Афіна

Афіна. Антіохійська копія 1 ст. з оригіналу скульптури Фідія 5 ст. до н. е. у Національному римському музеї (Палаццо Альтемпс), м. Рим (Італія)

Афі́на, Афіна Паллада (грец. Αϑηνά) — у давньогрецькій міфології — одна з головних богинь олімпійського пантеону (див. Олімпійські боги); богиня мудрості, справедливої війни і військової стратегії, покровителька міст, держав, мистецтв, ремесел і знань; улюблена дочка Зевса. Епонім міста Афіни.

Характеристика

Могутність Афіни, її зрівняльність за розумом і силою до Зевса, пов’язують з архаїчним походженням божества. Олімпійський міф про народження Афіни з голови Зевса у вигляді суворої діви в бойових обладунках, ймовірно, є спробою позбавити її матріархальних рис та утвердити розум як чоловічу характеристику.

За міфом, Зевс, оволодівши мудрою титанідою Метідою, отримав застереження, що в разі народження сина наслідує долю власного батька Кроноса та діда Урана — буде позбавлений влади. Зевс проковтнув Метіду, згодом «народив» Афіну з власної голови (за допомогою Гефеста). Утвердження цієї версії міфу як панівної засвідчує повагу, яку висловлює «богиня-чоловік» (андротеа) до патріархального закону (див. Патріархат): «Не матір мене, звісно, привела на світ / Хвалю все чоловіче» (Есхіл, «Евменіди»). Утім, вважається, що розсудливість Афіна успадкувала від Метіди, а матріархальність уособлена її дівоцтвом, атрибутами сови і змії (у Гомера Афіна — совоока богиня-войовниця) та ознаками космічності походження (золотий дощ при її народженні, палладій — священна скульптура Афіни, скинута з неба).

Точне походження епітета «Паллада» є дискусійним; за однією з версій, Афіна бере це ім’я як пам’ять про ненавмисне убивство нею молочної сестри Паллади.

Зазначається також, що батьком Афіни, від якого вона відмовилася, був Посейдон (що вказує на факт зміни верховного божества). Утверджуючи патріархальний порядок, Афіна бореться зі старшими богами — титанами та гігантами, хтонічними божествами (часто разом із героями, напр., допомагає Персеєві подолати Медузу Горгону).

У міфології

Афіна — покровителька справедливої захисної війни, на відміну від Ареса — бога війни кривавої й підступної. Вправна у військовій справі, береться до зброї лише за необхідності. Часто на полі битви є соратницею і мудрою порадницею міфічних героїв. Улюбленець богині — хитромудрий Одіссей, до якого вона прихильна через його розум і кмітливість. У Троянській війні виступила на боці греків-ахейців (оскільки Паріс надав перевагу Афродіті). В «Одіссеї» богиня бере участь в усіх віхових подіях, опікується також Телемахом і Пенелопою.

Сувора Афіна уособлює належний суспільний порядок та державне служіння. Покровителька м. Афін — з її ім’ям пов’язують назву поліса та міф про подаровану Афінам оливу.

Надає перевагу мирному вирішенню конфліктів, засновує Ареопаг — афінський суд, місце раціонального врегулювання суперечок (на противагу архаїчному закону кровної помсти). Караючи смертних, Афіна намагається лишатися справедливою: так, Тіресія, який підглядав за нею під час купання, позбавляє зору, натомість наділяє пророчим даром.

Афіна Ергана — вправна ремісниця й талановита винахідниця. Створює флейту, однак викидає інструмент, побачивши своє спотворене обличчя під час гри. Винаходить керамічний горщик, плуг, ярмо, колісницю, допомагає Аргосу збудувати корабель «Арго», навчає ткацтва та прядіння. Так, один із міфів оповідає про змагання в майстерності Афіни і ткалі Арахни, з його трагічним кінцем: остання у відчаї вкоротила собі віку, а богиня перетворила ткалю на павука, що вічно плете блякле павутиння.

На честь Афіни були зведені Ерехтейон та Парфенон — головний храм Афінського Акрополя. В м. Афінах влаштовували свята, найзначніше серед яких — великі Панафінеї, або Панафінейські ігри, із музичними змаганнями, театральними виставами, ритуальними жертвоприношеннями. За легендою, під час Панафіней уперше зачитав свою «Історію» Геродот.

У Римі шанувалася як Мінерва.

У мистецтві

Образ Афіни був популярним в античному мистецтві. Богині присвячено гімни Гомера, Каллімаха, Елія Аристида (117–189) та ін. Персонаж трагедій Есхіла, Софокла, Еврипіда.

Серед уславлених в античності зображень — скульптури Фідія Афіна Парфенос (знаходилася у святилищі Парфенона), Афіна Промахос (була встановлена на Афінському Акрополі), Афіна Лемнія; скульптурна група Мирона Афіна і Марсій; картина Клеанфа «Народження Афіни» тощо.

У Новочасному західноєвропейському мистецтві Афіна / Мінерва зображувалася переважно в алегоричних композиціях як символ миру, переможниця гріхів, невігластва (Веронезе, Тінторетто, Пуссен, Мантенья, Б. Шпрангер), рідше у міфологічних сюжетах (Ботічеллі, Рубенс, Кранах).

У музичному мистецтві відомі опери «Народження Афіни» А. Драгі, «Мінерва» Р. Кайзера, «Паллада і Марс» С. Грімані та ін.

Література

  1. Грейвс Р. Мифы Древней Греции. Москва : Прогресс, 1992. 624 с.
  2. Пригодій С. М. Генеалогія давньогрецьких міфів. Київ : Віпол, 1997. 117 с.
  3. Міфи Давньої Греції / уклад. Н. Тисовська. Київ : Країна Мрій, 2013. 269 с.
  4. Кун. Н. А. Легенды и мифы Древней Греции. Харьков : Фолио, 2014. 443 с.
  5. Morford M., Lenardon R., Sham M. Classical Mythology. New York : Oxford University Press, 2018. 792 р.

Автор ВУЕ

Ю. Р. Матасова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Матасова Ю. Р. Афіна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Афіна (дата звернення: 18.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
16.09.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