Амвон

Амвон кафедрального собору в м. П’яченца (Італія). Романський стиль 11–13 ст.

Амвóн (грец. ἄμβων — підвищення, кафедра) — у східному християнстві — місце в церкві, з якого читають Євангелія, виголошують ектенію та проповідь тощо.

Уперше згадується в матеріалах Лаодикійського собору 364.

Символічно амвон означає камінь, відкинутий ангелом від дверей Гробу Господнього перед Воскресінням. Спершу виглядав як невелике підвищення без чіткого розташування в храмі, з якого читали Святе письмо при літургії.

З 5–6 ст. — стаціонарна конструкція, розміщена ближче до центру храма. Первинно використовувався і в східному, і в західному християнстві. Поступово на Заході набув форми вивищеної кафедри (на яку вели вузькі сходи) збоку від вівтаря.

Амвон буває двох видів:

передалтарний — частина солеї, яка півколом піднесена перед Царськими вратами навпроти престолу;
архієрейський — чотирикутне узвишшя на 2 сходинки в центрі храму, де одягають архієрея, й на яке під час богослужіння ставиться архієрейська кафедра.

Під час висвячення архієрея для митрополитів встановлюється амвон на 8 сходинок, для архієпископів — на 6, для єпископів — на 4.

Використовується у православних і східно-католицьких церквах. У католицизмі та протестантизмі амвони замінені пюпітрами (від лат. pulpitum).

Літетратура

Xydis S. G. The Chancel Barrier, Solea and Ambo of Hagia Sofia // Art Bull. 1947. Vol. 29. Р. 1–24.
Клюканова О. Новгородский амвон 1533 г. // София. Новгород. 1998. № 4. С. 18–20.
Галишин Р. Я. Українська церковна архітектура і монументально-декоративне мистецтво зарубіжжя. Львів : Сполом, 2002. 334 с.
Церковне мистецтво України : в 3 т. Харків : Фоліо, 2018. Т. 1: Архітектура. Монументальне мистецтво. 952 с.