Палац

Пала́ц (від італ. palazzo, з лат. palatium) — велика репрезентативна будівля житлового чи громадського призначення, резиденція правителя, органів влади, житло заможного представника соціальної еліти.

Палац доби бароко Кадріорг у м. Таллінні

Палац доби класицизму у м. Варшаві: колишній палац Радзивіллів, тепер – президентський палац

Палац Потоцьких доби історизму у м. Львові, тепер музей

Історична довідка

Назва походить від найменування одного з семи пагорбів м. Рима — Палатину, на якому містилися палаци римських імператорів. Найдавніші палаци відомі з бронзового віку як осередки влади з житловими, адміністративними, сакральними приміщеннями, архівами, бібліотеками, складами продовольства, зброї, амуніції тощо: палаци фараонів у Стародавньому Єгипті, правителів (царів) у Давній Месопотамії та на острові Крит (Кносський палац). З огляду на поєднання функцій стародавні палацові комплекси включали як парадні пишно декоровані (див. Декор), так і допоміжні, господарські приміщення, двори різного призначення, сади і парки [(палаци римських і візантійських імператорів у містах Римі й Константинополі (тепер м. Стамбул)]. Деякі палаци мали оборонні укріплення й включали казарми та виробничі корпуси (Палац імператора Діоклетіана). У Європі доби середньовіччя палаци поступилися замкам. З доби Відродження у великих, добре укріплених містах (Париж, Рим, Флоренція) почали зводити палаци як резиденції муніципальної влади, згодом — як багаті міські особняки. У добу абсолютизму в Західній Європі з’явилися великі палацово-паркові ансамблі з просторими внутрішніми дворами, анфіладним розплануванням, залами для колекцій творів мистецтва тощо (Луврський палац, Версальський палац і парк, Шонбрунн).

Характеристика

Палаци — малоповерхові (від одного до трьох поверхів), зазвичай муровані, іноді дерев’яні чи фахверкові (див. Фахверк) будівлі симетричної композиції з анфіладами парадних зал, житловими покоями та допоміжними приміщеннями, іноді доповненими бібліотеками, картинними галереями, палацовими храмами чи каплицями, театрами, зимовими садами, оранжереями тощо. Палац зазвичай складався з кількох корпусів — найбільшого центрального і симетрично розташованих обабіч кількох флігелів житлового та господарського призначення. Флігелі з центральним корпусом могли бути з’єднаними галереями. Архітектурне вирішення палаців було монументальним і підкреслено парадним, із застосуванням ордера архітектурного (палац Радзивіллів у м. Варшаві, тепер — президентський палац) та скульптурної пластики (палац Кадріорг у м. Таллінні).

З 19 ст. палацами стали називати споруди та комплекси, які обслуговують політичне та культурне життя суспільства — палаци парламенту, уряду, правосуддя, культури, мистецтв, техніки, спорту, одружень, дітей та юнацтва тощо (Вестмінстерський палац у Лондоні, Палац Парламенту в Бухаресті).

Палаци в Україні

У Давній Русі князівські палаци відомі з 10–11 ст. (князівські палаци довкола Десятинної церкви у м. Києві). Муровані палаци у складі замків відомі з початку 15 ст. (Верхній замок у Луцьку), з 18 ст. замки перебудовують на палаци (палац Вишневецьких у Вишнівці). У середині 18 ст. під впливом праць архітектора А. Палладіо сформовано типи міської палацової споруди та палацу у заміській садибі. Протягом 18–19 ст. унікальні палацово-паркові ансамблі створено в містах Глухові й Батурині для гетьмана К. Розумовського (палац Кирила Розумовського в Батурині, палац Кирила Розумовського в Глухові), у Києві для імператорської родини (Маріїнський палац у Києві), у численних селах і містечках на всій території України (палац Потоцьких у Тульчині). Більшість з них знищено під час революційних подій 1917–1920 (палац Кочубеїв у Диканьці). Найкращі зі збережених тепер є державними історико-культурними заповідниками (Садиба в Качанівці, садиба Чечелів у Самчиках) чи музеями (палац Потоцьких у м. Львові, тепер один з корпусів Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького).

Література

Тищенко О. Палац // Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 80–81.
Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва; Головкиївархітектура, 2002. С. 310–311.
Безродний П. Архітектурні терміни: Короткий російсько-український тлумачний словник. 2-ге вид., випр. та допов. Київ : Вища школа, 2008. С. 66–67.
Клименюк Т., Проскуряков В., Ковальчук Х. Ілюстрований словник архітектурних термінів. 3-тє вид., допов. і перероб. Львів : Львівська політехніка, 2019. С. 118.