Пропорції архітектурні
Пропо́рції архітекту́рні (від лат. proportion — співвідношення, співрозмірність) — співвідношення частин архітектурної форми між собою і з формою в цілому.
Зміст
Загальні відомості
Пропорції в архітектурі не тотожні пропорції у математиці як рівності між двома відношеннями чотирьох величин. Пропорції архітектурні втілено у пропорційності, пропорціонуванні та різноманітних пропорційних системах.
Пропорційність є об’єктивною властивістю архітектурної форми, для якої характерна певна пропорційна закономірність у розмірах її частин, що може бути описана математичними формулами.
Пропорціонування є прийомом архітектурної композиції; передбачає організацію архітектурної форми з урахуванням розмірних співвідношень її окремих частин і приведення цих співвідношень до певної гармонійної системи.
Пропорційна система є сукупністю правил взаємопов’язаності розмірів частин архітектурної форми між собою і з формою у цілому.
Історична довідка
Пропорції архітектурні використовують в архітектурній творчості з найдавніших часів. У Стародавньому Єгипті пропорційна система базувалася на числах Піфагора і геометричних закономірностях єгипетського трикутника. Принципово відмінна модульна (див. Модуль) система пропорціонування, втілена в ордері архітектурному, була характерною для архітектури Давньої Греції і Стародавнього Риму. Її рекомендували до використання й архітектори доби Відродження (Дж. Віньйола), хоча самі вдавалися до використання й іншого методу пропорціонування — геометричного, заснованого на ірраціональних співвідношеннях на зразок 1 : √ 2 (співвідношення сторони квадрата та його діагоналі) та 1 :√ 3. Такі співвідношення не можуть бути виражені цілими числами, тому їх називають ірраціональними. Серед таких співвідношень чільне місце посідає золотий переріз, який у добу Відродження назвали «божественною пропорцією» з огляду на його незамінність в гармонізації архітектурної форми. Л.-Б. Альберті підкреслював універсальність пропорцій як у живій природі, так і в архітектурі: як у живому створінні одні частини тіла відповідають іншим, так і в будівлях одні частини мають відповідати іншим. У 20 ст. оригінальну систему пропорціонування опрацював архітектор Ле Корбюзьє, назвавши її модулором. Вона зажила значної популярності, оскільки дотепно пов’язала пропорції золотого перерізу з розмірами людини.
Характеристика
Пропорції — це сукупність просторових співвідношень величин, пов’язаних певною композиційною залежністю, тобто співвідношень ширини, довжини, висоти всіх частин архітектурної споруди між собою і з цілою спорудою. Це співвідношення як лінійних розмірів, так і площ та об’ємів. Існують певні співвідношення, які викликають естетичні емоції, тобто сприймаються гармонійними або дисгармонійними. Зведені у пропорційну систему, ці співвідношення стають засобом композиції архітектурної. Взаємне погодження розмірів окремих частин архітектурної споруди на основі пропорційних систем гармонізує архітектурну форму і надає архітектурній композиції цілісності. Відповідно до цього, пропорційність розуміють як ступінь упорядкування архітектурної форми з точки зору гармонійної співрозмірності її частин між собою і з архітектурною формою в цілому.
Пропорціонування, як правило, не зводиться до формального розчленування об’ємів або площин будинку (споруди) відповідно до тієї чи іншої пропорційної системи або до механічного підпорядкування форми тій чи іншій системі (золотий переріз, модулор тощо), а ґрунтується на змістовних характеристиках самої архітектурної форми і значущості окремих її частин.
За принципом побудови пропорційні системи поділяють на раціональні та ірраціональні.
Р а ц і о н а л ь н і засновано на простих кратних цілочислових відношеннях розмірів. В основі таких систем лежить вихідна величина (модуль), виражена у фізичних розмірах будь-якого елемента (ступня людини, радіус колони тощо) або в абсолютних розмірах (наприклад, 100 мм). Раціональні пропорційні системи можуть бути пов’язані з абсолютною величиною будинку (споруди), а можуть бути і не пов’язані з нею, визначаючи тільки відношення величини елементів до вихідної (базової) величини.
І р р а ц і о н а л ь н і пропорційні системи засновано на геометричних відношеннях, які не зводяться до цілочислових (наприклад, відношення діагоналі квадрата до його сторони). Ірраціональні пропорційні системи, як правило, не пов’язані з абсолютною величиною будівлі чи споруди.
Різноманітність пропорційних систем дозволяє широко використовувати їх в архітектурний творчості будь-якої історичної доби та в будь-якій стилістиці. Жодна пропорційна система самостійно не має універсальної естетичної цінності. Пропорційні системи лише гармонізують архітектурну форму і підсилюють її естетичну виразність. Але носієм естетичної цінності є сама архітектурна форма.
В Україні
У Давній Русі та Болгарському царстві застосовували оригінальну графічну систему пропорціонування — вавилон у вигляді трьох прямокутників із певним співвідношенням сторін, які послідовно вписані один в одний. Пізніше в Україні застосовували модульний та геометричний методи пропорціонування. Обидва поширені як у народній, так і в елітарній архітектурі. Для мурованої архітектури Лівобережжя і Києва Д. Яблонський встановив використання у пропорціонуванні аршина як модуля. У пропорціонуванні сакральної споруди в основу побудови плану та висотних габаритів було покладено розміри центрального підкупольного квадрата: його сторона та діагональ і похідні від них визначали всі інші розміри споруди, зокрема й висотні параметри. В. Чепелик довів, що народні майстри без спеціальної фахової освіти застосовували найдосконаліші, з точки зору візуального сприйняття форми, пропорції золотого перерізу, в основі яких лежить розвинений математичний апарат (послідовність Фібоначчі), але які можна легко побудувати геометричним методом (таз званим методом засічок) за допомогою лише мотузки, кілочків і мірної палиці.
Цитата
С. Таранушенко:
«В контракті, складеному між жителями Ворожби та майстром Гр. Дідашенком на побудову церкви, записана вимога: "а строить оную в настоящую пропорцію". Термін "пропорція" був не мертвим утертим шаблоном, не терміном канцелярської мови, а живою реальністю, ясною і зрозумілою і майстрові, і громаді.»Цит. за: Таранушенко С. Монументальна дерев'яна архітектура Лівобережної України. Київ : Будівельник, 1976. С. 16–17.
Література
- Мардер А. Пропорції архітектурні; Пропорційна система; Пропорційність; Пропорціонування // Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 238–239.
- Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва ; Головкиївархітектура, 2002. С. 345–347.
- Чепелик В. Пропорційність у народному зодчестві // Теорія та історія архітектури й містобудування. 2002. Вип. 5. С. 404–415.
- Тарас Я. Українська сакральна дерев’яна архітектура: словник-довідник. Львів : Інститут народознавства Національної академії наук України, 2006. С. 323–324.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Пропорції архітектурні // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Пропорції архітектурні (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.11.2023
