Фомін, Іван Олександрович

Фомін, Іван Олександрович (Фомин, Иван Александрович)
Народження	03.02.1872
Місце народження	Орел
Смерть	12.06.1936
Місце смерті	Москва
Місце поховання	Москва, Новодівичий цвинтар
Місце діяльності	Росія, Україна
Напрями діяльності	архітектура, графіка
Традиція/школа	неокласицизм

Фомі́н, Іва́н Олекса́ндрович (рос. Фомин, Иван Александрович; 03.02.1872, м. Орел, тепер РФ — 12.06.1936, м. Москва, тепер Російська Федерація) — архітектор, представник неокласицизму, засновник стилістичного напряму «пролетарської класики», академік архітектури (з 1915), автор низки споруд у містах Санкт-Петербурзі, Москві, Києві.

Конкурсний проєкт 1920 «Пам’ятника Революції»

Конкурсний проєкт урядового центру у м. Києві 1935

Будинок уряду України в Києві. Кресленик головного фасаду

Життєпис

Народився у сім'ї поштового службовця. Після закінчення 1890 Олександрівської гімназії у м. Ризі вступив на математичний факультет Московського імператорського університету (тепер Московський державний університет імені М. В. Ломоносова). Не завершивши навчання, 1894 вступив у Вище художнє училище при Санкт-Петербурзькій (Імператорській) Академії мистецтв (тепер Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна). Учень професора архітектури Л. Бенуа (1856–1928; тепер РФ). 1897 його виключено з училища за участь у студентських протестах. Продовжив освіту в Московському училищі живопису, скульптури та зодчества (тепер Московський архітектурний інститут), потім на рік поїхав на навчання до м. Парижа. Повернувшись у Росію, здав іспит на право виконання будівельних робіт і до 1905 працював у м. Москві помічником у архітекторів Л. Кекушева (1862–1917) та Ф. Шехтеля (1859–1926; обидва — тепер РФ). 1905 повернувся до м. Санкт-Петербурга і 1909 за представлену на конкурс в Академію мистецтв архітектурну композицію «Курзал на Мінеральних Водах» отримав від Академії звання художника-архітектора за двома майстернями (спеціальностями): архітектура і офорт (графіка). При цьому йому присудили оплачувану освітню подорож за кордон, де він досліджував ордерну архітектуру Італії, Греції та Єгипту, що вплинуло на подальшу творчість. 26.10.1915 обрано академіком архітектури. Від 1915 викладав у різних закладах вищої освіти м. Петрограда (тепер м. Санкт-Петербург); серед його учнів багато відомих російських архітекторів, зокрема і його співавтор П. Абросимов (1900–1961; тепер РФ). 1929 переїхав до м. Москви і від 1933 очолював архітектурно-проєктну майстерню № 3 Московської міської ради.

Діяльність

Спершу під впливом Ф. Шехтеля працював у стилі модерн, після 1904 захопився стилістикою класицизму й надалі працював у стилі неокласицизму. 1904 у журналі «Світ мистецтва» («Мир искусства») опублікував статтю про високу мистецьку вартість архітектури московського класицизму, «реабілітуючи» цю стилістику після того, як під впливом М. Гоголя до неї ставилися зневажливо, як до антихудожнього прояву російської імперської казенщини. Від 1908 у співпраці з І. Грабарем брав участь у створенні багатотомної «Історії російського мистецтва», де у 3 томі дав аналіз й історико-архітектурну оцінку російському класицизму як непересічному явищу в історії світового мистецтва. Суспільну «реабілітацію» класицизму завершила організована Фоміним 1911 у м. Санкт-Петербурзі «Історична виставка архітектури». У радянську добу наполягав, що класицистичні архітектурні форми суголосні духові епохи й опрацював теоретичні засади та реальні зразки так званої пролетарської класики з надмірно монументальним ордером архітектурним, позбавленим дрібних деталей та декору. Найяскравішим взірцем «пролетарської класики» є циклопічні форми брутального будинку уряду України в м. Києві.

