Папа Римський

Па́па Ри́мський (лат. Рapa, від грец. Πάππας — отець) — у християнстві — верховний ієрарх Католицької церкви, суверен Святого престолу, єпископ Рима і наступник першого Римського єпископа — апостола Петра, монарх Держави-міста Ватикан.

Історична довідка

Відповідно до вчення Католицької церкви, Ісус Христос довірив апостолу Петру особливу роль — бути «скелею» (ім’я «Петро» походить від грец. πέτρα — скеля) і пастирем усієї Церкви, дав ключі від Небесного Царства (Мт. 16:17–19). Оскільки Петро вважається засновником римської кафедри і першим єпископом м. Рима, його наступників розглядають як спадкоємців авторитету та духовної влади «князя апостолів». В силу цього римським єпископам надане верховенство у Церкві.

У ранньому християнстві титул «Папа» як вияв поваги надавався усім єпископам, а в окремих випадках — і пересічним священикам. Перша відома письмова згадка про цей титул стосовно Римського єпископа належить Тертулліану.

У середньовічному збірнику «Liber Pontificalis» («Книга пап», ймовірно перша пол. 6 ст.), що переповідає життєписи римських єпископів від ап. Петра, титул «Папа» вжито вперше щодо Агапіта І.

З 6–7 ст. титул закріпився за єпископами міст Рима та Александрії; притому римські єпископи наполягали на винятковому праві такого титулування. Від часів григоріанських реформ (11 ст.) у Католицькій церкві титул «Папа» остаточно закріпився тільки за Римським єпископом.

У Середні віки та Новий час (від 756 до 1870) папа був монархом теократичної держави — Папської області. Від 1929 — монарх Держави-міста Ватикан.

Станом на 2021 перелік римських пап, визнаних Ватиканом, складає 266 осіб.

Від 13 березня 2013 Святий престол посів архієпископ Буенос-Айреса Хорхе Марія Бергольо, який прийняв ім’я Франциск (на честь Франциска Асизького).

Офіційний титул

Трон Римського єпископа у Латеранській базиліці

Повний офіційний титул Папи Римського: «Єпископ Рима, вікарій Ісуса Христа, наступник князя апостолів, Верховний понтифік Вселенської (католицької) Церкви, примас Італії, архієпископ і митрополит Римської провінції, суверен Держави-міста Ватикан, слуга слуг Божих».

До 2006 частиною титулатури папи був і титул «Патріарх Заходу», однак на початку свого понтифікату Бенедикт XVI від нього відмовився (аргументуючи тим, що титул не мав чітко визначеного канонічного значення й існував у силу традиції).

Повноваження

Перший Ватиканський собор затвердив догмати про верховенство (примат) папи у Католицькій церкві та непомильність його повчань у справах віри і християнської моралі, виголошених «ex cathedra» (конституція «Pastor Aeternus», 18.07.1870). Цей догмат був підтверджений Другим Ватиканським собором (конституція «Lumen Gentium», 21.11.1964).

Примат папи над усією Католицькою церквою затвердив і Кодекс канонічного права (1983): канон 331 Кодексу визначає, що папі належить «ординарна, вища, повна, безпосередня і універсальна влада» над Католицькою церквою. Папа одноосібно приймає рішення щодо створення, об’єднання або ліквідації єпархій і митрополій; призначення або зняття з посади єпископів або митрополитів, кардиналів; створення або ліквідацію чернечих орденів і конгрегацій, монастирів. Йому належить право скликати або розпускати Вселенські собори і затверджувати їхні рішення. У виключній компетентності понтифіка перебувають питання беатифікації та канонізації святих.

Папа є найвищою апеляційною інстанцією у судочинстві Католицької церкви; рішення папи оскарженню не підлягають.

Безпосереднє керування Церквою папа здійснює за допомогою спеціального адміністративного апарату — Римської курії; для обговорення і розв’язання поточних завдань скликає Синод єпископів.

Укладені папою документи (апостольські конституції, енцикліки, послання, булли тощо) з важливих церковних, суспільних, релігійних, моральних питань, набувають значення нормативних актів для всієї Католицької церкви або її частини.

Як глава Держави-міста Ватикан папа є суверенним правителем цієї держави і володіє усією повнотою законодавчої, виконавчої та судової влади.

Осідком папи є Апостольський палац у Ватикані, а також резиденція Кастель-Гандольфо. Кафедральними соборами — Собор Святого Петра і Латеранська базиліка в Римі. Важливим аспектом служіння понтифіка є проповіді та спілкування з вірними під час богослужінь, паломницьких поїздок тощо.

Обрання папи

Портрет Лева X з кардиналами. Художник Рафаель Санті, бл. 1518

Вибори папи відбуваються на конклаві кардиналів. Порядок проведення конклаву в основному був вироблений 1274 папою Григорієм X, який закріпив норму ізоляції кардиналів на час конклаву (з метою усунення будь-якого втручання у вибори та скорочення часу вакансії Святого престолу). Детальний порядок виборів папи регламентовано апостольською конституцією Івана Павла II «Вселенська паства Господня» (лат. «Universi Dominici Gregis», 1996).

