Дінценгофер, Кіліан Ігнац

Дінценгофер, Кіліан Ігнац (Dientzenhofer, Kilián Ignác)
Народження	01.09.1689
Місце народження	Прага
Смерть	18.12.1751
Місце смерті	Прага
Місце поховання	Прага, Малостранське кладовище
Alma mater	Карлів університет
Місце діяльності	Чехія
Напрями діяльності	архітектура

Єзуїтський костел Святого Миколая
на Малій Страні у м. Празі

Костел Святого Миколая
на Староміській площі у м. Празі

Інтер’єр костелу Святого Миколая
на Староміській площі у м. Празі

Дінценго́фер, Кі́ліан І́гнац (чеськ. Dientzenhofer, Kilián Ignác; нім. Dientzenhofer, Kilian Ignaz; 01.09.1689, Прага, тепер Чехія — 18.12.1751, там само) — архітектор, представник бароко, автор низки споруд у Чехії.

Життєпис

Народився у сім’ї празького архітектора, вихідця із Баварії К. Дінценгофера. Чотири брати батька були будівничими у німецьких землях Священної Римської імперії германської нації. Зведений брат Я. І. М. Ахбауер Молодший (1680–1737; тепер Чехія) теж став архітектором, працював разом із батьком і сином Дінценгоферами. Мати також походила із сім’ї празьких будівничих. Початкову освіту отримав у єзуїтській школі на Малій Страні у м. Празі. До 1708 вивчав математику й філософію у Єзуїтському колегіумі Клементинум у м. Празі (тепер Карлів університет). Володів шістьма мовами: давньогрецькою, латинською, німецькою, чеською, італійською, французькою. Прагнув духовної кар’єри (мав намір стати ченцем одного з католицьких орденів). Відмовився від цього на користь архітектури під впливом батька, котрий навчив його основам будівничого мистецтва і 1708 відправив в освітню подорож до німецьких земель Священної Римської імперії, Італії та Франції, яка тривала до 1715. У м. Відні працював у архітектора Й. Л. фон Гільдебрандта, що вплинуло на його подальшу творчість. Повернувшись до м. Праги, від 1716 працював архітектором разом із батьком, а після його смерті 1722 завершував розпочаті ним будови. Був одруженим двічі. У першому шлюбі мав 10 дітей, у другому — 13. Із них усіх дожили до дорослого віку 14. Згідно з його порадами, жоден із синів не став архітектором: вони обрали собі шлях ченців різних католицьких орденів, а також науковців. Сімейну будівничу справу та незавершені будови зодчого продовжив зять, відомий празький архітектор і скульптор А. М. Лураго (1701; тепер Італія — 1765; тепер Чехія).

Діяльність

На початку фахової діяльності працював разом із батьком у характерній для нього стилістиці динамічного бароко. Як і батько, працював переважно у монастирях різних католицьких орденів та на замовлення празької аристократії. Мав «вулканічну працездатність» (за оцінкою сучасників). Розквіт самостійної творчості К. І. Дінценгофера припадає на 1730-ті. Деякі з його пізніх проєктів реалізовано посмертно іншими будівничими. Вони стали важливими об’єктами архітектури в масштабах відповідних міст і країн (як палац Гольц-Кінських на Староміській площі у м. Празі). Працював як у Празі, так і в інших містах і місцевостях Чехії. При цьому був настільки завантаженим, що навіть дуже поважним аристократичним і клерикальним замовникам доводилося довго очікувати можливості залучити його до створення необхідних їм будов. Добре володіння математичним апаратом і практичний вишкіл, який замолоду отримав у м. Відні, працюючи разом із Й. Л. фон Гільдебрандтом і ознайомившись із тамтешніми творами архітектури авторства Й. Б. Фішера фон Ерлаха, дозволили йому дещо змінити узвичаєну стилістику репрезентативної архітектури м. Праги й Чехії, зробивши її елегантнішою, витонченішою і складнішою. При цьому він продовжив батькову традицію вживання хвилясто вигнутих стін, еліптичних планів, особливих склепінь тощо. Творам митця властива інженерно-конструктивна досконалість зі сміливим використанням складних типів склепінь, що потребувало точних математичних розрахунків. Його авторства інженерний шедевр — купол єзуїтського костелу Святого Миколая на Малій Страні у м. Празі (заввишки 80 м) згідно з побоюваннями сучасників мав обвалитися одразу після зняття риштувань, однак він стоїть дотепер. Архітектурні твори його авторства — легкі й пластичні, з витонченим декором, застосованим з великим художнім смаком. Характерними рисами є також синтез мистецтв із залученням творів монументального живопису, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва під егідою виразних архітектурних форм. Його інтер’єрам (особливо культових споруд) властива незвичайна світлова драматургія. Для цього вікна розташовано особливим чином, так, що джерело денного освітлення приховано за карнизами й арками. Це створює ефект «неземного» освітлення вівтарів, візуально розширює внутрішній простір і надає небесної невагомості кам’яним склепінням, розмальованим фресками.

