Вівтар

Вівтар на пагорбі Тель-Беер-Шева (Ізраїль)
Вівтар у Михайлівському Золотоверхому соборі
Вівтар Неба в Китаї
Вівтар Миру з Марсового поля в Римі
Буцудан – домашній вівтар в Японії
Давньокельтський вівтар (Австрія)
Сімейний вівтар в Індії
Сучасний вівтар лютеранської кірхи
Вівтар у храмі Веспасіана (Помпеї)

Вівта́р, Олта́р (лат. alta ara, altare — високий жертовник, вивищення) — узагальнююча назва для сакрального об’єкта (у священному місці, помешканні, храмі тощо), призначеного для здійснення ритуалів жертвоприношення пращурам, духам, богам, героям.

Історична довідка

Початково вівтарем слугували природні брили, насипи, круглі, прямокутні чи пірамідальні споруди з каміння, глини або іншого природного матеріалу; пізніше — обтесані моноліти; згодом — кам’яна, дерев’яна або металічна (напр. бронзова, золота) плита, стіл, тумба або колона для складання, возлиття чи спалення жертовних дарів. Вівтар як місце палання священного вогню був особливо вшанованим у племінних і ранньо-етнічних релігіях, зороастризмі, давньоримському культі Вести. У кочових племен були поширені переносні вівтарі.

Для вівтарів характерна наявність хоча б однієї пласкої поверхні або спеціального заглиблення для розміщення жертви, один або кілька жолобів для стікання «жертовних соків». Із розвитком мистецтва бічні поверхні вівтарів прикрашалися різьбою, барельєфами, пишно оздоблювалися й декорувалися.

Вівтар ставав центром сакрального простору, місцем священнодійства служителів культу. В храмах нерідко споруджували кілька вівтарів — для різних типів жертв чи для жертвування різним богам. Так, у Єрусалимському храмі було розміщено два вівтарі: жертовник всеспалення і жертовник кадилення.

У добу Античності греки й римляни розташовували вівтарі не тільки в храмах, але й у приватних оселях (на честь сімейних богів-покровителів, ларів і пенатів), громадських спорудах, на вулицях, площах. Деколи монументальні вівтарі зводилися як самостійні архітектурні споруди поблизу акрополю, форуму (напр., Пергамський вівтар, вівтар Миру в м. Римі).

У християнстві

Християнство переосмислило призначення і символіку вівтаря, який став символізувати стіл Таємної вечері Ісуса Христа з апостолами. У період римських гонінь (1–3 ст. н. е.) християнам замість вівтаря служили саркофаги і надгробки мучеників у катакомбах, де розділяли для Євхаристій хліб і вино.

У храмовій архітектурі Східного і Західного християнства терміном «вівтар» позначають різні елементи. У християнських церквах візантійського обряду (православних і греко-католицьких) вівтарем названа вся східна частина храму, вивищена над рівнем підлоги на кілька східців і відгороджена від решти приміщення іконостасом. Східна частина вівтаря є півкруглою в плані, утворюючи виступ — апсиду. У центрі знаходиться престол — чотирикутний стіл, де втаємничено від вірян (за зачиненими царськими вратами і опущеною завісою) здійснюється таїнство Євхаристії.

У католицьких соборах вівтарем називають власне стіл для здійснення таїнства Євхаристії. Встановлений у східній частині базиліки на спеціальному підвищенні (пресвітерії), яке відокремлене невисокою балюстрадою і відкрите поглядам прихожан. Часто вівтарем називають також вівтарну картину — живопис або складну композицію з живописних, архітектурних і скульптурних фрагментів, розташовану над престолом.

Значення

Вівтарі як важливий сакральний об’єкт — місце священнодійства, зв’язку вірянина з Богом через принесення ритуальних дарів, — поширені в більшості релігій світу, зокрема у численних архаїчних культах, християнстві, буддизмі, індуїзмі, даосизмі, синтоїзмі, неоязичництві, різноманітних магічних практиках тощо.

Література

  1. Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва ; Головкиївархітектура, 2002.472 с.
  2. Дюбі Ж. Доба соборів. Мистецтво та суспільство 980–1420 років / Пер. з фр. Київ : Юніверс, 2003. 352 с.
  3. Бєломєсяцев А. Б. Філософські основи архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України, 2005. 488 с.
  4. Слєпцов О. Архітектурне проектування і реконструкція православних храмів. Київ : А+С, 2017. 272 с.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Вівтар // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вівтар (дата звернення: 9.07.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
19.02.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