Дінценгофер, Крістоф

Дінценгофер, Крістоф.
Бюст у Залі слави у м. Мюнхені

Дінценгофер, Крістоф (Dientzenhofer, Christoph)
Народження	07.07.1655
Місце народження	Браненбург
Смерть	20.06.1722
Місце смерті	Прага
Місце поховання	Прага, Малостранське кладовище
Місце діяльності	Чехія
Напрями діяльності	архітектура

Монастир Лоретанської Божої Матері у м. Празі

Портал монастиря Лоретанської Божої Матері у м. Празі

Фасад єзуїтського костелу Святого Миколая на Малій Страні у м. Празі

Дінценго́фер, Крі́стоф (нім. Dientzenhofer, Christoph; 07.07.1655, м. Браненбург, тепер федеральна земля Баварія, Німеччина — 20.06.1722, м. Прага, тепер Чехія) — архітектор, представник бароко, автор низки споруд у Чехії.

Життєпис

Народився у сім’ї будівничого Г. Дінценгофера (1614–1673; тепер Німеччина), котрий походив із селян Верхньої Баварії. Крістоф мав чотирьох братів, які стали будівничими: Георга (1643–1689), Вольфганга (1648–1706), Леонарда (1660–1707) та Йоганна (1663–1726; усі — тепер Німеччина). Основам будівничої справи навчався у батька.

1675 як підмайстер вирушив у навчальну подорож, 1677 дійшов до Чехії. Разом із усіма братами та сестрою Анною 1678 прибув до м. Праги, де сестра того самого року вийшла заміж за місцевого будівничого В. Лойтнера (17 ст.; тепер Чехія), родича імперського головного будівничого королівства Богемія А. Лойтнера фон Грундта (1640–1701; тепер Чехія). Скориставшись цим, Крістоф, на відміну від братів, залишився у м. Празі, а брати повернулися до німецьких земель Священної Римської імперії германської нації і далі працювали переважно там. Остаточний фаховий вишкіл Крістоф здобув, працюючи 1682–1689 помічником у празькій майстерні А. Лойтнера фон Ґрундта, з яким довічно підтримував дружні стосунки. 1685 одружився з удовою празького будівничого Й. Г. Ахбауера Старшого (1630–ті; тепер Австрія — 1683; тепер Чехія). З їхніх п’яти дітей відомим архітектором став К. І. Дінценгофер. Пасинок Я. І. М. Ахбауер Молодший (1680–1737; тепер Чехія) також став архітектором, працював разом із батьком і сином Дінценгоферами. Їхній родинний будинок збережено у м. Празі на Малій Страні (його називають будинком Ахбауера-Дінценгофера).

1686 отримав права міщанина у Малій Страні (тоді це був окремий муніципалітет, тепер — у складі м. Праги). Його прийняли до гільдії будівничих 1688, а від 1695 він став її старшим майстром. Був знавцем будівельного законодавства і виконував завдання з фахової експертизи будівництва. З огляду на це, згадувана іноді в літературі версія щодо його неписьменності є помилковою (крім того, збережено документи, ним підписані). Керував власним будівельним підприємством, був заможним городянином, мав у м. Празі три власні будинки. Після його смерті архітектурну практику батька успадкував і значно розвинув син.

Діяльність

Працював у м. Празі й на території Чехії на замовлення: католицьких орденів (переважно у монастирях); аристократичних сімей (розбудовував замки й палаци). Виконував державні замовлення, такі як будівництво й реконструкція оборонних споруд у містах Празі і Хебі (тепер Карловарський край, Чехія). Обіймав адміністративні посади: архітектора фортеці у м. Хебі (1698–1701), архітектора фортеці у м. Празі (від 1701), від 1709 — архітектора подвійного абатства Бржевнов-Броумов (на околиці м. Праги та у м. Броумов, тепер Краловоградецького краю, Чехія). Кілька його незакінчених робіт, зокрема найвизначнішу — єзуїтський костел Святого Миколая на Малій Страні у м. Празі, а також деякі інші завершував син, К. І. Дінценгофер.

