Праги історичний центр
Пра́ги істори́чний це́нтр (англ. Historic Centre of Prague) — архітектурний ансамбль Старого і Нового Міста, Малої Страни і Градчан, Празького граду та парку Пругоніце (Чехія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1992 та 2012.
|
Праги історичний центр | |
|---|---|
| Країна | Чехія |
| Місце розташування | Прага |
| Площа | 1 106,36 га |
| Рік внесення | 1992; 2012«;2012» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 1992. |
| Критерії | ii, iv, vi |
Зміст
Загальні відомості
Створені й забудовані протягом 11–18 ст. окремі частини м. Праги засвідчують значний архітектурний і культурний вплив цього міста від часів середньовіччя. Багато пам'яток, таких як Празький град, собор Святого Віта, Карлів міст, численні церкви та палаци, побудовані переважно в 14 ст. за імператора Священної Римської імперії германської нації Карла IV Люксембурзького, мають світове значення. Тепер це серійна номінація, що складається з двох відокремлених частин і включає історичний центр міста на обох берегах р. Влтави та розташований за межами міста на південний схід від нього парк Пругоніце.
Загальна площа пам’ятки 1 106,36 га, буферної зони 9 887,09 га.
Історична довідка
Розвиток м. Праги протягом 1100 років задокументовано її археологічним культурним шаром, архітектурними й історичними пам'ятками. Укріплене городище на місці Празького граду збудовано за часів правління першого відомого науці чеського князівського роду Пржемисловичів у 9 ст. Воно захищало ринок на роздоріжжі біля броду через р. Влтаву. Дещо раніше на пагорбі протилежного правого берега р. Влтави виникло укріплення Вишеград. Ці два осередки визначили розташування і містобудівний розвиток середньовічного м. Праги, що як цілісне містобудівне утворення виникло внаслідок злиття двох торговельно-ремісничих посадів і ринку. Після заснування Празького єпископства 973 збудовано перший католицький монастир Святого Їржі на Празькому граді. В 11 ст. м. Прагу іноземці називали «білокам'яною», що свідчить про її забудову мурованими спорудами. Протягом 11–12 ст. сформовано особливий тип архітектурний празького романського будинку, розташованого уздовж вулиці, дво- триповерхового, із зовнішніми сходами і нижніми поверхами, перекритими мурованими хрестовими й циліндричними склепіннями, що спиралися на внутрішні стовпи. Тепер у місті відомо понад 70 таких будинків. Визначним технічним досягненням романської доби був кам'яний міст королеви Юдити через р. Влтаву (не збережено; був на місці пізнішого Карлового мосту). За тієї доби у м. Празі спостерігалося значне храмове будівництво: збудовано 41 храм, з них у Празькому Граді — 5, у Вишеграді — 6. У мурованій церковній архітектурі панували два архаїчні архітектурні типи:
- центричні, зокрема ротонди (церкви Святого Хреста, Святого Лонгина, Святого Мартина);
- тринавові базиліки з двома вежами, представлені монастирським храмом Святого Їржі на Празькому граді, перебудованим 1142, базиліками Святого Віта там само та Святого Лаврентія у Вишеграді (обидві другої половини 11 ст.), а також базилікою Діви Марії Страговського монастиря 1143.