Більшість архітектурних та містобудівних проєктів, зокрема й реалізованих, Фомін виконав для міст Санкт-Петербурга і Москви. Він автор намогильного пам’ятника Л. Мацієвичу 1912 на Микільському кладовищі Олександро-Невської лаври у м. Санкт-Петербурзі.

Серед проєктів, пов’язаних з Україною, найважливішими є:

конкурсний проєкт пам’ятника жертвам єврейського погрому 1905 у м. Одесі 1907;
вілла В. Калиновського у Криму 1911;
палац і парковий міст у садибі графа Є. Ксідо у м. Хмільнику Вінницької області 1911–1915;
конкурсний проєкт Контрактового будинку у м. Києві 1912;
проєкт селянського поземельного банку у м. Сімферополі 1912–1914;
проєкт вілли Мциховського поблизу бухти Ласпі в Криму 1915;
вілла Ф. Шаляпіна в Криму 1915;
проєкт курорту Ласпі в Криму 1916;
конкурсний проєкт урядового центру у м. Києві 1935;
будинок уряду України у м. Києві 1935–1937.

Визнання

У м. Орлі іменем І. Фоміна названо вулицю і сквер, у м. Санкт-Петербурзі — вулицю і сад.

Галерея

Будинок уряду України в Києві

Авторський варіант іонічного ордера
Фото 1941 р.
Будинок в забудові вулиці М. Грушевського
Фрагмент головного фасаду

Додатково

Син Фоміна І. Фомін (1904–1989) — доктор архітектури (з 1943), народний архітектор СРСР (з 1971); донька І. Фоміна (1906–1964) — художник-графік; онука О. Фоміна (1939 р. н., усі — тепер РФ) — художник-монументаліст.

Цитата

І. Фомін 1920 у написах на проєктах споруд «ленінської монументальної пропаганди» в афористичній формі сформулював основні засади архітектури й містобудування радянської доби. Прикметним є чотирикратне, як заклинання, акцентування руйнації у п'яти рядках тексту:
Переклад:
«Ми зруйнуємо, ми відбудуємо — уся сила у нас самих. На руїнах старого ладу ми зведемо новий, кращий світ. Ми перетворимо весь світ на квітучий сад. Ми зруйнуємо старе, убоге, щоб будувати нове, прекрасне. Ми зруйнуємо старе гниле, щоб творити нове здорове.»
Оригінал:
«Мы разрушим, мы отстроим — вся сила в нас самих. На развалинах старого строя мы воздвигнем новый, лучший мир. Мы превратим весь мир в цветущий сад. Мы разрушим старое, убогое, чтобы строить новое, прекрасное. Мы разрушим старое гнилое, чтобы созидать новое здоровое.»
(Цит. за: Мастера советской архитектуры об архитектуре. В 2-х т. Т. 1. Москва : Искусство, 1975. С. 118. Переклад Вечерського В. В.)

Праці

Творческие пути советской архитектуры и проблема архитектурного наследства // Архитектура СССР. 1933. № 3–4. С. 15–16.
Роль архитектора в современных условиях // Архитектура СССР. 1934. № 7. С. 4–6.
Фомин И. // Мастера советской архитектуры об архитектуре : в 2 т. Москва : Искусство, 1975. Т. 1. С. 108–149.

Література

Нариси історії архітектури Української РСР (радянський період) / Ред. кол.: Г. В. Головко (гол. ред.), М. С. Коломієць, Б. П. Хакало та ін. Київ : Держбудвидав УРСР, 1962. С. 98; 102–104.
Brumfield W. C. The Origins of Modernism in Russian Architecture. Berkeley : University of California Press, 1991. 343 p.
Дахно В. Архітектурна драма підсовєтського Києва // Пам’ятки України: історія та культура. 1994. № 3–6. С. 50–56.
Тимофієнко В. Зодчі України кінця XVIII — початку ХХ століть: Біографічний довідник. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. С. 387–388.
Ерофалов-Пилипчак Б. Пролетарская классика Ивана Фомина в Киеве (1872–1936) // Архитектура советского Киева. Киев : А+С, 2010. С. 395–419.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Фомін, Іван Олександрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Фомін, Іван Олександрович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.10.2024