Готика (архітектура)
Го́тика, ґотика (від італ. gotico — готський) — архітектурний стиль Європи доби пізнього середньовіччя.
Зміст
Походження назви
Назва стилю — результат непорозуміння, оскільки стиль не має жодного стосунку до готів. Творці цього стилю у Франції 12–14 ст. називали його «style ogival» («Оживальний стиль»), бо діагональна арка-нервюра основного для готики хрестового склепіння французькою мовою називається «ogive» (ожива). В інших країнах Європи в середньовіччі це називали «будівництвом у французькому стилі» (з огляду на походження стилю із Франції).
Термін «готика» виник у добу Відродження і мав зневажливий відтінок. Первісне значення терміну в слововжитку європейських гуманістів 15–16 ст. — зіпсована (нібито варварами-готами) середньовічна латинська мова. Вперше термін застосував до архітектури єзуїт К. Скрибаніус (1561–1629; тепер Бельгія), котрий визначив будівлю біржі 1531 у м. Антверпені як «opus goticum» (готичний твір). Цю тенденцію підхопили італійські автори (Дж. Вазарі), наполегливо протиставляючи свою «античну класику», якою вони володіли монопольно, нібито незграбним і варварським «готичним витворам» своїх конкурентів з Німеччини і Франції. Доконана італійцями дискредитація готики як терміну і явища виявилася настільки успішною й довготривалою, що її суспільну «реабілітацію» забезпечив тільки романтизм наприкінці 18 ст. (Й. В. Гете).
Історична довідка
Стрільчасті арки й нервюрні склепіння — визначальні риси готики — відомі в Італії задовго до того, як у Франції збудували перші готичні споруди. Нормани принесли стрільчасту арку на острів Сицилію, запозичивши її з архітектури Вірменії та мусульманського Сходу наприкінці 11 ст.; тоді ж у Ломбардії з’явилися нервюрні склепіння.
Готика — перший світовий архітектурний стиль, який має точні місце і дату народження, а також конкретну особу, що спричинилася до його появи. 1137 настоятель бенедиктинського (див. Бенедиктинці) монастиря Сен-Дені (місце поховання французьких королів; тепер у складі м. Парижа) абат Сугерій (1081–1151; тепер Франція) розпочав перебудову монастирського храму, завершену 1144. З набору відомих раніше елементів (стрільчасті арки й склепіння, нервюри, контрфорси, аркбутани, вікна-рози, вітражі тощо) він створив нову стильову єдність — перший готичний собор з новим відчуттям світла й простору. Формулюючи новаторську архітектурну ідеологію, абат Сугерій спирався на «Ареопагітики» як вчення про світло й еманацію Бога («Бог є світло») Псевдо-Діонісія Ареопагіта, котрого в ті часи ототожнювали з великомучеником Святим Діонісієм (Сен-Дені), небесним покровителем Франції і французького королівського дому. Готичний собор є наочним матеріальним втіленням теологічної (див. Теологія) доктрини Сугерія з її трьома основними постулатами:
- Бог як світло є джерелом всього сущого;
- божественна еманація іде від абстракції до більш щільної форми;
- число, порядок і міра є джерелом усього творіння.
Так мислила більшість теологів готичної доби: «Через вікна храмів, це джерело світла, ллється на нас Слово Боже», — твердив 1200 настоятель Шартрського собору П. де Руассі (12–13 ст.; тепер Франція).
Хронологічні рамки готики у Франції: 1137 — кінець 15 ст.
Періодизація:
- рання готика — 12 ст.
- зріла готика — 13–14 ст.
- пізня готика — 15 ст.
О с н о в н і п а м' я т к и р а н н ь о ї г о т и к и:
Монастирська церква Сен-Дені 1137–1144, 13 ст.; собор у м. Лані (регіон О-де-Франс) 1150–1210, собор Нотр-Дам-де-Парі у Парижі; собори в містах Сансі 1140–1517 (регіон Бургундія — Франш-Конте), Нуайоні другої половини 12 ст. (регіон О-де-Франс); новий хор Кентерберійського собору 1175–1184.
О с н о в н і п а м' я т к и з р і л о ї г о т и к и:
Шартрський собор; Реймський собор (див. Реймський собор Нотр-Дам, колишнє абатство Сен-Ремі та палац То); церква Сент-Шапель у Парижі; Ам'єнський собор; собор у Бове; собор в м. Буржі (регіон Центр — Долина Луари); собор у м. Руані 13–15 ст.
О с н о в н і п а м' я т к и п і з н ь о ї г о т и к и:
Страсбурзький собор; абатство Мон-Сен-Мішель (див. Мон-Сен-Мішель та його затока); Палац правосуддя у м. Руані 1499 — середина 16 ст.; пізньоготичні ратуші початку 16 ст. у містах Комп’єні й Аррасі (обидва — регіон О-де-Франс).
