Палладіо, Андреа
|
Палладіо, Андреа (Palladio, Andrea) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Андреа ді П'єтро |
| Справжнє прізвище | Гондола делла |
| Народження | 30.11.1508 |
| Місце народження | Падуя |
| Смерть | 19.08.1580 |
| Місце смерті | Венето |
| Місце поховання | Віченца |
| Місце діяльності | Італія |
| Напрями діяльності | архітектура |
| Традиція/школа | класицизм |
Палла́діо, Андре́а [ італ. Palladio, Andrea; справжнє прізвище та ім'я — Гондола делла, Андреа ді П'єтро (італ. Andrea di Pietro della Gondola); 30.11.1508, м. Падуя, тепер область Венето, Італія — 19.08.1580, м. Віченца (за іншими даними — міста Мазер, Венеція), тепер область Венето, Італія] — архітектор доби Пізнього Відродження, історик і теоретик архітектури, основоположник стилю класицизму, автор низки споруд у містах Венеції, Віченці та околицях, зокрема пам’яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Зміст
Життєпис
Народився у сім’ї мірошника, якого прозвали П’єтро делла Гондола. Від 1521 — учень каменяра у майстерні скульптора Б. Кавацці (кінець 15 — 16 ст.; тепер Італія) у м. Падуї. 1524 перейшов у м. Віченцу до скульптурної майстерні Дж. ді Джакомо і Дж. Піттоні (обидва кінець 15 — 16 ст.; тепер Італія). У квітні 1524 став членом гільдії каменярів м. Віченци. 1535–1537 познайомився з місцевим уродженцем, поетом, драматургом, філософом, знавцем античності графом Дж. Дж. Тріссіно (1478–1550; тепер Італія), котрий розгледів, оцінив і підтримав талант Андреа. Граф запропонував йому змінити простацьке прізвисько на шляхетний псевдонім Палладіо на честь давньогрецької богині мудрості Афіни Паллади, покровительки мистецтв. Тріссіно керував подальшою освітою Палладіо (вивченням математики, музики, латинських класиків, зокрема «Десяти книг про архітектуру» Вітрувія тощо), возив його до м. Рима, знайомив із впливовими особами й доручив керувати будівництвом своєї вілли. З освітньою і науковою метою Палладіо їздив до міст Верони (1538–1540), Венеції (1538–1539, 1550), Рима (1541–1548, 1550–1554). Від 1540 працював у м. Віченці як архітектор — автор проєктів і будівничий. Після смерті Тріссіно 1550 його наставником і колегою став гуманіст (див. Гуманісти) і прелат Католицької церкви, так званий патріарх Аквілеї Д. Барбаро (1513–1570; тепер Італія), разом з яким він готував до видання працю Вітрувія. Від 1558 працював у м. Венеції, багато проєктував і будував у її околицях. 1570–1580 — головний архітектор Венеційської республіки.
Немає достеменно атрибутованих (див. Атрибуція) прижиттєвих портретів Палладіо, тому усі відомі його портретні зображення, як живописні, так і графічні, є гіпотетичними. Обставини й місце смерті не з’ясовано. Найімовірніше, помер у м. Мазері, де керував будовою, але можливо також у містах Віченці або Венеції. Поховано його у м. Віченці в церкві Санта-Корона. Надгробок (кенотаф) на міському Великому кладовищі встановлено 1844.
Творчість
Палладіо — майстер епохи завершення пізнього ренесансу і короткого розквіту маньєризму. Тоді архітектори нехтували правилами зодчества і шукали новаторських архітектурних форм, щоб вражати публіку. Проте, на відміну від своїх сучасників Мікеланджело Буонарроті і Дж. Б. да Віньйоли, Палладіо дотримувався строгих правил, з’ясованих на підставі власних досліджень античних архітектурних пам’яток та твору Вітрувія. Античність була його ідеалом. Але у творчості орієнтиром, крім архітектури Стародавнього Риму, він обрав витвори основоположника високого ренесансу у м. Римі Д. Браманте, який імпонував йому дослідженнями античності, методичністю й дотриманням встановлених правил. Відповідно до цього Палладіо уникав химерності й надмірної пластичності архітектурних форм та декору. Справжню красу архітектури, як він вважав, забезпечували досконалі й математично вивірені пропорції та коректно застосовані архітектурні ордери. При цьому його творча манера дуже індивідуальна. Композиційні вирішення фасадів палаців і вілл із ордерним трактуванням стіни не повторюються. На цій підставі у дослідників спадщини Палладіо сформувалася упевненість у тому, що він у кожному новому творі експериментував з ордерними архітектурними формами. Оскільки Палладіо завершив епоху високого ренесансу й започаткував класицизм у європейській архітектурі, його прихильники й послідовники назвали це палладіанством. Він вважав важливим джерелом архітектурної творчості природу, тому ідеї Палладіо пізніше виявилися суголосними ідеології Просвітництва, що посприяло його популярності. Палладіо був переконаний, що його архітектурна творчість унеможливила для європейської архітектури «поворот назад» — до готики. Проте парадоксальним чином у Великій Британії, де вплив Палладіо був найбільшим, палладіанство протягом 18–19 ст. співіснувало з неоготикою.
