Неоренесанс
Неоренеса́нс — стилістичний напрям в архітектурі історизму другої половини 19 — початку 20 ст., звернений до архітектурних форм ренесансу.
Історична довідка
Неоренесансну стилістику почав застосовувати у першій чверті 19 ст. архітектор Л. фон Кленце (палац герцога Лейхтенберзького у м. Мюнхені 1817–1821), розвинувши в музейній будівлі Старої Пінакотеки (там само; 1826–1836). Остаточно цей стилістичний напрям сформував і зробив популярним архітектор Г. Земпер, поєднавши модернізовані риси італійського ренесансу й бароко (будівлі Дрезденського оперного театру 1834–1838 і Дрезденської картинної галереї 1847–1855). Під час реконструкції історичного центру м. Відня з забудовою кільцевого бульвару Рінгштрасе (див. Рінгштрасе стиль) неоренесанс у трактуванні Г. Земпера став панівним стилістичним напрямом, завдяки якому об’єднано в цілісний ансамбль головні репрезентативні споруди імперії в стилістиці неокласицизму, необароко, неоґотики. Неоренесансна стилістика, еклектично (див. Еклектика) поєднана з елементами необароко, властива віденським спорудам Оперного театру, Університету, Палацу юстиції, Природничого й Художньо-історичного музеїв, Концертного залу, Біржі тощо.
Характеристика
Для неоренесансу характерним є застосування архітектурного ордера у вигляді колон, напівколон і пілястр з розкріпованими (див. Розкріповка) архітравами, а також аттиків, балюстрад, скульптурного декору, аркових вікон і порталів із ренесансними наличниками, різноманітне рустування фасадів, активна поліхромія, нерідко — з портиками, аркадами, куполами, вежами, високими дахами.
Неоренесанс має стилістичні різновиди залежно від взірців — конкретної ренесансної стилістики 15–17 ст., на яку орієнтувалися архітектори 19 ст.: флорентійський ранній ренесанс 15 ст., римський високий і пізній ренесанс 16 ст., французький ренесанс 16-17 ст., фламандський або північний ренесанс 16–17 ст.
Неоренесанс у Європі
Як панівна складова стилю Рінгштрасе, неоренесанс у тих художніх формах, які йому надав Г. Земпер, парадоксальним чином поширився протягом другої половини 19 ст. у різних національних регіонах (майбутніх незалежних державах) Австро-Угорщини як стиль тамтешнього національного відродження, протиставлений імперському пануванню Відня: у Чехії (споруди Національного театру 1868–1883, концертного залу Рудольфінум 1876–1885, Національного музею 1885-–1890, усі у м. Празі); Угорщині (Академія наук 1865 у м. Будапешті), Польщі (Академія мистецтв 1879–1880 у м. Кракові), Хорватії (Художня галерея Штросмаєра 1880 у м. Загребі) тощо.
В Україні неоренесанс представлено репрезентативними спорудами на західних землях (Палац юстиції 1904–1906 у м. Чернівцях).
Література
- Асеев Ю. Стили в архитектуре Украины. Киев : Будівельник, 1989. 104 с.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 185–192.
- Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 248–249.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Неоренесанс // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Неоренесанс (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.10.2022