Розквіт чеської ґотики пов'язаний із часом правління короля й імператора Карла IV Люксембурзького. Він бачив м. Прагу новим Римом, столицею Європи. Властивий його урядуванню «культ Праги» обернувся заснуванням тут самостійної архієпископії, Емауського монастиря (в якому службу Божу правили по-слов'янськи), Празького університету 1348 — найстарішого в Центрально-Східній Європі, зразка для пізніших університетів у містах Кракові, Гайдельберзі, Відні. «Золота булла» Карла IV Люксембурзького 1356 закріпила домінування Чехії у Священній Римській імперії. Це вплинуло на сферу архітектури й містобудування: якщо у попередню історичну епоху чеська архітектура «наздоганяла Європу», то від середини 14 ст. вона вийшла в авангард стилістичного розвитку і вже ніколи не демонструвала значного відставання від решти європейських країн. Від 1348 навпроти Празького граду і Малої Страни засновано велике за площею Нове Місто, прилегле до Старого Міста, з єдиною архітектурною композицією, нерегулярним розплануванням вулиць та системою площ, призначених для торгівлі (теперішні Карлова і Вацлавська площі). Унаслідок цього Прага стала одним із найбільших міст Європи. Нове Місто забудовано мурованими будинками, більшість з яких були двоповерховими, зверненими причілками до вулиці чи площі, нерідко — з аркадною (див. Аркада) галереєю на фасаді, увінчаному трикутним щипцем. Основними приміщеннями такого будинку були майстерня або лавка на першому поверсі, пов'язані з житловими приміщеннями та внутрішнім двором. Будували також дерев'яні будинки фахверкової (див. Фахверк) конструкції (не збережено). Аналогічні муровані будинки зводили у Старому Місті та на Малій Страні. Празький град, Мала Страна, Старе Місто у другій половині 14 ст. оточено модернізованими мурованими укріпленнями. Для кращого зв'язку між двома берегами р. Влтави від 1357 будували новий кам'яний міст (тепер Карлів міст). Центром Старого Міста була Староміська площа, на якій головною спорудою стала Староміська ратуша. Розпочата будівництвом в останній чверті 14 ст. і завершена в 15 ст., вона прикметна своєю капелою з вівтарним еркером, прикрашеним тонким скульптурним декором, високою вежою вишуканого силуету та астрономічним годинником. Найвизначнішим архітектурним твором доби Карла IV Люксембурзького став собор Святого Віта.
Будівництво у стилі пізньої ґотики у м. Празі розпочалося після гуситських війн і тривало до початку 16 ст. Шедеврами тієї доби є ратуша Нового Міста (1411–1451, перебудувано 1520–1526). Архітектор М. Рейзек збудував 1475 пишно декоровану Порохову башту. Для пізньоґотичного церковного будівництва характерне домінування не базилікальних, а зальних храмів, одно- дво- та тринавових, які наслідують зальні храми попередньої історичної доби.
Архітектурна стилістика ренесансу (16 — початку 17 ст.), як і в багатьох інших країнах Центрально-Східної Європи, з'явилася спершу як мода, занесена з Італії тамтешніми майстрами, які працювали на замовлення королівського двору й аристократії (Людовикове крило Празького граду). Від середини 16 ст. ця стилістика поширилася і стала загальновживаною у забудові м. Праги. Найзначніші стилістичні зміни в архітектурі пов'язано з правлінням Фердинанда І Габсбурга, котрий запросив до Чехії велику групу італійських архітекторів і художників. При ньому на північ від Празького граду за Оленячим валом влаштовано новий регулярний королівський сад у ренесансній стилістиці. З тих пір за цим зразком чеські аристократи почали влаштовувати ренесансні сади біля своїх замків і палаців. У цьому ж королівському саду на високій терасі 1538–1552 за проєктом Паоло делла Стелла (15 ст., Швейцарія — 1552, тепер Чехія) збудовано літній палац Фердинанда І Габсбурга — Бельведер у Празі. 1563–1568 у цьому ж парку архітектори Б. Вольмут (1510; тепер Німеччина — 1579; тепер Чехія) і Дж. Б. Аосталлі (Авосталіс; 1509, Швейцарія — 1575, тепер Чехія) збудували манеж (так звану Залу для гри у м'яч), витриманий у строгому палладіанському (див. А. Палладіо) стилі з аркадою та напівколонами іонічного ордера на поздовжніх фасадах. Після великої пожежі 1541, коли згоріла забудова Малої Страни, Градчан і довкола Празького граду, провідні чеські аристократи почали будувати свої палаци поблизу королівського, на Градчанах і Малій Страні. Так 1545–1563 споруджено триповерховий Шварценберзький палац, причілки якого увінчано високими маньєристичними фронтонами, а фасади прикрашено сграфіто, що імітує діамантовий руст. Вирішення фасадів у техніці сграфіто є характерним для цивільного зодчества м. Праги й Чехії загалом у добу Відродження.
