Символ віри
Си́мвол ві́ри — у християнстві — стислий виклад головних догматів (віроповчальних положень) певного релігійного напряму, церкви, безумовне визнання яких є обов’язком вірянина.
Історична довідка
Початково був призначений для особистого засвідчення свої віри під час вступу до Церкви (прийняття хрещення). У ранньохристиянську добу кожна місцева церква використовувала власний «хрещальний» Символ віри, складений на засадах апостольських послань. Пізніше в текст почали включати анафеми (тим вказували на хибні, єретичні щодо ортодоксії погляди).
Правдоподібно, що самий термін «Символ віри» був невідомий в ранній Церкві, уперше трапляється у посланні Амвросія Медіоланського до папи Сиріція (кін. 4 ст.).
Поруч із хрещальними існували й «учення віри» («виклади основ віри»), які укладали авторитетні церковні діячі (Іриней Ліонський, Тертулліан, Оріген тощо), ухвалювали різні помісні церкви (Єрусалимський, Римський, Антіохійський, Кесарійський, Карфагенський, Александрійський символи віри тощо).
У західному християнстві набув поширення т. з. Апостольський Символ віри (уперше згаданий у 4 ст.), що сягає ранньої практики Римської церкви (2 ст.), а також латиномовний Символ св. Афанасія (кін. 4 — поч. 5 ст.). Обидва тексти використовували як при таїнстві хрещення, та і в літургії.
Після визнання християнства офіційною релігією Римської імперії (324) статус загальнохристиянського Символу віри отримали спершу Нікейський (за назвою Першого Вселенського собору, див. Нікейський собор 325), а невдовзі розширений і уточнений Нікео-Константинопольський (за назвою Першого і Другого Вселенських соборів) Символ віри (381). Останній складається з 12-ти пунктів («членів»): містить, зокрема, догматичні положення про Святу Трійцю як сутнісну єдність трьох рівночесних іпостасей; про Ісуса Христа як єдинородного Сина Божого, «світло від світла, Бога істинного від Бога істинного, народженого, несотвореного, єдиносущого з Отцем», Який був розп’ятий, і воскрес, і вознісся на небо, і вдруге прийде судити живих і мертвих; про Духа Святого, що сходить від Отця; про єдину, святу, соборну апостольську Церкву; про воскресіння мертвих і життя майбутнього віку.
Доповнення, внесене в текст ухвалою Толедського церковного собору (589), згідно з яким Святий Дух сходить не тільки від Отця, але й від Сина також (лат. fīlioque, букв. — і від сина, див. Філіокве), утвердилося в Західній церкві й стало формальним чинником Великого розколу 1054 та одним із ключових догматичних розбіжностей між католицизмом і православ'ям.
У різних конфесіях
Дотепер збереження Нікео-Константинопольського Символу віри в незмінному вигляді є основою православної догматики та релігійного культу (його вимовляють при хрещенні та євхаристійній літургії). Розбіжності в Символі віри є предметом полеміки та богословського діалогу між східними й західними конфесіями.
Католицька церква визнає три Символи віри: а) Апостольський (набув широкого вжитку після літургійної реформи Карла Великого, покладений в основу катехитичного навчання Тридентським собором 1545‒1563, див. також Кредо); б) Нікео-Константинопольський (відрізняється у формулюванні 8-го члена, де йдеться про сходження Бога Святого Духа від Бога Отця і від Бога Сина); в) Афанасіївський (приписують Афанасію Великому), або Квінкункве (лат. Quinqunque), що містить понад 40 членів, уперше згаданий у 7 ст., набув поширення у церковній практиці від доби Каролінгів, а рівного значення з першими двома — у 13 ст. Особливістю останнього є виняткова зосередженість на доктрині триєдності Бога.
Чимало конфесій, зокрема протестантських, відкинули Нікео-Константинопольський Символ віри та повернулися до Апостольського.
Упродовж тривалої історії християнства кожна нова течія тяжіла до укладання власного Символу віри, що маніфестував особливості її теологічних позицій. Пояснення та тлумачення Символу віри містили катехизиси, катехитичні повчання або спеціально ухвалені документи — Сповідання віри (як-от «Аугсбурзьке сповідання» 1530 — історично перший документ лютеранства, «Бельгійське сповідання» 1561, Гельветичні сповідання 1536 і 1566 — віроповчальні документи реформатських церков, «Лондонське сповідання» 1644 — документ баптистів осібних, «Ортодоксальне віровчення генеральних баптистів» 1678 та ін.).
У західному та вітчизняному релігієзнавстві термін нерідко вживають у загальному розумінні — на позначення стислого викладу головних віроповчальних положень будь-якої релігії.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Колодний А. М. Символ віри // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Символ віри (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.01.2024