Готичні собори були великими й складними інженерними спорудами, тому будівництво їх тривало десятиріччями, а іноді — й протягом кількох сторіч, охоплюючи різні етапи розвитку стилю. Кризові явища у готиці Франції та інших країнах датовано кінцем 13 — початком 14 ст.: 1284 зруйнувалися склепіння середньої нави собору в Бове (заввишки 48 м). Відтоді високих соборів не будували. Спорудження великих соборів призупинили: в Нарбонні 1286 (регіон Окситанія), у м. Кельні 1322, у м. Сієні 1366. Будівельна діяльність у Франції занепала під час Столітньої війни 1337–1453. Основні зусилля спрямовували на завершення будівництва й оздоблення храмів, розпочатих у 13 — на початку 14 ст. У пізній готиці Франції 15 ст. декоративні форми набули примхливого, вигадливого характеру. Лінії кам'яних віконних плетінь згинали, роблячи вікно схожими на язик полум'я. З огляду на це пізню французьку готику називають «полум'яною». Характерні форми готики поширилися на всі типи громадських будинків — ратуші, будинки ремісничих і купецьких гільдій, палаци, торговельні ряди, міські, замкові й фортечні вежі, житлові будинки тощо.
Готична стилістика, яскрава й неповторна, неодноразово відроджувалася у світовій архітектурі як об’єкт ретроспективної стилізації (див. Історизм, Неоготика).
Характеристика
Суть готики полягає в широкому застосуванні підвищеного ребристого хрестового склепіння з нервюрами стрільчастого обрису. Ця конструкція реалізує принцип збирання статичних навантажень у кількох точках. Завдяки цьому усі архітектурні конструкції готичного собору розподілено на тримальний каркас (пілони, арки, нервюри) та інертне легке заповнення площин стін.
У готиці реалізовано принцип винесення опорних конструкцій назовні, за межі інтер'єру храму. Внаслідок цього стіни звільняються від навантажень, які передаються на зовнішні опори — контрфорси і аркбутани, а масивну стіну заміняють великі вікна з вітражами. Основний мистецький результат такої конструктивної системи — дематеріалізація архітектури: собор стає «вікном у небо». Принципова відмінність готики від попереднього романського стилю: в романській архітектурі головне — архітектурно організована маса, тобто масив стін і закритий, обмежений внутрішній простір; у готиці панує не маса, а простір «відкритий у нескінченність». Готичний собор є образом-моделлю Всесвіту в уявленні людини середньовіччя. Єдина масивна частина готичного собору — західний фасад з вежами: у Франції їх дві, вони фланкують західний фасад; у Німеччині нерідко зводили одну вежу посеред головного фасаду.
Характерні риси стилю: висотно розкритий внутрішній простір храму, підкреслений вертикалізм архітектурних форм, високі щипцеві дахи, стрільчасті форми вікон, порталів, дверей, арок тощо. Основними елементами готичної конструктивної системи є: нервюрні склепіння (хрестові, зірчасті, сітчасті й віялоподібні); контрфорси; аркбутани; пінаклі з фіалами; вімперги; крабби і химери; великі круглі вікна — рози, що символізують порядок божественного творення; перспективні портали, прикрашені скульптурою; скульптурні капітелі пілонів і замкові камені склепінь; зображення лабіринтів на підлозі або на фасаді. Середня нава готичної три- або п'ятинавової базиліки членується по висоті на три яруси, знизу вгору: аркада, трифорії, вікна. Будівельними матеріалами були камінь і цегла. Пілони й простінки викладали з обтесаного каменю твердих порід, розпалубки склепінь заповнювали тонким муруванням з легкого матеріалу (пористого вапняку).
Регіональні школи
Готика — другий (після романського) загальноєвропейський архітектурний стиль, який був цілісним, універсальним. В усіх країнах пам'ятки архітектури доби готики принципово схожі. Проте наявні й деякі національні та регіональні відмінності, а також хронологічна нерівномірність розвитку стилю в різних країнах.
Франція
Франція — не тільки батьківщина готики, а й країна, де цей стиль сягнув вершин свого розвитку. Французькі собори багатше за будь-які інші прикрашено скульптурою і розміщення її більш продумане. Вітражі французьких церков не тільки більші, але й їхня роль непорівнянна з вітражами в інших країнах: вони послідовно розвивали дидактичну (див. Дидактика) програму й були найважливішою складовою оздоблення храму. Тож вплив мистецтва Франції позначився на всьому розвитку європейської готики.
