Музей просто неба

Музе́й про́сто не́ба — культурно-освітній та науково-дослідний заклад музейної справи, експонатами якого є будівлі і споруди, об’єкти техніки, скульптури тощо, розташовані на спеціально відведеній території.

Схема Музею народної архітектури й побуту Литви

Схема Музею народного будівництва у м. Сяноку (Польща)

Загальні відомості

Більшість музеїв просто неба спеціалізуються на збиранні і реконструкції старовинних будівель, споруд на великих відкритих територіях, зазвичай історично пов’язаних з експозицією. Такі експонати досліджують на місцях їхнього розташування, розбирають, перевозять і збирають у музеї на підставі детальних креслеників.

Відповідно до тематичного спрямування і характеру експонатів виокремлюють такі різновиди музеїв просто неба: скансен, музей забудови (міської, сільської), музей сільського господарства, музей живої історії, фольклорний музей, екомузей. Ці музеї є важливими осередками збереження нематеріальної культурної спадщини.

Історична довідка

Європейські вчені з середини 19 ст. переймалися проблемою збереження для нащадків споруд народної дерев’яної архітектури. 1867 у Норвегії організовано перший музей просто неба: декілька селянських будівель та церкву перенесено на спеціально виділену територію поблизу м. Осло. Перший великий музей просто неба (понад 150 споруд на 30 га) під назвою «Скансен» створив етнограф А. Хазеліус (Хацеліус; 1833–1901; Швеція) у м. Стокгольмі 1885 і відкрив для публіки 1891. За цим зразком упродовж першої половини 20 ст. створено аналогічні музеї у багатьох країнах Європи — Болгарії, Данії, Естонії, Латвії, Литві, Німеччині, Норвегії, Польщі, Росії, Румунії, Угорщині, Чехословаччині. Спочатку в музеї перевозили тільки сільські типові споруди, оскільки вважали, що характер сільського життя найцікавіший для етнографічного вивчення. Але з огляду на швидкі зміни традиційної міської забудови 1909 у Данії створено музей «Старе місто», в який перенесено 50 експонатів, серед яких дво- і триповерхові житлові будинки, виробничі майстерні, торговельні споруди тощо.

На 2022 у світі існує понад 600 великих музеїв просто неба, з яких найбільша кількість — у країнах Скандинавії. З урахуванням невеликих локальних музеїв їх тільки в Європі є понад 2 000. У другій половині 20 ст. музеї просто неба поширилися в країнах Азії — Японії, Індонезії, Таїланді, Філіппінах, Сінгапурі, Південнній Кореї.

Національний музей народної архітектури та побуту України. Фрагмент експозиції.

Національний музей народної архітектури та побуту України. Схема експозиційної зони «Поділля»

Схематичний план Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини у Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав»

Фрагмент експозиції Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини у Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав».

Схема Закарпатського музею народної архітектури та побуту в м. Ужгороді

Фрагмент експозиції Закарпатського музею народної архітектури та побуту в м. Ужгороді

Музеї просто неба в Україні

В Україні попередниками музеїв просто неба були тимчасові виставки, на яких експоновано окремі зразки народної архітектури. 1887 у м. Тернополі відбулася перша етнографічна виставка на території України. Її архітектурний розділ, розташований у парку, включав 4 селянські хати, відповідно до історико-етнографічних регіонів: подільська, надбужанська, гуцульська і наддністрянська. 1894 у Стрийському парку м. Львова на крайовій виставці відтворено 6 типових садиб із різних районів Галичини, гуцульську церкву, шість придорожніх хрестів і вітряк. 1902 у м. Харкові до XII археологічного з’їзду експоновано селянську хату з Лівобережної України. 1910 у м. Катеринославі (тепер м. Дніпро) для Південноросійської промислової виставки за проектом Д. Яворницького збудовано садибу із с. Мишурин Ріг (тепер Кам’янського району Дніпропетровської області).

Перший постійний музей просто неба в Україні започатковано у м. Львові 1930 з ініціативи митрополита Андрея Шептицького стараннями мистецтвознавця М. Драгана. Тоді до м. Львова перевезено й експоновано Миколаївську дерев’яну церкву із с. Кривки (тепер Самбірського району Львівської області). Проте тоді справа не дійшла до формування повноцінного музею зі значною кількістю споруд. Справжній музей просто неба, названий Музеєм народної архітектури та побуту, створено 1964 у м. Переяславі. Після того засновано музеї просто неба в містах Ужгороді (1965), Львові (1966), Києві (1969), Чернівцях (1977). На 2022 в Україні є декілька таких музеїв у складі державних історико-культурних заповідників (національні заповідники «Давній Галич», «Чигирин», «Хортиця»).