Своїми творами Палладіо перетворив м. Віченцу на архітектурний музей просто неба світового значення. До його основних етапних творів належать так звана Базиліка (насправді ратуша) у м. Віченці — перебудова старої середньовічної ратуші, під час якої було застосовано один із численних «мотивів Палладіо» у вирішенні двох ярусів ордерних аркад, якими оформлено фасади споруди. Вілла Ротонда поблизу Віченци визнана одним із найбільших шедеврів світової архітектури. Вона містить інший палладіанський мотив — прилягання колонного портика до стіни через арки обабіч нього. Палаців і вілл у місті та його околицях майстер створив так багато, що дотепер, попри 400-річну історію досліджень, інколи виявляють його доти невідомі витвори. Театр «Олімпіко» у м. Віченці, розрахований на 1 000 глядачів, є першим прикладом постійного критого театру у західному світі.
Дві церкви у м. Венеції — Сан-Джорджо-Маджоре та Іль-Реденторе — демонструють пошуки розв’язання проблеми, яка (як з’ясувалося в історії архітектури) не має задовільного вирішення: створити подобу античного греко-римського храму на головному фасаді тринавової купольної базиліки: Палладіо запропонував і реалізував два варіанти, але обидва виявилися композиційно недосконалими.
Палладіо зробив визначний внесок у розвиток теорії та історії архітектури. Дослідження архітектурної спадщини м. Рима він узагальнив 1554 у книзі «Старожитності Риму». Ознайомлений із працею Вітрувія «Десять книг про архітектуру» від 1530-х завдяки Дж. Тріссіно, Палладіо на початку 1550-х співпрацював з Барбаро, який прагнув зробити працю Вітрувія доступнішою і зрозумілішою для сучасників. Для цього Барбаро переклав її італійською мовою і написав коментарі. Оскільки збережений рукопис праці Вітрувія не містив ілюстрацій, а без них чимало його тверджень було складно зрозуміти, Палладіо виконав ілюстрації до двох видань, надрукованих у м. Венеції: 1556 — італійською мовою, 1567 — латинською мовою. Під цим впливом Палладіо написав і видав 1570 ілюстровану працю «Чотири книги про архітектуру». У ній дав власні характеристики архітектурних ордерів, представив запроєктовані і збудовані ним будівлі, ілюструючи це креслениками фасадів, планів і фрагментів. Наприкінці опублікував авторські графічні реконструкції досліджених ним античних архітектурних пам'яток. Це демонструє рідкісне гармонійне поєднання у діяльності однієї людини архітектурної теорії та історії з практикою. На цьому базується багатосотрічний авторитет Палладіо як універсального архітектора.
Серед понад 80-ти відомих його творів найважливіші:
- палаццо Т’єне у м. Віченці 1542–1558;
- базиліка у м. Віченці 1546–1549;
- палаццо К'єрикаті у м. Віченці 1550–1580;
- вілла Корнаро у м. Пьомбіно біля м. Падуї 1552–1569;
- палаццо (лоджія) дель Капітано у м. Віченці 1565–1572;
- церква Сан–Джорджо-Маджоре у м. Венеції 1565–1576;
- палаццо Вальмарана у м. Віченці 1565–1580;
- вілла Ротонда поблизу м. Віченци 1565–1585;
- церква Іль-Реденторе у м. Венеції 1576–1586;
- театр «Олімпіко» у м. Віченці 1580–1584.
