Абсолютизм


Абсолюти́зм (франц. absolutisme, від лат. absolutus — необмежений, безумовний) — різновид самовладдя (одноосібного правління); політичний режим, за якого влада повністю належить монархові і здійснюється через підпорядкований особисто йому бюрократичний апарат.

Історія

На європейському континенті абсолютизм виник й утвердився в кінці 15 ст. Абсолютна монархічна влада була покликана запровадити згори міжстановий компроміс: припинити внутрішньополітичні конфлікти всередині феодального стану, врегулювати соціальні суперечності між ним та буржуазним станом, який формувався. Зовнішньополітичний чинник походження абсолютизму — міждержавна конкуренція, яка потребувала згуртування всіх сил держави навколо єдиної мети й єдиної політики з її реалізації. Ідеологічним підґрунтям абсолютизму став церковний міф про божественне походження монархічної династії.

Правова легітимізація абсолютизму — посилання на норму римського права, за якою воля імператора ототожнювалася з законом. Основні риси абсолютизму: зосередження всієї влади (законодавчої, виконавчої і судової) в одних руках; станова соціальна основа бюрократичного апарату; уніфікація правової системи в державі; уніфікація структури органів управління, податкової та митної систем; створення єдиної найманої армії; у низці випадків запровадження єдиної релігії як державної; відсутність представницького органу або нехтування його думкою, зведення його функцій до декларативних або дорадчих.

За методами правління абсолютизм характеризується або як деспотичний, або як освічений.

Абсолютизм у Російській імперії

Найповніше втілення деспотичного абсолютизму — самодержавство в Російській державі (згодом імперії). Тут воно було не просто науковим визначенням, а офіційною правовою доктриною і разом із православ’ям і народністю становило політично-ідеологічну формулу державного ладу. Російський абсолютизм спрямовувався не на забезпечення міжстанового компромісу, а на захист інтересів і прав лише одного стану — землевласників. Розвиток ремесел і мануфактури стримувався; економіка розвивалася екстенсивним шляхом. Здійснена на початку 18 ст. імператором Петром І спроба підтримати підприємницький стан і подолати феодальний егоїзм зміцненням своєї особистої влади завершилася посиленням абсолютизму.

Однак після смерті Петра І абсолютизм у Росії залишився гарантом феодального стану; економіка аж до середини 19 ст. розвивалася екстенсивним шляхом, через приєднання й освоєння нових територій та їхніх природних ресурсів. Проведена самодержавною владою модернізація не вирішила найгостріших проблем імперії.

Здійснювана абсолютизмом уніфікація не тільки охопила сфери права й управління, а й почала спрямовуватися проти регіональних мовно-культурних ідентичностей у формі русифікації, що відчули на собі ті землі, які опинились у складі Російської імперії. Освічений абсолютизм сформувався в Австрійській імперії (згодом Австро-Угорщина), де правління характеризувалося певним лібералізмом і толерантним ставленням до місцевих особливостей, чим користувалися й українські землі, які перебували у складі цієї держави.

Значення

До здобутків абсолютизму відносять: припинення феодального всевладдя; запровадження пріоритету права над фізичною силою; політичні гарантії суспільного спокою як найголовнішої умови висхідного розвитку продуктивних сил і внутрішнього торгового обміну; утвердження концепту державного інтересу, уособленням якого виступав монарх; чіткіше структурування міжнародної системи. Водночас абсолютизм спричинив заміну феодального всевладдя бюрократичним і суддівським; суттєво обмежував громадянську активність населення; сковував духовні сили суспільства; не допускав народ до політичної участі й тим самим ставав перешкодою на шляху до демократії.

У жодній з країн абсолютизм не викорінив повністю станових бар’єрів і привілеїв, залишаючи феодальний стан в особі аристократії своєю соціальною базою. Із розвитком мануфактурної, а згодом фабричної промисловості відбувалось економічне зміцнення буржуазного класу, його політичні амбіції зростали. Аристократія ставала неспроможною вести з ним політичну конкуренцію, тож абсолютизм втрачав свою соціальну опору. Буржуазія прагнула відігравати самостійну політичну роль і для цього потребувала реального представницького правління.

Виступаючи проти уніфікаторської політики абсолютизму національна буржуазія поєднала гасла представницького правління з гаслами національного самовизначення. Спроби абсолютизму зберегтися силою завершувалися буржуазними революціями: 1649 — в Англії, 1789 — у Франції, 1848 — в Австрійській імперії, 1905 — у Російській імперії. У більшості країн епоха абсолютизму завершувалася переходом до республіканського правління або конституційних монархій.

Література

  1. Люблинская А. Франция при Ришелье: Французский абсолютизм в 1630–1642 гг. Москва, 1982. 279 с.
  2. Ештокин С. А Абсолютизм в России (1725–1825). Москва, 2001. 155 с.
  3. Андерсон П. Родословная абсолютистского государства. Москва, 2010. 850 с.
  4. Іванов І. В. Особливості розвитку освіченого абсолютизму в австрійській імперії // Європейські перспективи. 2014. № 3. С. 45–50.

Автор ВУЕ