Базиліка

Бази́ліка (лат. basilica, від грец. βασιλική — царський дім) — витягнута в плані прямокутна споруда громадського призначення, розділена по довжині рядами вертикальних опор (колон, пілонів, стовпів) на непарну кількість (3–5) нефів (нав) різної висоти.

Схема ранньохристиянської п’ятинефної базиліки

Загальні відомості

Середній неф закінчується апсидою, він завжди ширший і вищий, ніж бічні, що уможливлює влаштування вікон у горішній частині його стін над дахами бічних нефів для кращого освітлення інтер’єру. Вхід влаштовується через приміщення нартексу. Спочатку нефи перекривали дерев’яними кроквами, пізніше — мурованими склепіннями й вивершували двосхилими дахами.

Історична довідка

Руїни найстародавнішої збереженої базиліки в Помпеях (Італія)

Як окремий тип громадської будівлі, призначеної для торгівлі, суду, зборів, прийомів тощо, базиліка сформувалася в Стародавньому Римі (базиліка Емілія 179 до н. е. у м. Римі) на основі запозичень зі Стародавньої Греції (базиліка 210 до н. е. на о. Делос, Греція). Найстародавнішою частково збереженою спорудою цього типу є базиліка 120 до н. е. у м. Помпеях. Останньою монуметальною спорудою римських імператорів є Базиліка Костянтина і Максенція в Римі 306–313.

З огляду на зручність розміщення великої кількості людей базиліка стала головним типом ранньохристиянського храму (базиліка Святого Петра в м. Римі 324–349; базиліка Студійського монастиря в м. Константинополі), пізніше — католицького храму в романській, готичній, ренесансній та бароковій архітектурі Європи, Близького Сходу, від 16 ст. — й Америки.

Схема базиліки Костянтина і Максенція в м. Римі (Італія)

Базиліки мали як західну, так і східну орієнтацію. Ще у 4 ст. у Римі композиція базиліки збагачується поперечним нефом — трансептом, що влаштовувався перед апсидою. Згодом на перетині середнього нефа з трансептом стали зводити вежі, у 9 ст. з’явився вестверк і сформувався тип розвиненої романської базиліки (церква Святого Михаїла 1010–1033 в м. Гільдесгаймі, Німеччина). Більшість великих цегляних і кам'яних готичних соборів Західної Європи належать до базилікального типу (собор Діви Марії, 1392–1397 в м. Кракові; церква Святого Миколая (Нігулісте) 1230–1275 в м. Таллінні). Ця традиція продовжилася в 19 ст. у великих базилікальних церквах в стилі неоготики (Пам’ятна церква (Вотивкірхе) 1853–1879 в м. Відні). На території України найперші базиліки з’явилися в Криму (Уваровська базиліка 6–10 ст. у Херсонесі), набули поширення від 15 ст. у католицькому сакральному будівництві на західних землях: Петропавлівський костел 1428–1430 у м. Кам’янці-Подільському, костел єзуїтів у Львові, костел Бернардинського монастиря у Львові та інші. Наприкінці 19 ст. у зв’язку з розповсюдженням стилістики історизму базилікальні костели з’явилися й у Наддніпрянщині (костел Святого Миколая 1899–1909 у м. Києві).

Характеристика

Схема ранньороманської базиліки з трансептом, вежами і вестверком (церква св. Михаїла 1010-1033 в м. Гільдесгаймі, Німеччина)

В інтер’єрі базиліки опори, що розділяють нефи, можуть нести або балку архітрава, або арки (в готиці – стрілчасті), що є опорами для розташованих вище стін. Над пониженими бічними нефами можуть бути галереї-емпори.

Серед храмів базилікального типу розрізняють базиліки купольні та ротондальні.

Базиліка купольна має трансепт, на перетині якого з середнім нефом влаштовано на пандативах або на тромпах купол (глухий або на підбаннику з вікнами). Виникла близько 6 ст. у Середземномор’ї в країнах Візантійського культурного кола як перехідна форма між базилікальним і хрестовокупольним типами християнських храмів (церква Cвятого Іоанна 639 в м. Багавані, Вірменія). Отримали поширення в архітектурі готики (собор у м. Пізі, Італія), ренесансу і бароко, у т. ч. в Україні (костел в ансамблі Кременецького колегіуму, собор Почаївської Свято-Успенської лаври).

Базиліка ротондальна — це ротонда з внутрішньою круговою колонадою, яка підтримує підбанник, увінчаний куполом. Виникла близько 4 ст. в архітектурі пізньої Римської імперії, поширилася в ранньохристиянській та романській архітектурі як зручний тип мавзолею (мавзолей Констанції 324–326 у м. Римі), капели (Святого Михаїла 820–822 у м. Фульді, Німеччина), придворного храму імператора (капела 798–805 в м. Аахені) чи єпископа (церква Святого Доната 9 ст. у м. Задарі, Хорватія). В Україні цей тип храму не набув поширення і представлений одиничними взірцями (церква Святого Іоанна Воїна, 1812, с. Куянівка Сумської області).

Галерея

Література

  1. Вечерський В. Базиліка // Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 41–42.
  2. Вечерський В. Базиліка // Мистецтво України : в 5 т. Київ : Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1995. Т. 1. С. 129.
  3. Doig A. A History of the Church Through Its Buildings. Oxford : Oxford University Press, 2020. 376 p.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Базиліка // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Базиліка (дата звернення: 23.10.2021).


Оприлюднено


Оприлюднено:
09.01.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