Конклав збирається на території Ватикану, місцем засідання кардиналів є Сикстинська капелла; для обрання папи необхідно дві третини голосів присутніх кардиналів.

На престол Папи Римського формально може бути обраний будь-який католик чоловічої статі, проте з 1387 Святий престол посідали лише кардинали. За традицією, новообраний папа змінює своє ім’я, отримане при хрещенні (остаточно усталено з кінця 10 ст.). Обране ім’я символізує намір продовжувати справу цього святого чи попередника. З метою розрізнення понтифіків, що обрали однакове ім’я, до імені додають порядковий номер.

Після обрання папи традиційно відбувалися церемонії його інавгурації (урочистий початок служіння на кафедрі Римського єпископа) та інтронізації (урочистий вступ на престол святого Петра). Тепер елементи інтронізації входять до церемонії інавгурації.

Папа Римський обирається пожиттєво; час правління папи називається понтифікатом. Випадки добровільного зречення папського сану (напр., Бенедикт XVI, 2013) є винятковими, однак така можливість передбачена чинним Кодексом канонічного права.

За твердженням Католицької церкви, існує точно встановлена неперервна послідовність служіння римських єпископів, проте, з історичного погляду, наступність пап та тривалість їх понтифікату є дискусійними питаннями.

Додатково

• Упродовж 1523–1978 папський престол посідали лише італійці за походженням. Тривала традиція була перервана обранням польського кардинала Кароля Войтили (Іван Павло ІІ, 264-й папа у 1978–2005). Папа Франциск — перший папа з Латинської Америки за всю історію християнства.
• Зовнішніми ознаками сану і влади папи (див. Інсигнії) є особливий головний убір — тіара з трьома золотими діадемами та «перстень рибалки». Павло VI та його наступники на Святому престолі відмовилися від носіння тіари на знак зречення від мирської слави. Титул хоронителя папської тіари також був скасований (1968). Перстень — золоту каблучку з печаткою, шо містить рельєфне зображення Петра у човні та ім’я понтифіка, — з 15 ст. використовували як печатку для папських декретів, листів, булл тощо. Перстень виготовляють персонально для кожного обраного папи, після його смерті ритуально знищують.

Цитата

«Ми не можемо втекти від слів Господа, бо ж то на їх підставі ми будемо суджені: чи дали їсти тому, хто голодний, чи дали напитися тому, хто спраглий, чи прийняли подорожнього в дім і чи вдягнули нагого, чи мали час, аби бути з хворим і в’язнем […]. Подібно також із нас спитають, чи ми допомогли вийти із сумнівів, які роблять так, що людина починає боятися, і стають джерелом самотності; чи були ми здатні подолати неосвіченість, в якій живуть мільйони осіб, а насамперед діти, позбавлені доконечної допомоги, аби вийти з бідності; чи були ми близько біля того, хто самотній і пригнічений; чи прощали тому, хто нас образив, і чи відкинули кожну форму образ і ненависті, яка провадить до насильства; чи були ми терпеливі, як Бог, який такий терпеливий щодо нас; і, зрештою, чи ми ввіряли Господу в молитві наших братів і сестер. У кожному з цих «найменших» присутній сам Христос. Його тіло стає знову видимим як замучене, зранене, бичоване, зголодніле, гнане… аби ми могли його розпізнати, торкнутися й турботливо допомогти»

 Папа Франциск. Булла «Misericordiae vultus» («Обличчя милосердя») // Офіційний інформаційний ресурс Української Греко-Католицької Церкви. 2016. URL: http://news.ugcc.ua/documents/bulla_misericordiae_vultus_oblichchya_miloserdya_76220.html

Джерела

• Documenta Catholica Omnia (офіційний сайт Магістеріуму Католицької церкви). URL: https://www.documentacatholicaomnia.eu/01_01_Magisterium_Paparum.html

Література

1. Задворный В. Л. История Римских пап : в 2 т. Москва : Колледж католической теологии им. св. Фомы Аквинского в Москве, 1994.
2. Maxwell-Stuart P. G. Chronicle of the Popes: The Reign-by-Reign Record of the Papacy from St. Peter to the Present. London : Thames & Hudson, 1997. 240 р.
3. McBrien R. P. Lives of the Popes: The Pontiffs from St. Peter to John Paul II. San Francisco : Harper San Francisco, 2000. 528 p.
4. Norwich J. Absolute Monarchs: A History of the Рapacy. New York : Random House Trade Paperbacks, 2012. 544 p.
5. Rendina С. I Papi. Storia e segreti. Roma : Newton Compton, 2015. 754 р.
6. Phillips Ch. The Illustrated History of the Рopes: An Authoritative Guide to the Lives аnd Works of the Рopes of the Catholic Church, with 450 images. London : Lorenz Books, 2018. 256 p.
7. Отрош М. І. Церковно-політична історія римських пап : у 3 т. Одеса : Фенікс, 2019.

Автор ВУЕ

С. І. Присухін

Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Папа Римський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Папа Римський (дата звернення: 28.09.2021).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.02.2021