У добу бароко образ міста змінився завдяки появі велетенських, як на ті часи, комплексів єзуїтських колегій та монастирів інших католицьких орденів (колегіум Клементинум, монастир Лоретанської Божої Матері на Градчанах), палаців (палаци Вальдштейнський і Чернінський), масивних пластичних куполів і веж костелів (Миколаївський на Малій страні). Однією із перших, знакових пам'яток раннього бароко є Вальдштейнський палац на Малій Страні (1621–1627), що включає низку корпусів із внутрішніми дворами, манеж, оранжерею і великий парк, в який виходить одна з найдовершеніших у мистецькому плані споруд комплексу — триаркова лоджія. Поблизу збудовано інші барокові палацові комплекси: Вежниківський (1670), Туновський (1716–1727), Фюрстенберзький (1743–1747), Ледебурзький (1778), Каловратський (1780). Усі вони мали прикрашені скульптурою терасовані сади, що піднімалися на Градчанський пагорб. Серед них найвизначнішим є палац графів Черні (Чернінський палац), збудований на Лоретанській площі 1663–1747. Його монументальний чотириповерховий фасад завдовжки 150 м має рустований цоколь і 30 масивних тричвертних колон великого коринфського ордера, що створюють гіпертрофований образ імперської могутності й відчуженості, не властивий архітектурі м. Праги. Барокова стилістика знайшла втілення і в масовому міському будівництві — в ордерних фасадах житлових будинків. Знаковою для розвитку стилю пам'яткою є купольний базилікальний Миколаївський костел із вежею на Малій Страні (1707–1755, архітектор К. Дінценгофер, завершував будівництво К. І. Дінценгофер). Він має пластичні й водночас монументальні форми, завдяки яким відіграє роль однієї з головних архітектурних домінант міста.
Від початку 19 ст. розпочато реконструкцію міста зі створенням нових проспектів і міських парків (Хоткова дорога з парком, 1832), набережних, мостів (Сметановська набережна і ланцюговий міст, 1841–1845). У міській забудові зрілий класицизм проявився у перебудові старих і будівництві нових церковних споруд (реконструкція празьких костелів «У гіберну» та Святого Хреста 1808–1811). З 1860-х панівною стає стилістика історизму з орієнтацією на неоренесанс. Парадоксальним чином саме ця стилістика, занесена до Чехії з Італії та Австрії, стала символом чеського національного руху 19 ст. Вершиною чеського неоренесансу і знаковою пам'яткою національного відродження є будівля Національного театру у м. Празі. У тій же стилістиці вирішено й такі визначні громадські будівлі, як концертний зал Рудольфінум (1874–1884), будинок Національного музею у м. Празі. Близько 1900 сформовано стиль чеської сецесії, що позначився у м. Празі численними прибутковими будинками та готелем «Централ» (1900). У цій же стилістиці вирішено празький залізничний вокзал (1901–1909).
Характеристика
Ще в середньовіччі м. Прага стала одним із провідних культурних центрів християнської Європи. Празький університет в останній чверті 14 ст. та перших роках 15 ст. сприяв формуванню ідей гуситського руху, що став передвісником європейської Реформації. Як культурна метрополія, м. Прага пов’язана з визначними діячами мистецтва, науки та політики, такими як Карл IV Люксембурзький, батько і син Парлери та інші відомі архітектори, Я. Гус, Й. Кеплер, В. А. Моцарт, Ф. Кафка, А. Дворжак, Я. Гашек, А. Айнштайн, Т. Масарик, Е. Бенеш, В. Гавел та ін.
У Празі збережено визначні пам'ятки всіх періодів її історії. Особливе значення мають Празький град із собором Святого Віта й Градчанською площею, палац Вальдштейна, Карлів міст, ґотичні аркадні будинки навколо Староміської площі, Тинський костел Діви Марії, висока ґотична міноритська церква Святого Якова у Старому Місті, ранньоготична так звана Старонова синагога в єврейському кварталі Йозефов, будівлі кінця 19 ст. та середньовічне розпланування Нового Міста.
