Кардинал

Потрійний портрет кардинала де Рішельє. Худ. Філіп де Шампань, бл. 1637
Папа Римський Лев Х з кардиналами Джуліо Медичі та Луїджі де Россі. Худ. Рафаель Санті, 1518

Кардина́л (від лат. cаrdinalis — головний, основний, за ін. версією — від лат. incardinare — призначати на церковні посади) — найвищий після Папи Римського титул (сан, гідність) в ієрархії духовенства Католицької церкви.

Статус і функції

Чинний Кодекс канонічного права (Codex juris canonici, 1983) містить главу «Кардинали Святої Римської Церкви» (ч. 2, розд. 1, гл. 3), де вказані основні функції кардиналів (кан. 349): обрання Папи Римського на особливій колегії (див. Конклав) та допомога Папі в управлінні Вселенською церквою.

Кардинали обіймають найвищі посади в Римській курії, очолюють структури Католицької церкви в окремих країнах, виконують адміністративні (керування роботою конгрегацій, відомств, служб Ватикану) й дорадчі (колегіально й персонально) функції. Обирають серед своєї спільноти нового понтифіка.

Сукупність кардиналів Католицької церкви утворює Колегію кардиналів, яка складається з трьох чинів: кардиналів-єпископів, кардиналів-священиків і кардиналів-дияконів. Очолює Колегію кардинал-декан. Три-рангова структура Колегії кардиналів сформувалася в сер. 12 ст. (у церковному законодавстві закріплена 1586). Зарахування кардинала до того чи іншого чину і можливість переходу в ін. чин врегульовано канонами церковного права.

Функції кардиналів поділяють на ординарні (під час понтифікату) й надзвичайні (за умов вакантного Святого престолу).

Серед кардиналів умовно виділяють дві групи: 1) куріальні — обіймають постійну посаду в Римській курії, та 2) єпархіальні — очолюють великі архієпископства. Куріальні кардинали мусять мешкати у м. Римі й отримують громадянство Ватикану. Після смерті понтифіка всі кардинали-очільники відомств курії (включно з Державний секретарем і префектами конгрегацій) втрачають свої посади (за винятком камерленго, старшого пенітенціарія, а також генеральних вікаріїв Папи).

Після Другого Ватиканського собору для кардиналів-правлячих єпископів і керівників відомств (дикастерій) курії впроваджені вікові обмеження: по досягненні 75 р. вони зобов’язані подати прохання про відставку з посади, рішення щодо якої ухвалює Папа Римський.

1586 папа Сикст V обмежив кількість кардиналів до 70; із них 6 — кардинали-єпископи, 50 — кардинали-священники і 14 — кардинали-диякони. Іоанн ХХІІІ та Павло VI значно збільшили склад колегії кардиналів, довівши його до 120 осіб. Розширення складу мало наслідком вікові обмеження: за чинними нормами у конклаві не можуть брати участь кардинали, яким на момент смерті понтифіка виповнилося 80 років. У 2013 – 2020 загальна кількість кардиналів становила 213–222 особи, з яких 45% сягнули 80-річного віку.

Історична довідка

Початково титул «кардинал» вживали у дияконіях м. Рима, пізніше його закріплено за головними служителями «титульних церков» столиці (до кін. 5 ст. їх налічувалося вже 25) і приміських єпархій.

У 1-й пол. 3 ст. м. Рим було поділено на 7 округів, кожен з яких очолив диякон. В управлінні єпархією Папа Римський спирався на допомогу пресвітерів та згаданих 7 дияконів, котрі відали поточними церковними справами. Від 8 ст. єпископи 7 приміських єпархій отримали титул кардинала, від кін. 10 ст. його надано і настоятелям римських титульних церков.

До 11 ст. кардинали як представники кліру брали участь у виборі пап разом із римськими вірянами. 1059 декретом папи Миколая ІІ кардинали-єпископи оголошені єдиними виборцями (і мали обирати очільника Церкви серед римського кліру). З кін. 11 ст. (від часу Григоріанських реформ) кардинали стали безпосередніми помічниками понтифіка в управлінні Церквою.

З 2-ї пол. 12 ст. Римські Папи підносили у кардинальську гідність також і прелатів, які мешкали поза м. Римом, утім для суголосності з римським кліром їх призначали священником однієї з титульних римських церков. Цей звичай збережено дотепер: кожен кардинал (окрім кардиналів-єпископів) має титул пресвітера або диякона певної титульної церкви чи дияконії, надає їй допомогу й підтримку. Кардинали-єпископи традиційно удостоєні титулів однієї з єпархій передмістя Рима (Альбано, Фраскаті, Порто і Санта-Руфіна та ін.).