Дискусійним питанням є: працював Крістоф за власними проєктами чи реалізував задуми інших зодчих. Попри певну невизначеність щодо проєктування, у його будовах оприявнено індивідуальну художню манеру, яку характеризують динамічні, ускладнені й експресивні форми. У культових спорудах зазвичай це є ознакою особистості творця, натхненної сильним релігійним духом (тут — католицизму). Глибока релігійність сім’ї зодчого підтверджена тим, що більшість його дітей та онуків увійшли до складу католицького духовенства, і навіть син-архітектор початково прагнув стати ченцем.

У будівництві костелів на теренах Чехії першим застосував складні склепінчасті конструкції, у яких поєднано геометричні поверхні різної кривизни. При цьому розпланування споруд базується на взаємному проникненні та поєднанні еліпсів і овалів, за рахунок чого утворено цілісний зальний внутрішній простір, обмежений хвилястими стінами та склепіннями. Його споруди мають бездоганно виконані архітектурні деталі, такі як капітелі й бази колон, напівколон, пілястр та інші елементи декору. Кілька творів зодчого є знаковими для розвитку стилю бароко, зокрема купольний базилікальний Миколаївський костел із вежею на Малій Страні у Празі. Він має пластичні й водночас монументальні форми, завдяки яким став однією з головних архітектурних домінант міста. Визначною пам’яткою є зального типу монастирський костел у Бржевнові на околиці Праги. Тут стіни хвилястих обрисів створюють динамічний інтер’єр. При цьому навантаження від склепінь розподілено не на стіни, а на внутрішні пристінні пілони. Еліптичні склепіння мають настільки унікальну конструкцію, що вона отримала спеціальну назву — «чеські ковпаки». Тип центричних храмів представляє замкова каплиця Богоявлення у Сміржице (тепер місто Краловоградецького краю, Чехія).

За браком документальних джерел не всі твори Дінценгофера достеменно атрибутовано (див. Атрибуція), проте й відомих будов достатньо для висновку про нього як талановитого послідовника італійських творців динамічного бароко Ф. Борроміні та Г. Гваріні (1624–1683; тепер Італія), майстра зрілого центральноєвропейського бароко.

Т в о р и (усі — тепер Чехія):

Троїцька церква у м. Тепла біля м. Хеба 1692–1699;
будинок «На Золотій лілії» у Статому місті у м. Празі до 1698;
оборонні споруди у м. Хебі 1698–1701;
палац Штернберк на Градчанах у м. Празі 1698–1708;
замкова каплиця Богоявлення у м. Сміржице 1799–1711;
костел Святої Клари у м. Хебі 1703–1711;
монастир Лоретанської Божої Матері у м. Празі 1703–1722;
монастирський костел Святої Маргарити у Бржевнові на околиці м. Праги 1709–1722;
Вртбовський палац на Малій Страні у м. Празі 1712–1720;
єзуїтський костел Святого Миколая на Малій Страні у м. Празі 1703–1711 (завершив К. І. Дінценгофер 1737–1752).

Визнання

В історії світової архітектури батька і сина Дінценгоферів визнано одними із провідних зодчих динамічного напряму стилю бароко у Центральній Європі.

Монастирський костел у Бржевнові
План монастирського костелу у Бржевнові

Джерело

Вечерський В. В. Новочасна архітектура Чехії // Велика українська енциклопедія. Простір знань. URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%87%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B0_%D0%B0%D1%80%D1%85%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0_%D0%A7%D0%B5%D1%85%D1%96%D1%97

Література

Zimmer H. Die Dientzenhofer. Ein bayerisches Baumeistergeschlecht in der Zeit des Barock. Rosenheim: Rosenheimer Verlagshaus Alfred Förg, 1976. 120 s.
Poche E. Cechy. Umelecke pamatky. Praha : CTK-Pressfoto, 1982. 98 s.
Лібман М. Деякі особливості архітектури барокко в Середній та Східній Європі // Українське барокко та європейський контекст. Київ : Наукова думка, 1991. С. 23–29.
Porter T. Prague: Art & History. Prague : Flow East, 1995. 128 p.
Bussagli M. Capire L`Architettura. Firenze : Giunti, 2003. P. 150.
Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 240–245.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Дінценгофер, Крістоф // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дінценгофер, Крістоф (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.05.2026