Парк
Парк (англ. park, франц. parc, первісно — обгороджена ділянка лісу чи пустища, яка використовується як заповідник, від пізньолат. parricus — обгороджена ділянка) — багатозначний термін.
1) Призначена для відпочинку територія з природними або штучними зеленими насадженнями, алеями, водоймами та парковими спорудами.
Від саду парк відрізняється відсутністю утилітарних функцій (вирощування плодів, ягід, лікарських рослин тощо). Проте основні засади створення парків і садів дуже схожі, тому їх поєднано поняттям «садово-паркове мистецтво» (садово-паркова архітектура).
Найдавніші парки відомі у Давній Персії, де їх використовували як мисливські угіддя, Давньому Китаї, Давній Месопотамії та Стародавньому Єгипті — при палацах правителів і знаті. Тоді було сформовано основні характеристики парків: наявність огородженої території (зазвичай прямокутної в плані), упорядкованих водойм, доріжок, споруд для відпочинку. У Давній Греції парки прикрашали скульптурами та малими архітектурними формами. У середньовіччі в Європі поширені регулярні монастирські сади і парки при замках. У добу Відродження в Італії сформовано ренесансний тип регулярного парку з симетричними композиціями й зеленими насадженнями, яким надавали чітких геометричних форм, з фонтанами, скульптурами й лавами для відпочинку (сади Боболі у м. Флоренції). Ці принципи успадковано регулярними парками стилю бароко, поширеним в Європі з 17 ст. (Версальський палац і парк, Шонбрунн, парки Во-ле-Віконт, Віляновського палацово-паркового ансамблю у Варшаві, палацово-паркового ансамблю герцога Е.-Й. Бірона у м. Рундале, Латвія тощо). Із середини 18 ст. під впливом романтизму поширився принципово відмінний пейзажний або ландшафтний тип парку, для якого характерна мальовничість природних форм й відсутність жорстких геометричних композицій. Оскільки цей тип парку сформовано в Англії, його ще називають англійським парком. Парки, створені у більшості великих міст Європи й Америки у 19 ст., здебільшого є ландшафтними (Булонський Ліс у м. Парижі) і поєднують характерні риси регулярних і пейзажних парків з атракціонами, звіринцями, спортивними майданчиками тощо (Венсенський Ліс у м. Парижі; Центральний парк у м. Нью-Йорку, США; Скаришевський парк у м. Варшаві, Польща).
Парк має: чітко визначену територію, розпланувально і просторово виділену в міській забудові; характерний рельєф місцевості, зазвичай з акваторіями (озеро, став, річка, струмок); певний дендрологічний склад рослинності, нерідко з екзотами; мережу доріг, алей, стежок, площ і полян; оранжереї, інші споруди та малі архітектурні форми рекреаційного призначення.
Парки розрізняють:
- за призначенням — культури і відпочинку, спортивні, дозвілля, ботанічні, природні, меморіальні, дитячі тощо;
- за місцем у містобудівній системі — міські, районні, заміські, на міжселищних територіях, садибні тощо;
- за площею — малі (до 10 га), середні (10–50 га), великі (50–200 га) і найбільші (понад 200 га);
- за організацією простору — регулярні та ландшафтні або пейзажні.
В У к р а ї н і в регулярних парках, відомих з 17 ст., переважали симетричні просторові композиції, зеленим насадженням надавали геометричних форм, використовували тераси, водойми окантовували чіткими кам’яними парапетами тощо (Підгорецький парк, колишній Царський сад у м. Києві). Для пейзажних парків, поширених із кінця 18 ст., характерна вільна організація простору і мальовниче угрупування рослинних форм, що відбивають натуральні форми природного ландшафту, криволінійний рисунок алей і доріжок Парк «Софіївка» в м. Умані 1796—1801; парк "Олександрія" у м. Білій Церкві 1797—1798; дендропарк "Тростянець" у Чернігівській області 1834; Стрийський парк у м. Львові 1876—1894). З першої третини 20 ст. у формуванні парків поєднували елементи регулярних і пейзажних парків з об’єктами монументального мистецтва (парк Слави у м. Києві).
2) Місце для стоянки та ремонту транспортних засобів (трамваїв, тролейбусів, автобусів тощо).
3) Сукупність рухомого складу різних видів транспорту (вагонів, автомашин, літаків тощо) у господарстві чи галузі (машинно-тракторний парк, автомобільний парк та ін.).
Література
- Нельгівський Ю., Саніна Л. Парк // Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 208-209.
- Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва; Головкиївархітектура, 2002. С. 320.
- Безродний П. Архітектурні терміни: Короткий російсько-український тлумачний словник. 2-ге вид., випр. та допов. Київ : Вища школа, 2008. С. 154–155.
- Дерлеменко Є. Парки України. Київ : Балтія-Друк, 2008. 272 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Парк // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Парк (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.07.2023
