Празький град
|
Празький град | |
|---|---|
| Країна | Чехія |
| Місце розташування | Прага |
| Площа | 7,28 га |
| Рік внесення | 1992 |
| Критерії | ii, iv, vi |
Пра́зький гра́д (чеськ. Pražský hrad) — королівський та імператорський замок, комплекс оборонних, культових і адміністративних споруд — архітектурних пам’яток, національна пам’ятка культури, складник пам'ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Праги історичний центр», внесеної 1992 до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО за № 616, Чехія.
Зміст
Історична довідка
Празький град збудували князі роду Пржемисловичів у другій половині 9 ст. як дерев’яно-земляне укріплення для захисту ринку біля броду через р. Влтаву. Воно стало основою найстародавнішого замку — резиденції чеських князів. Це укріплене ядро визначило розташування і містобудівний розвиток середньовічного м. Праги. Після заснування Празького єпископства 973 тут збудовано перший католицький монастир бенедиктинського (див. Бенедиктинці) ордена — Святого Їржі (Георгія, Юрія) з тринавовою базилікою. Від 11 ст. розпочато перебудови Празького граду, особливо інтенсивні після пожежі 1142. Тоді територію значно збільшено: її довжина сягнула 300 м за ширини до 120 м. Замок мав кам’яні мури заввишки 12 м з баштами, зокрема трьома надбрамними. В їхньому архітектурному вирішенні поєднано традиції італійського та французького оборонного будівництва. У межах мурів містилися муровані: князівський та єпископський палаци, 4 церкви, монастир Святого Їржі. Князівський палац був двоповерховим; перший поверх мав велику залу, перекриту циліндричним склепінням. Крім двовежової ранньороманської мурованої базиліки Святого Їржі, у замку була й аналогічна, але значно більша соборна базиліка Святого Віта, збудована 1061–1091 на місці зруйнованої ротонди Святого Віта 929.
Після тимчасового занепаду на початку 14 ст., 1333 перебудовано королівський (колишній князівський) палац, який отримав аркадну (див. Аркада) галерею на північному фасаді. Від початку правління Карла IV Люксембурзького у 1340-х Празький град, Мала страна, Старе місто поступово оточують модернізованими мурованими укріпленнями, кам’яними мурами з круглими й прямокутними баштами у стилі готики. При цьому межі замку розширено з перебудовою Чорної та Білої башт. 1344 розпочато спорудження головного храму замку, міста й країни — собору Святого Віта.
За правління короля Владислава ІІ Ягеллончика архітектор Б. Рейт (1484–1536; Німеччина), перебудовуючи королівський палац, створив 1487–1502 Владиславську залу, простір якої (67×16 м за висоти 13 м) перекритий складним типом нервюрного (див. Нервюра) зірчастого крученого склепіння, був найбільшим без проміжних опор у тогочасній Європі. Так само ефектно перекрито готичним склепінням і сходи вершників, що ведуть до Владиславської зали (1493–1502). Проте вікна тут зроблено не стрілчастими, а прямокутними, з ордерними (див. Ордер архітектурний) імпостами, вже у формах ренесансу. Зала була призначена, серед інших функцій, і для проведення лицарських турнірів, тому в неї сходами заїздили на другий поверх кінні вершники у лицарських обладунках. Б. Рейт збудував також новий північний двір замку з трьома баштами.
Першим суто ренесансним палацом у Чехії стало так зване Людовикове крило Празького граду, збудоване 1508–1510 за зразком італійського палаццо. 1534 імператор Священної Римської імперії германської нації Фердинанд I Габсбург заснував на північ від замку Королівський сад, де вперше в Європі стали вирощувати тюльпани. Тут 1538–1565 збудовано Бельведер у Празі. 1541 замок зазнав руйнувань від пожежі. 1554 зведено новий палац. Від середини 16 ст. у східній частині замку будували палаци представники чеської аристократії (Пернштейни, Рожмберки та ін.).
1583–1612 Празький град був постійною резиденцією імператора Рудольфа ІІ Габсбурга. При ньому замок зазнав найбільших перебудов, перетворившись на представницький палацовий комплекс із численними новими корпусами, флігелями, стайнями тощо. На початку 17 ст. збудовано новий парадний вхід до замку — Браму Матвія у стилістиці маньєризму. Брат Рудольфа ІІ Габсбурга Матвій Габсбург після 1612 опікувався перебудовою імператорського палацу. 1644 завершено чергові роботи з реконструкції замкового палацу. 1648 Празький град захопило й пограбувало військо Швеції.
На завершальному етапі розвитку стилю бароко у м. Празі з’явився перехідний до класицизму так званий строгий стиль, пов’язаний із творчістю архітектора А. Гаффенекера (1720–1789; тепер Чехія), котрий 1754–1775 завершив перебудову Празького граду для Марії Терезії за проєктом віденського архітектора Н. фон Пакассі (1716–1790; Австрія). Тоді західна парадна частина замкового палацу набула свого теперішнього вигляду.
1918 Празький град став резиденцією президента Чехословаччини. Протягом 1920–1930-х під керівництвом президента Т. Масарика архітектор Й. Плечник (1872–1957; тепер Словенія) виконав реконструкцію замку. Тепер тут містяться офіційні резиденції президента і прем’єр-міністра Чехії, відбуваються державні заходи. Празьким градом керує спеціальна організація, створена канцелярією президента республіки й підпорядкована їй.
