнення позицій папства.

Джерела

Cowdrey H. E. J. The Register of Pope Gregory VII 1073–1085: An English Translation. USA: Oxford University Press, 2002. 484 р.

Література

  1. Gilchrist J. T. The Reception of Pope Gregory VII into the Canon Law (1073–1141). Tl. 2 // In: Canon law in the Age of Reform 11th–12th Centuries. UL : Ashgate Publishing, 1993. 192–229.
  2. Healy Р. The Chronicle of Hugh of Flavigny: Reform and the Investiture Contest in the Late Eleventh Century. Aldershot : Ashgate, 2006. 264 р.
  3. Яроцький П. Л. Католицизм як світова церковна імперія // Релігієзнавство. Сучасні процеси в світі й Україні. Київ : Кондор–Видавництво. 2013. 439 с.

Автор ВУЕ

П. Л. Яроцький

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Яроцький П. Л. Григоріанські реформи // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Григоріанські реформи (дата звернення: 1.04.2020).


Оприлюднено


Оприлюднено:
05.09.2019

Покликання на статтю