Вулиця

Ву́лиця — частина території населеного пункту, призначена для руху транспорту і пішоходів, зазвичай обмежена з одного чи двох боків забудовою (будівлями і спорудами), парками, скверами.

Вулиця. Головна вулиця міста — вулиця Головна у м. Чернівцях

Вулиця. Житлова вулиця в історичному центрі м. Кам’янця-Подільського

Вулиця. Пішохідна озеленена вулиця Воскресенська з малоповерховою забудовою у м. Сумах

Вулиця. Торговельна пішохідна вулиця у м. Івано-Франківську

У кожному населеному пункті трасування (розміщення і напрямки) вулиць історично пов’язано з рельєфом місцевості й напрямками шляхів, які з’єднують із сусідніми населеними пунктами. Сукупність вулиць утворює вуличну мережу, яка визначає розпланувальну структуру населеного пункту (прямокутна, радіально-кільцева, вільна тощо) й обумовлює характер забудови.

За функціональними характеристиками вулиці поділяють на:

магістральні, загальноміського та районного значення, які забезпечують транспортний і пішохідний зв’язок між житловими, промисловими районами і громадськими центрами з виходом на зовнішні автомобільні шляхи;
місцевого значення, які забезпечують транспортний і пішохідний зв’язок на території житлових, промислових і комунальних зон (районів);
торговельні, призначені для розміщення закладів торгівлі й громадського харчування, пішохідного руху з обмеженням наскрізного руху транспорту;
пішохідні;
паркові.

За роллю в композиції населених пунктів виділяють:

головні вулиці з розміщеними уздовж них громадськими будівлями і спорудами загальноміського значення і прилеглими до них міськими площами;
житлові вулиці, які відділяють мікрорайони і житлові квартали один від одного у межах міжмагістральних територій, вільних від транзитного руху;
пішохідні вулиці у житлових мікрорайонах, кварталах, алеї у міських парках.

До вулиці входять розділені бордюрами: проїзна частина, тротуари, зелені насадження. Межа вулиці називається червоною лінією забудови. Ширина вулиці (між червоними лініями) у різні історичні епохи становила 1,5–5 м у стародавній Ольвії, 6–8 м у стародавньому Києві, 15–20 м у Європі й в Україні з початку 19 ст. Ширина сучасних магістральних вулиць становить декілька десятків метрів (вулиця Хрещатик у м. Києві — до 100 м). Висота забудови уздовж вулиці має співвідноситись із шириною вулиці. Ці співвідношення є відмінними у різних країнах й у різні історичні епохи.

Додатково

Європейські традиції облаштування і забудови міських вулиць походять зі Стародавнього Риму й передбачають дотримання масштабних співвідношень між шириною вулиці та висотою забудови, яка виходить безпосередньо на червоні лінії забудови. Співвідношення поперечного перетину вулиць в античному римському містобудуванні було 1 : 1, тобто висота будинків, які фланкували вулицю, дорівнювала ширині вулиці. У разі перевищення цієї висоти утворюється психологічно некомфортна «вулиця-коридор»; у разі, коли висота забудови значно менша, ніж ширина вулиці, архітектурне середовище втрачає міський характер, наближаючись до сільського. За такими принципами наприкінці 18–на початку 19 ст. було організовано розпланування і забудову історичного центру Одеси.

Вулиця. Вулиця Хрещатик у м. Києві
Вулиця. Вулиця-коридор Руська у м. Львові

Література

Рогожина Н., Пламеницька О. Вулиця // Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 291.
Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва; Головкиївархітектура, 2002. С. 104.
Безродний П. Архітектурні терміни: Короткий російсько-український тлумачний словник. 2-ге вид., випр. та допов. Київ : Вища школа, 2008. С. 229.