Протягом 1925–1974 археологічні дослідження Празького граду виконував археолог із України, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка І. Борковський (Дунін-Борковський; 1897; тепер Україна — 1976; тепер Чехія), який з’ясував ранню історію замку й міста і присвятив Празькому граду кілька книжок і докторську дисертацію 1961; він належить до основоположників і класиків чеської середньовічної археології.
Характеристика
Комплекс мурованих споруд 10–19 ст. міститься в історичному центрі міста на г. Опіш — пагорбі високого лівого берега р. Влтави. Завдяки активному рельєфу місцевості та наявності башт і веж є головною архітектурною домінантою м. Праги. Із західного боку розташовано район Градчани, у давні часи підпорядкований замку, з півдня — район Мала страна. Тепер трапецієподібний у плані Празький град, витягнутий із заходу на схід, має довжину 570 м за ширини 130 м. Загальна площа 7,28 га. Його споруди згруповано довкола чотирьох дворів (із заходу на схід): з боку Градчанської площі — прямокутний у плані перший двір; Брама Матвія веде у прямокутний другий двір з каплицею Святого Хреста, фонтаном і криницею; звідси повз вхід у резиденцію президента республіки можна потрапити у найбільший третій двір, посеред якого — собор Святого Віта. За його вівтарем на схід міститься невелика площа Святого Їржі, на яку виходять фасади: монастиря (тепер музей) і базиліки Святого Їржі, старого королівського палацу з Владиславською залою і сходами, нового ректорату та інших споруд. Від цієї площі на схід іде вузька вулиця Їржицька (Георгіївська), яка виходить до східної брами з Чорною баштою і старими замковими сходами. З півночі прилягає вузенька Золота вуличка, забудована мініатюрними будиночками, в яких, за легендами, мешкали празькі алхіміки, а насправді — замкові вартові. Найстародавнішою збереженою церквою Чехії вважають ранньороманську (або передроманську) базиліку Святого Їржі, до якої з півночі прилягає клуатр колишнього жіночого монастиря. У базиліці добре збережено первісні архітектурні форми зовні та в інтер’єрі (за винятком барокового західного фасаду, створеного у другій половині 17 ст.). Найрепрезентативнішим приміщенням замку є Іспанська зала в стилі рококо, що міститься у північному корпусі другого двору. Загалом різні споруди Празького граду представляють усі європейські архітектурні стилі другого тисячоліття (10–20 ст.).
До комплексу входять також малі архітектурні форми (огорожа з кованими ґратами й скульптурами перед першим двором, фонтан «Лев» і криниця з ренесансними ґратами у другому дворі тощо) та скульптурні пам’ятники, серед яких вирізняється бронзове скульптурне зображення Святого Їржі (Георгія, Юрія-Змієборця) 1373 на третьому дворі. Це найстародавніша готична скульптура в Європі, збережена просто неба (з 1970-х оригінал перенесено до королівського палацу, а у дворі встановлено копію).
Значення
Празький град вважають найбільшим замком у світі. Його занесено до Книги рекордів Гіннеса. Це символ чеської державності й національної ідентичності, найвизначніший у Чехії комплекс, оголошений національною культурною пам’яткою, що користується популярністю у туристів (1,8 млн зареєстрованих відвідувачів 2014, згідно зі звітом Чеського туристичного бюро 2015). У складі Праги історичного центру внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО 1992 під № 616.
Додатково
У Празькому граді сталася Друга празька дефенестрація (від лат. de fenestra — із вікна). 23.05.1618 чеські аристократи-протестанти на знак політичного протесту викинули з вікон горішнього поверху Королівської чеської канцелярії (старого королівського палацу) трьох офіційних представників Габсбургів. Вони залишилися живими, оскільки упали на купи гною. Проте насильство над ними сприйняли як образу імператора і Друга празька дефенестрація стала приводом для початку Тридцятилітньої війни, яка мала катастрофічні наслідки для Чехії.
На Празькому граді у корпусі уздовж північного муру другого двору імператор Рудольф ІІ Габсбург тримав свою збірку творів мистецтва, в якій були полотна П. Брейгеля Старшого, П. Веронезе, Г. Гольбейна (молодшого; див Гольбейн), Леонардо да Вінчі, Джорджоне, А. Дюрера, Л. Кранаха Старшого, Мікеланджело Буонарроті, Рафаеля Санті, П. Рубенса, Тінторетто, Тіціана та ін. — загалом 3 тис. картин і 2,5 тис. скульптур. Музейну збірку доповнювали колекції годинників і наукових приладів, а також «флакончик із прахом, з якого Бог сотворив Адама» та «цвяхи з Ноївого ковчега». 1619 цю збірку оцінено в 17 млн гульденів (значна сума на ті часи). Збірку розграбовано і втрачено у два етапи під час воєн: Тридцятилітньої та Другої світової.
Галерея
|
Джерело
- Borkovský Ivan // Archeologický ústav AV ČR. URL: https://www.arup.cas.cz/kontakty/personalia/emeritni-pracovnici/borkovsky-ivan/
Література
- Borkovský I. O počátcích Pražského hradu a o nejstarším kostele v Praze. Praha : Matice česká, 1949. 94 p.
- Borkovský I. Pražský hrad v době přemyslovských knížat. Praha : Academia, 1969. 162 p.
- Porter T. Prague: Art & History. Prague : Flow East, 1995. P. 67–90.
- Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 222–234.
- Pokorný M. Die Prager Burg — Brennpunkt der Geschichte. Praha : Slovart, 2014. 248 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Празький град // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Празький град (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.06.2024