1514 Лев Х буллою «Supernae dispositionis» закріпив кардинальську гідність як «найвищу після папської».

1586 папською буллою Сикста V закріплено вимогу призначати кардиналів з представників різних християнських народів. З останньої чверті 19 ст. кардинальську гідність отримали перші католицькі ієрархи за межами Європи (США, Канада, Австралія). З 20 ст. призначені перші кардинали з країн Латинської Америки та Африки.

1965 папа Павло VI увів до Колегії кардиналів деяких патріархів Східних католицьких церков (зберігши за ними титули їхніх патріарших кафедр).

Порядок призначення

Геральдичні елементи кардинальського герба

Право піднесення у кардинальський сан належить винятково Папі Римському, не обмежене жодними умовами, окрім загальних вимог до кандидата, закріплених у Кодексі канонічного права (чоловіки, щонайменше в чині пресвітера, які відрізняються ученістю, благочестям тощо). Згода консисторії (зібрання Колегії кардиналів) на обрання нового кандидата є суто церемоніальним актом. За загальним правилом піднесений до гідності кардинала має бути висвячений у єпископи (є винятки).

Піднесення до сану здійснюється папським декретом (оприлюднюється на консисторії), документ закріплює за новим кардиналом титул певної церкви або дияконії. Частиною церемонії є вручення на консисторії кардинальської біретти (спеціальний головний убір з пурпурного атласу) та перстня.

В окремих випадках (переважно з політичних причин) Папа Римський оголошує про призначення нового кардинала, не називаючи його ім’я. Призначенець отримує кардинальські права і обов’язки тільки від моменту офіційного проголошення.

Від 1630 декретом папи Урбана VIII за кардиналами закріплене особливе титулування — еміненція (лат. Eminentia — високопреосвященство). Кардинали носять вбрання червоного кольору, що символізує готовність пролити кров за Церкву (кардинали чернечих орденів зберігають колір орденів).

Призначаються довічно, але в окремих випадках папа може позбавити кардинальської гідності (напр., через дії, несумісні з достоїнством вищого ієрарха, або на прохання самого кардинала).

Додатково

  • Упродовж століть абсолютну більшість в колегії кардиналів складали етнічні італійці. Після Другої світової війни склад колегії зазнав істотних змін, ставав інтернаціональним. Станом на 2020 кардинали з Латинської Америки утворили другу за кількістю групу в колегії.
  • Кардиналам історично надавалися особливі привілеї, зокрема богослужбові, правові (особистої недоторканості, підсудність тільки Папі), майнові, податкові та ін. За міжнародним протоколом, закріпленим Віденським конгресом 1814–1815, кардинали були прирівняні за статусом до спадкоємців престолів і займали привілейовані місця на офіційних церемоніях. За Латеранськими угодами — прирівняні до принців крові. Уповноважені приймати сповідь в кожній країні світу, у кожного вірянина (включно з членами королівських родин); відпускати будь-які гріхи (за винятком тих, що розглядаються тільки Святим престолом); проповідувати без обмежень та ін.
  • Існує практика дарування папами кардинальського титулу достойникам старше за 80 років як форма церковної нагороди (не передбачає участі в куріальних відомствах та колегії виборців).

Література:

  1. Noonan J.-Ch. The Church Visible: The Ceremonial Life and Protocol of the Roman Catholic Church. New York : Viking, 1996. 553 рр.
  2. Brunori P. La Chiesa Cattolica: Fondamenti, persone, istituzioni. Milano : Mondadori 1999. 112 pр.
  3. Рауш Т. Католичество в третьем тысячелетии / пер. с англ. Москва : Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2007. 416 с.
  4. Кодекс канонического права. Москва : Институт философии, теологии и истории св. Фомы, 2007. 624 с.
  5. Документи Другого Ватиканського Собору (1962 – 1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі / Пер. з лат. Львів : Свічадо, 2014. 608 с.
  6. Collegio Cardinalizio. URL: http://www.vatican.va/roman_curia/cardinals/index_it.htm

Автор ВУЕ

П. Л. Яроцький

А. В. Арістова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Яроцький П. Л., Арістова А. В. Кардинал // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кардинал (дата звернення: 9.07.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
06.07.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