Миропомазання

Миропома́зання (миропомазування) — у християнстві — елемент релігійного культу, таїнство (Свята тайна) прийняття вірянином дарів Святого Духа. Вважається таким, що доповнює і посилює благодатну силу хрещення, символізує освячення і зміцнення духовних сил християнина на шляху до спасіння, у боротьбі з різними спокусами.

У релігійному культі

Встановлено в пам’ять про зіслання Святого Духа на апостолів у день П’ятидесятниці в Єрусалимі. Поряд із хрещенням і священством відноситься до Святих таїн, що їх уділяють тільки раз у житті вірянина (на відміну від багаторазових, наприклад, сповіді).

Ритуал миропомазання обов’язково включає проголошення священником молитви про зіслання на людину Святого Духа та хрестоподібному змащенні її чола (а також очей, вух, ніздрів, вуст, грудей, долонь, ніжок тощо — залежно від традиції) освяченою запашною рослинною олією — миром. Під час кожного помазування повторюють ритуальну формулу, що містить вислів «печать дару Святого Духа».

Священнодія має свої відмінності у різних конфесіях. Так, у церквах східного обряду (православних, греко-католицьких) миропомазання здійснюють як єпископ, так і священник одразу за таїнством хрещення. Тоді як у католицизмі, англіканстві — тільки єпископ або особа, прирівняна канонічним правом до діоцезного єпископа; таїнство вділяють дітям у віці 7‒12 років (див. Конфірмація) або новоохрещеним дорослим.

У Західній церкві обряд зазвичай набирає форму окремого урочистого свята для дітей і батьків. Діти попередньо проходять катехитичне навчання, перед месою здійснюють сповідь. Дівчат у цей день традиційно вбирають у довгі білі сукні та віночки. Святково декорують храми (стрічками, квітами). Чин миропомазання єпископ здійснює під час меси. При звершення таїнства єпископ додає дитині друге ім’я (а тому присутність другої пари хрещених батьків обов’язкова, у греко-католиків — за бажанням батьків), натомість серед православних це масово не практикують.

Панівна більшість протестантських церков таїнство миропомазання не визнають, проте можуть зберігати обряд помазування миром.

Історична довідка

В апостольські часи неофіти приймали дар Святого Духа від апостолів, через покладання рук (Дії. 8:14‒17; 19:2‒6). Від кінця 1 ст. поряд зі священнодією рукопокладання застосовували і обряд помащення єлеєм — зображення знаку хреста на чолі у новохрещених. Із переходом до масового хрещення таїнство миропомазання стали здійснювати священники за допомогою мира, яке освячував єпископ.

Питання про таїнство миропомазання порушив Другий Вселенський (Константинопольський) собор (381), який і схвалив формулу: «Печать дару Духа Святого». Папа Інокентій I заборонив пресвітерам здійснювати чин миропомазання, дозволивши це тільки єпископам, які мають повноту священства. З часом це посприяло виокремленню цього таїнства з-поміж інших та випрацюванню католицької доктрини конфірмації. Другий Ватиканський собор дозволив пресвітерам латинського обряду вділити таїнство миропомазання людині у небезпеці смерті в разі, якщо відсутній єпископ (Кодекс канонічного права, кан. 883, § 3).

Традиція чину миропомазання зумовила і формування канонічних норм щодо приготування святого мира (розбіжні у різних християнських церквах), яке варять під час Великого посту.

Обряд миропомазування здійснювали також над обраними первосвященниками, під час коронації монархів. Див. у ст. Помазаник.

Література

Геник Л. Я. Історія християнства: Католицизм : у 2-х т. Івано-Франківськ : Тіповіт, 2012. Т. 1. 576 с.
Керецман Н. П. Середньовічна церква в іменах, термінах і назвах: глосарій. Вид. виправ. і допов. Ужгород : ТОВ «РІК-У», 2024. 226 с.

Автор ВУЕ

Л. Я. Геник

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.07.2025