Пругоніцький парк площею 211,42 га, заснований 1885, є оригінальним зразком садово-паркового мистецтва й архітектури світового значення. Парк сформовано навколо мальовничої долини струмка Ботич з унікальним поєднанням місцевих та інтродукованих екзотичних дерев.
Згідно з висновками Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Праги історичний центр відповідає трьом загальновизнаним критеріям:
Історичний центр Праги наочно демонструє процес безперервного зростання міст від середньовіччя дотепер. Його важлива роль у політичній, економічній, соціальній і культурній еволюції Центральної Європи від 14 ст., а також багатство його архітектурних і мистецьких традицій зумовили його значення як зразка для міського розвитку більшої частини Центральної та Східної Європи.
Прага є міським архітектурним ансамблем виняткової якості як з точки зору окремих пам’яток, так і з точки зору міського краєвиду, який заслужено має всесвітню славу.
У розвитку християнства в середньовічній Центральній Європі м. Прага відіграла найважливішу роль. Так само значним був вплив на еволюцію міського життя. Завдяки своєму політичному значенню в пізньому середньовіччі та пізніше м. Прага приваблювала архітекторів і художників з Європи, які зробили свій внесок у багатство архітектурних і художніх скарбів міста. Заснування Карлового університету в 14 ст. зробило м. Прагу відомим освітнім центром, високу репутацію якого збережено дотепер. З тих часів м. Прага була інтелектуальним і культурним центром свого регіону й органічно асоціювалася з такими всесвітньо відомими іменами, як В. А. Моцарт і Ф. Кафка.
Сучасний устрій і зовнішній вигляд історичного центру Праги відображає різні етапи його багатовікового розвитку, що також свідчить про виняткову цінність археологічної спадщини міста. Тривала традиція реставрації і консервації пам'яток у м. Празі забезпечила збереження автентичності ансамблю. Реставраційні роботи виконують відповідно до наукової методики з використанням історичних матеріалів і технологічних процесів. За винятком Празького граду, збереження нерухомої культурної спадщини на всій території історичного центру Праги забезпечує муніципальна влада.
Значення
Прага є одним із найкрасивіших міст Європи з огляду на його розташування на обох берегах р. Влтави й неповторний ландшафт. Міський краєвид із будинками городян та палацами, з вежами й куполами, формує художній вигляд історичного центру як найвищий прояв середньовічного мистецтва містобудування. Міський краєвид не зазнав масових руйнувань і масштабної реконструкції. Він зберіг свою загальну конфігурацію, мережу вулиць, провулків і площ та просторову композицію. Празькі архітектурні твори доби ґотики (14–15 ст.), високого бароко першої половини 18 ст. та модернізму, що розвивався після 1900, вплинули на розвиток як центральноєвропейської, так і всієї європейської архітектури. Це один із найвизначніших світових центрів творчого життя завдяки збереженій сталій традиції. Історичний центр Праги представляє органічний міський розвиток протягом понад тисячоліття і має високу автентичність. З огляду на це 1992 його внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 616. 2012 номінацію розширено за рахунок включення розташованого за містом парку Пругоніце як прикладу унікально збереженого ландшафтного парку.
Джерело
- Historic Centre of Prague // UNESCO World Heritage Convention. URL: https://whc.unesco.org/en/list/616
Література
- Praha ve fotografii Karla Plicky. 4 vyd. Praha : Česká grafická unie, 1948. 208 p.
- Poche E., Ehm J. Cechy: Umelecke pamatky. Praha : CTK-Pressfoto, 1982. 97 p.
- Porter T. Prague: Art & History. Prague : Flow East, 1995. 128 p.
- Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 222–250.
- Binder H. Prag — Literarische Spaziergänge durch die Goldene Stadt. 2nd ed. Prag : Vitalis, 2017. 376 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Праги історичний центр // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Праги історичний центр (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.06.2024