Збудувавши чимало сільських парафіяльних костелів на теренах Чехії, він створив зразок, згідно з яким пізніше зводили храми у селах і містечках католицьких земель імперії Габсбургів. Застосовані творчі принципи й архітектурні вирішення (ускладнені криволінійні плани споруд, хвилясто вигнуті фасади, парні вежі, розташовані під кутом до фасадної площини, химерно поєднані еліптичні склепіння тощо) вплинули на сакральну архітектуру католицької і греко-католицької конфесій усього регіону Центрально-Східної Європи, зокрема Австрії, Угорщини, Словаччини, Польщі, Литви, Білорусі, України.

Твори

Автор понад 200 реалізованих проєктів, серед яких найвизначніші (усі, крім останнього — тепер Чехія):

завершення розпочатого 1703–1711 батьком, К. Дінценгофером, єзуїтського костелу Святого Миколая на Малій Страні 1737–1752;
костел Святого Яна Непомука на Градчанах 1720–1728 (усі — у м. Празі);
церква Святої Марії Магдалини у Карлових Варах 1729–1730;
костел Святого Яна Непомука на Скалці у Новому місті 1730–1739;
костел Святого Карла Борромея, тепер православна церква Святих Кирила і Мефодія у Новому місті 1730–1740;
Будинок інвалідів у районі Карлін 1731–1737;
костел Святого Миколая на Староміській площі 1732–1736 (усі — у м. Празі);
церква Найсвятішого Серця Ісуса монастиря урсулінок у м. Кутній Горі (тепер Середньочеський край) 1735;
палац Гольц-Кінських на Староміській площі у м. Празі 1750–1751 (реалізував 1755–1765 А. Лураго);
міноритський костел Святого Антонія у м. Егері (тепер регіон Північна Угорщина, Угорщина) 1750–1751 (проєкт реалізовано 1758–1767).

Визнання

Імператор Карл VI Габсбург дарував йому номінальне, але високе звання придворного архітектора 1730 і 1737 призначив головним архітектором фортеці м. Праги.

На честь зодчого у районі Сміхов у м. Празі названо Сади Дінценгофера.

Палац Кінських
на Староміській площі у м. Празі
Церква Святої Марії Магдалини
у Карлових Варах
План церкви Святої Марії Магдалини
у Карлових Варах
Інтер’єр церкви Святої Марії Магдалини
у Карлових Варах
Церква Найсвятішого Серця Ісуса монастиря урсулінок у м. Кутній Горі
Міноритський костел Святого Антонія у м. Егері

Джерело

Вечерський В. В. Новочасна архітектура Чехії // Велика українська енциклопедія. Простір знань. URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%87%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B0_%D0%B0%D1%80%D1%85%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0_%D0%A7%D0%B5%D1%85%D1%96%D1%97

Література

Zimmer H. Die Dientzenhofer. Ein bayerisches Baumeistergeschlecht in der Zeit des Barock. Rosenheim: Rosenheimer Verlagshaus Alfred Förg, 1976. 120 s.
Poche E. Cechy. Umelecke pamatky. Praha : CTK-Pressfoto, 1982. 98 s.
Лібман М. Деякі особливості архітектури барокко в Середній та Східній Європі // Українське барокко та європейський контекст. Київ : Наукова думка, 1991. С. 23–29.
Porter T. Prague: Art & History. Prague : Flow East, 1995. 128 p.
Tichy F. Studie zu Sakralbauten des Kilian Ignaz Dientzenhofer. München : Tuduv-Verlagsgesellschaft, 1996. 200 s.
Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 240–245.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Дінценгофер, Кіліан Ігнац // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дінценгофер, Кіліан Ігнац (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.05.2026