Палладіанство в Україні
Палладіанцями були архітектори, які працювали на теренах України у другій половині 18 — першій половині 19 ст. у стилі класицизму. Крім Камерона і Кваренгі, які мали можливість ознайомитися з працями й витворами Палладіо в оригіналі, це також архітектори, знайомі з палладіанством за книжками й увражами: М. Амвросимов, П. Дубровський, А. Меленський, П. Ярославський та інші. Зразками палладіанської стилістики в Україні є палац Кирила Розумовського в Батурині, палац у садибі Ґалаґанів у Сокиринцях, тріумфальна арка в м. Новгороді-Сіверському, собор Спасо-Преображенського монастиря у м. Новгороді-Сіверському, споруди садиби в Качанівці тощо. Навіть радянський ретроспективізм, панівний в архітектурі УРСР упродовж 1930—1950-х, базувався на вивченні й творчому переосмисленні спадщини Палладіо (будинок Уряду України у Києві).
Визнання
Працю Палладіо «Чотири книги про архітектуру» перекладено на більшість європейських мов. Вона мала багато перевидань й заслужено зажила великої популярності серед архітекторів та усіх, хто цікавився архітектурою і класичним мистецтвом. Наочні приклади та теоретичні висновки книги підкріплено спорудами — блискучими взірцями архітектурної творчості автора. Їх так само ретельно, як і тексти, вивчали інтелектуали, політики й фахівці: від Й. В. Гете («У його проєктах справді є щось божественне»), британських лордів і президентів США — до студентів архітектурних закладів вищої освіти. З огляду на це Палладіо посмертно став найвпливовішим архітектором в історії західної цивілізації. На відміну від його сучасника, також впливового Дж. Б. да Віньйола, іменем Палладіо (палладіанством) названо архітектурний стиль класицизму, який протягом трьох сторіч був панівним або впливовим в усьому світі. На нього орієнтувалися в своїй творчості, визнаючи себе палладіанцями, провідні архітектори різних країн, історичних епох і стилів: від сучасників Палладіо дотепер; від класичного напряму бароко до постмодернізму. Це Р. Адам, В. Баженов, М. Ботта, Р. Вентурі, Дж. Гобан, І. Джонс, Ч. Камерон, Дж. Кваренгі, В. Кент, Л. фон Кленце, К.-Н. Леду, Ч. М. Мур, Дж. Неш, К. Перро, Ш. Персьє, М. Поллак, К. Рен, А. Россі, Л. Руска, В. Скамоцці, Л. Стуока-Гуцявічюс, Ж.-Ф. Тома де Томон, І. Фомін, К. Ф. Шинкель тощо, а також Т. Джефферсон, котрий твердив, що Палладіо — його майстер, а «Чотири книги про архітектуру» — це для нього Біблія. Більшість державних будівель у США 18–20 ст. виконано у палладіанському стилі, зокрема й Білий дім у Вашингтоні. 2008 у світі широко відзначали 500-річний ювілей Палладіо. За підсумками цих заходів 06.12.2010 постановою Конгресу США Палладіо визнано «Батьком американської архітектури». У м. Віченці діє Міжнародний центр дослідження творчої спадщини Палладіо, а біля ратуші (так званої Базиліки) стоїть йому пам’ятник.
Загальне захоплення творчістю Палладіо не поділяв знавець і пропагандист готики Е. Віолле-ле-Дюк, котрий після відвідання м. Віченци вважав тамтешні його твори одноманітними й нудними.
47 творів Палладіо у м. Віченці, околицях та в усій області Венето 1994 визнано пам’яткою всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під назвою «Віченца і вілли Палладіо в області Венето».
Галерея
|
Праці
- L'antichita di Roma. Venetia : Per Matthio Pagan, 1555. 52 p.
- I quattro libri dell'architettura. Venetia : Domenico de' Franceschi, 1570. 144 p.
- I quattro libri di architettura, a cura di Claudio Pierini, (edizione con note iconografiche e storico-critiche). Verona : Cierre Grafica, 2014. 626 p.
Джерела
- City of Vicenza and the Palladian Villas of the Veneto // UNESCO World Heritage Convention. URL: https://whc.unesco.org/en/list/712
Література
- Ackerman J. S. Palladio. Harmondsworth : Penguin, 1966. 194 p.
- Norwich J. J. Great Architecture of the World. London : Mitchell Beazley Publishers Limited, 1979. P. 148–149; 154–155.
- Tavenor R. Palladio e il Palladianesimo. Milano : Rusconi Libri, 1992. 216 p.
- Bussagli M. Capire L`Architettura. Firenze : Giunti, 2003. P. 302–303.
- Вечерський В. В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 149–153.
- Beltramini G. Palladio privato. Venezia : Marsilio, 2008. 106 p.
- Canali F. Andrea Palladio e il lessico dell'ordine architettonico nei «Quattro libri». Firenze : Altralinea Edizioni, 2021. 436 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Палладіо, Андреа // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Палладіо, Андреа (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.02.2025