Англія
Англія була однією з перших країн, що запозичили готичну архітектуру Франції у другій половині 12 ст. Головним чинником, що визначив засвоєння тут нового стилю, стали тісні історичні зв'язки між двома країнами. Однак англійська готика не є спрощеною версією французької. Англійські храми нижчі, зате значно довші й вишуканіше декоровані за французькі. На архітектуру вплинув сторічний конфлікт із Францією: суперництво двох країн змусило англійських зодчих обрати незалежний шлях розвитку своєї архітектури. Тому в Англії не сприйняли всю систему французької готики в цілому (на відміну від Німеччини). Французькі форми видозмінили відповідно до англійських будівельних традицій. У результаті в Англії склався самостійний тип готичної архітектури, характерні риси якого найповніше втілено в соборі у Солсбері.
Три хронологічні етапи розвитку англійської готики: рання; «прикрашений стиль»; «перпендикулярний стиль».
Рання англійська готика включає три регіональні стильові напрями: Лінкольн і Північна Англія; Солсбері й Південна Англія; Вельс і Західна Англія.
«Прикрашеному стилю» притаманний розвинений декор з надміром ажурного кам'яного різьблення і складними типами пишно декорованих склепінь.
Суворий і лапідарний «перпендикулярний стиль» був реакцією на надмірний декор попереднього етапу. Він почався 1330 на заході Англії у процесі реконструкції монастирської церкви у м. Глостері (графство Глостершир), тобто тоді, коли ще не завершилося будівництво деяких визначних зразків «прикрашеного стилю». До найвизначніших пам'яток англійської готики належать Вестмінстерське абатство, Кентерберійський собор.
Німеччина і Австрія
Німецька готика розвивалася під впливом Франції, проте мала деякі особливості. Під впливом будівничої діяльності цистерціанців (див. Маульбронна монастирський комплекс) у північних німецьких землях запанувала цегляна готика з переважанням зальних (а не базилікальних) типів тринавових храмів, для яких характерні однакова висота трьох нав, небувала у Франції масивність конструкцій, високі дахи з трикутними фронтонами. Найвизначнішими пам'ятками є Наумбурзький собор (земля Саксонія-Ангальт), церква Святої Єлизавети 1235–1283 у м. Марбурзі (земля Гессен), Кельнський собор, собор 1377–1529 у м. Ульмі (земля Баден-Вюртемберг), собор Святого Стефана у Відні.
Іспанія
У добу ранньої і зрілої готики архітектура Піренейського півострова відповідала французьким зразкам. Церкви й монастирі цистерціанців, а також великі собори в містах Бургосі, Толедо й Леоні створювали за взірцями, випробуваними у містах на півдні Франції. Місцеві особливості — збереження планів, характерних для романського стилю та пристрасть до ісламських декоративних елементів — сформували оригінальну місцеву стилістику наприкінці 13 ст.
Італія
Італійська готика розвивалася незалежно від французької на основі власних архітектурних традицій з доби римської античності. Взірцями слугували базилікального типу важкі, масивні, солідні церкви чернечих орденів францисканців і домініканців, що докорінно відрізняються від мережива французької готики. Вони мають ретельно збалансовані пропорції та виразну композицію. Основні пам'ятки італійської готики: палац дожів у Венеції, Міланський собор, собор 1285–1330 у м. Орв'єто (регіон Умбрія), собор 1196–1370 у м. Сієні.
Чехія
Перші елементи стилю занесено у другій чверті 13 ст. цистерціанськими майстрами з Бургундії. Розквіт чеської готики стався у другій половині 14 ст. під час правління Карла IV Люксембурзького: Карлів міст у Празі, собор Святого Віта у Празі, Тинська церква Діви Марії 1380–1390 та Старомістська ратуша 14–15 ст. (усі — у м. Празі), замок Карлштейн. Пам’ятками пізньої чеської готики є ратуша Нового міста 1411–1526, Порохова башта 1475 (обидві — у м. Празі), Владиславський зал королівського палацу на Празькому Граді 1487–1502, собор Святої Варвари у м. Кутній Горі 1388–1547 (див. Кутної Гори історичний центр).
