Костянтинів дар

Файл:The Donation of Constantine, page 318.jpg
«Костянтинів дар» у збірнику «Лжесидорових декреталій», копія 9 ст. Заголовок (червоним): «Лист імператора Костянтина до папи Сильвестра»
Файл:Sylvester I and Constantine.jpg
Папа Сильвестр І та імператор Костянтин, фреска, 13 ст., базиліка Санті-Кватро-Коронаті в Римі

«Костянти́нів дар» (лат. Donatio Constantini; Constitutum Constantini) — усталена назва фальшованого документа, дарчої грамоти, згідно з якою імператор Костянтин I Великий начебто надав Папі Римському Сильвестру І та всім його наступникам вищу владу в Церкві та політичне верховенство в Західній Римській імперії. Сфабрикований у середині — другій пол. 8 ст.

Історична довідка

Де саме і ким вироблений документ достеменно невідомо. Написаний латинською мовою, до 12 ст. здійснено переклади грецькою. Відносять до часів понтифікату Стефана ІІ (ІІІ) або Павла І. За однією з версій, документ був частиною угоди між Стефаном ІІ (ІІІ) і Піпіном ІІІ Коротким, який претендував на королівський престол: в обмін на підтримку Піпін подарував папі землі в Італії, на яких утворено Папську державу (див. Папська область). Найдавніша відома згадка про документ — ймовірно, лист папи Адріана І до Карла I Великого (778).

Згідно з грамотою, імператор Костянтин, вдячний Сильвестрові І за зцілення від хвороби, надав йому та всім наступним римським єпископам примат над чотирма східними патріархатами (Константинопольським, Александрійським, Антіохійським, Єрусалимським), а також «над усіма церквами Божими на цій землі», імператорські відзнаки та привілеї — владу над м. Римом, усіма містами і провінціями Італії та західною частиною імперії. Саме цей документ називав папу єдиним намісником (вікарієм) Ісуса Христа на землі. Від імператорських регалій папа нібито відмовився, хоча ставав «законним» наступником імператорського престолу.

«Костянтинів дар» увійшов до складу ще одного підробленого (середина 9 ст., Франція) тексту — збірника вимишлених папських послань і ухвал церковних соборів, який приписали Ісидору Севільському (бл. 560 — 636). Збірник відомий як «Лжесидорові декреталії». Став частиною канонічного права, стверджував незалежність папи від будь-якої земної влади та його виняткове право виносити рішення. Фактично від волі папи стало залежати скликання Вселенських соборів та виконання їхніх ухвал. Документ став підґрунтям для посилення папської влади в церкві та світських володіннях (див. Патримоній Святого Петра).

Критика

Сумніви щодо автентичності «Костянтинового дару» з’явилися майже одночасно з ним, — як через широкий досвід фальшування документів у добу середньовіччя, так і через низку невідповідностей тогочасній юридичній практиці. Посилилися з кінця 10 ст., особливо у контексті конкуренції за владу між папами та німецькими імператорами. Про те, що «Костянтинів дар» є фальшивкою заявляв імператор Священної Римської імперії Оттон ІІІ.

Достовірність документа піддав сумніву Микола Кузанський. Неспростовні докази підроблення грамоти навів Лоренцо Валла. У праці «Міркування про фальшивість Костянтинового дару» (1440) гуманіст за допомогою філологічних, історичних, нумізматичних, географічних тощо аргументів спростував середньовічну підробку; довів невідповідність тексту грамоти приписаному часу створення. Працю Валли вважають першим взірцем історичної й філологічної критики, фундаментом сучасної філологічної науки та її методів.

Католицька церква обстоювала достовірність «Костянтинового дара» аж до 15 ст., тоді була вимушена визнати фальсифікацію «Лжесидорових декреталій».

Значення

Документ був зручною підставою для Римської церкви й папства претендувати на наступність влади від римських імператорів, обґрунтувати примат Папи Римського над усіма християнськими церквами та світськими монархами, його виняткові права на землі й майно.

Відіграв помітну роль у поглибленні розколу між Західним і Східним християнством (див. Великий розкол 1054). Папа Лев IX у листі (1054) до Константинопольського патріарха Михайла Керуларія процитував значну частину документа, вважаючи його справжнім.

Служив утвердженню монархічного принципу організації середньовічної Католицької церкви; легітимації Папської держави.

Джерела

Література

  1. Fuhrmann Н. Konstantinische Schenkung und abendländisches Kaisertum // Deutsches Archiv für Erforschung des Mittelalters. 1966. № 22. P. 63–178.
  2. Camporeale S. I. Lorenzo Valla's Oratio on the Pseudo-Donation of Constantine: Dissent and Innovation in Early Renaissance Humanism // Journal of the History of Ideas. 1996. Vol. 57. № 1. Р. 9–26.
  3. Fried J. Donation of Constantine and Constitutum Constantini. The Misinterpretation of a Fiction and its original Meaning. Berlin : De Gruyter, 2007. 201 р.
  4. Павленко П. «Константинів дарунок» // Українська релігієзнавча енциклопедія : у 4 т. / За ред. А. Колодного. Київ : Інтерсервіс, 2023. Т. 2. С. 127.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Костянтинів дар // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Костянтинів дар (дата звернення: 11.10.2026).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
24.05.2024

Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