Характеристика

Принципи добору експонатів й організації експозиції музеїв просто неба:

• репрезентативність (соціальна, регіональна, хронологічна, функціональна, розпланувально-просторова);
• комплексність;
• ансамблевість (музей — це не частина реального села, а спеціально створена музейна реальність);
• зв’язок з природним довкіллям (відповідний дендрологічний склад рослинності);
• оптимальне функціональне зонування (розподіл і взаємозв’язок окремих територій за основними функціями, які на них реалізуються);
• розведення маршрутів руху транспорту й пішоходів задля безпеки й зручності;
• раціональна організація пішохідних маршрутів (оптимальними є маршрутні кола — до 3–4 у великих музеях);
• можливість організації транспортних маршрутів (доцільно тільки у великих музеях);
• можливість розвитку музею та його розширення.

Українським законодавством визначено основні функціональні зони музею просто неба:

• заповідна — для зберігання і охорони найцінніших історико-культурних, меморіальних комплексів та окремих об’єктів;
• експозиційна — для стаціонарного демонстрування великогабаритних музейних предметів і використання в культурно-пізнавальних цілях;
• наукова — для проведення науково-дослідної роботи
• рекреаційна — для відпочинку відвідувачів музею та їх обслуговування, зокрема розташування музейних крамниць, буфетів, кафе, інших пунктів громадського харчування, проведення мистецьких, культурно-освітніх заходів, гостьових місць для паркування автомобілів;
• господарська — для розміщення допоміжних господарських об'єктів, місць для паркування службових автомобілів та інших транспортних засобів.

В Україні діють 14 музеїв просто неба. Вони поділяються на національні (1), регіональні (2) й локальні (11).

Національний:

• Національний музей народної архітектури та побуту України (м. Київ, селище Пирогів).

Регіональні:

• Музей народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького (м. Львів).
• Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини (у складі Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»).

Локальні:

• Закарпатський музей народної архітектури та побуту (м. Ужгород).
• Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття (у складі Національного заповідника «Давній Галич» у с. Крилосі Івано-Франківської області).
• Чернівецький обласний державний музей народної архітектури та побуту (м. Чернівці).
• Музей історії сільського господарства Волині (с. Рокині Волинської області).
• Музей народної архітектури, побуту та дитячої творчості (с. Прелесне Донецької області).
• Етнографічно-туристський комплекс «Козацький хутір» (у складі Національного заповідника «Чигирин», с. Стецівка Черкаської області)
• Музей архітектури і побуту «Старе село» (с. Колочава Закарпатської області).
• Етнографічний музей «Українська Слобода» (с. Писарівка Харківської області).
• Музей народної архітектури і побуту (у складі Державного історико-культурного заповідника «Посулля», с. Пустовійтівка Сумської області).
• Сарненський історико-етнографічний музей (філія Рівненського краєзнавчого музею, Рівненська область).
• Музей гуцульської культури просто неба Національного природного парку «Гуцульщина» (м. Косів Івано-Франківської області).

Крім того, в Україні є також місцеві музеї просто неба як невеликі заклади у складі однієї або кількох садиб чи інших будівель (Музей горюнської культури у с. Нова Слобода Сумської області).

Значення

В українських музеях просто неба традиційну архітектуру, культуру і побут українського народу представлено найкращими зразками. Музеї забезпечують їх збереження для теперішнього й майбутніх поколінь, підтримання живої традиції, втіленої в нематеріальній культурній спадщині, як однієї з основ національної ідентичності.

Джерела

1. Збірник нормативно-правових актів сфери охорони культурної спадщини. Чернігів : Деснянська правда, 2011. 796 с.

Література

1. Данилюк А., Красовський І., Янов В. Музей народної архітектури і побуту у Львові. Львів : Каменяр, 1980. 183 с.
2. Гудченко З. Музеї народної архітектури України. Київ : Будівельник, 1981. 120 с.
3. Шмелев В. Музеи под открытым небом. Очерки истории возникновения и развития. Київ : Наукова думка, 1983. 119 с.
4. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 176–177.
5. Ключко Ю. Музеєзнавство: словник-довідник. Київ : Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2013. С. 43–44.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Музей просто неба // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Музей просто неба (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.09.2022