Польща
Готика у Польщі свого повного розвитку досягла у 14 ст. Вона була своєрідною, наближеною до північної цегляної готики, яка сформувалася в Німеччині. Найзначнішими були місцеві риси у сфері архітектурних конструкцій: стіни робили масивними, а вікна — вузькими; аркбутани не застосовували. Вертикалізм польської готики є дуже помірним, як і застосування скульптури та іншого декору на фасадах. При цьому наявні традиційні для готики стрільчасті арки, пучкові пілони, нервюрні склепіння. До великих готичних костелів належать краківські: кафедральний на Вавелі 1320–1364, Святої Катерини 14 ст., Маріяцький 1226–1478, а також костели в інших містах: кафедральний 14–15 ст. у м. Гнезно (Великопольське воєводство), Святого Хреста у м. Вроцлаві, Діви Марії у м. Гданську 1425–1502 (один з найбільших у Європі). Шедеврами цивільної архітектури є будинок Ягеллонського університету (Collegium Maius) у м. Кракові 1400, ратуші в містах Гданську 1372–1561, Вроцлаві 1300–1506, купецькі будинки: Артуса 1476–1481, Братства Куркового 1479–1494 (обидва — у м. Гданську). Найкращим у Північній Європі зразком замку типу конвента є Високий замок у Мальборку 1280 — частина великого оборонного комплексу [див. Замок Мальборк (Марієнбург) ].
Країни Балтії
До північної цегляної готики тяжіє також пізньосередньовічна архітектура країн Балтії. Шедевром литовської готики є костел Святої Анни 1581 у м. Вільнюсі, латвійської — Домський собор у Ризі, естонської — церква Нігулісте в Таллінні.
Готика в Україні
Готика наявна в західних регіонах України протягом кінця 13 — середини 16 ст., що обумовлено зв’язками з країнами Західної Європи і будівництвом католицьких храмів та монастирів. Найвизначнішими готичними пам’ятками України є Кафедральний костел у Львові, костел Святого Варфоломія та дзвіниця у Дрогобичі, костел Воздвиження Святого Хреста у м. Береговому 1418, Вознесенський костел 13–15 ст. у м. Виноградові, костел Святої Єлизавети у м. Хусті кінця 13 ст., готична каплиця 1230 Хотинського замку (див. Хотинська фортеця і замок).
Галерея
Фото Вечерського В. В.
|
Додатково
У часи панування готики її вважали продовженням романського стилю і, понад те, найвищим ступенем його розвитку. Проте в добу Відродження декларувалося, що готика створена варварами, котрі не зрозуміли краси античної римської архітектури. Негативне ставлення до готики виникло в Італії у 16 ст. Дж. Вазарі писав, що цей «проклятий будівельний стиль» — справжня виразка, що роз'їдає здорову плоть італійської архітектури. Він уважав, що стиль прийшов від готів, котрі, зруйнувавши прекрасні античні пам'ятки, узялися створювати свою варварську «lavoro tedesco» (німецьку роботу). Терміном «готи» у середньовіччі позначали варварські племена, які прийшли в Італію через Альпи після падіння Римської імперії. Навряд чи сам Дж. Вазарі усвідомлював, що дає назву великому архітектурному стилю. Проте він був першим, хто — нехай навіть із негативною конотацією — визначив «maniera gotica» (готичний стиль) як окремий, цілковито протилежний і греко-римській античності, і ренесансу.
Цитата
«Саме в цю добу XIV–XVI стол. і спеціяльно в добу ґотики, витворюються зовсім нові мистецькі форми, конструкції, нові типи будов унаслідок соціяльних і господарських змін та нових культурних потреб. Східна візантійщина вже остаточно переживається, втрачає свій зміст. Натомість широкою хвилею приходять течії західньо- і південно-європейські. Одначе ці нові форми не переймалися в свойому закінченому і шабльоново-виробленому вигляді, але значно перетворювалися, приспособлювалися до спеціяльних місцевих вимог побуту і загалом культурних особливостей території. Тому ґотика на Україні мала всі ознаки переходового стилю, подібно як це було в Італії, тим більше, що сильна будівельна культура візантійсько-українська, ще довший час постачала потрібну умілість і вироблені форми (…) Найбільше ґотичних будов мав, розуміється, Львів, але ґотичний Львів загинув під час пожежі 1527 р.»Цит. за: Січинський В. Історія українського мистецтва : в 2 т. Нью-Йорк : Наукове товариство ім. Шевченка в Америці, 1956. Т. 1. С. 57, 64.
Література
- Panofsky E. Gothic Architecture and Scholasticism. Latrobe : The Archabbey Press, 1951. 156 p.
- Frankl P. The Gothic: Literary Sources and Interpretations through Eight Centuries. Princeton : Princeton University Press, 1960. 916 p.
- Ullmann E. Gotik. 2 aufl. Leipzig : VEB E. A. Seemann, 1976. 248 p.
- Виноградова М. Готика // Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 74–75.
- Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : Da Capo Press, 2003. P. 114–129.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 105–136.
- Клименюк Т., Проскуряков В., Ковальчук Х. Ілюстрований словник архітектурних термінів. 3-тє вид., допов. і перероб. Львів : Львівська політехніка, 2019. С. 101.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Готика (архітектура) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Готика (архітектура) (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.05.2023
