Леду, Клод-Нікола

Леду, Клод–Нікола.
Портрет роботи М. Дроллінга 1790 р.

Леду, Клод-Нікола (Ledoux, Claude Nicolas)
Народження	21.03.1736
Місце народження	Дорманн
Смерть	19.11.1806
Місце смерті	Париж
Напрями діяльності	архітектура
Традиція/школа	класицизм

Проєкт будинку сторожа

Проєкт будинку директора джерела річки Лу

Павільйон кіл (коліс), що є сучасною реалізацією утопічного проєкту будинку стельмаха авторства Леду

Авторська гравюра «Відображення в оці театру в Безансоні»

Театр у Безансоні

Проєкт міста королівських солеварень Шо

Забудова центру міста королівських солеварень Шо

Леду́, Клод–Нікола́ (фр. Ledoux, Claude Nicolas, 21.03.1736, м. Дорманн, тепер регіон Шампань — Арденни, Франція — 19.11.1806, м. Париж, Франція) — архітектор, представник класицизму, автор низки споруд у м. Парижі та забудови міста–солеварні Шо, тепер м. Арк–е–Сенан, регіон Бургундія — Франш–Конте, Франція.

Життєпис

Народився у сім’ї купця. Мати заохотила його до малювання. Закінчивши колеж у м. Парижі 1753, став навчатися й працювати у гравера та студіював архітектуру в Школі мистецтв архітектора Ж.–Ф. Блонделя. Захоплювався архітектурною спадщиною античності й критично ставився до стилістики рококо, що панувала у сучасній йому архітектурі Франції. Від 1762 став працювати самостійно як архітектор, виконуючи приватні замовлення. Проєктував міські особняки, заміські маєтки й замки палацового характеру, павільйони, а також окремі інтер’єри (більшість не збережено). Від 1764 працював на державній службі архітектором у Департаменті водних ресурсів і лісового господарства. Ремонтував і будував господарські, інженерні споруди (зокрема мости), а також церкви. 1769–1771 подорожував до Великої Британії, де ознайомився з популярною там стилістикою палладіанства (див. А. Палладіо). 1770 став комісаром Східних солеварень (державної промислової монополії, яку тоді розпочали модернізувати). Від 1771 його призначено інспектором державних солеварень у регіоні Франш-Конте. На цій посаді реалізував за власним проєктом забудову виробничого комплесу Королівської солеварні Арк–е–Сенан 1774–1779. Пізніше розвинув це у проєкт «ідеального міста» Шо як галузевого промислового центру. Працював архітектором державної сільськогосподарської компанії «General Farm». 1785–1788 швидко й ефективно створив митний мур навколо м. Парижа з 50–ма спорудами застав–митниць (реалізовано 47, збережено 4) на в’їздах у місто. Цим заслужив ненависть французів, котрі не бажали сплачувати мита й податки, які з них збирали на цих пунктах. Така фіскальна політика королівського уряду стала однією з причин революції.

У розквіті професійної діяльності став заможним, вів розкішний спосіб життя і свої проєкти підписував як «архітектор короля», хоча й не мав на це права. Усе це йому пригадали під час Французької революції 1789–1799. Відсидів у в’язниці понад рік (29.11.1793 — 13.01.1795). Від гільйотини Леду врятували особисті зв’язки з людьми, котрі залишилися впливовими й під час революції — будівельними підрядниками. Після звільнення із в’язниці завершив архітектурну практику й узявся за теоретичні дослідження, які встиг опублікувати прижиттєво.

Творчість

Леду — найбільш талановитий і впливовий серед тогочасних архітекторів. У літературі його часто й безпідставно називають «архітектором революції» попри те, що з реальною революцією зодчий не порозумівся, опинившись унаслідок цього в ув’язненні. По–справжньому революційними, але в суто професійному сенсі, були його фантастичні проєкти: будинок сторожа у формі кулі, будинок директора джерела річки Лу у формі бочки, з якої витікає вода, проєкти мисливських замків і заміських будинків, військового заводу тощо. Його прагнення створити «промовисту архітектуру», у якій кожна споруда своїми формами демонструвала би свої призначення і соціальну роль, іноді доходило до курйозів. Таким є його нереалізований проєкт «будинку пристрасті й задоволень», план якого, бездоганний з функціональної точки зору, виконано як стилізоване символічне зображення. Опубліковані у вигляді гравюр архітектурні ідеї Леду встигли широко розійтися по Європі. Вони засвідчили неординарність авторського мислення і збуджували уяву колег — як сучасників, так і нащадків. Разом із сучасником Е.-Л. Булле Леду яскраво оприявнив характерний для французького класицизму потяг до символічних простих геометричних форм з уникненням декору. З їхньою творчістю пов’язано розквіт паперової архітектури, проєкти якої, не розраховані на практичну реалізацію, стимулювали творчі пошуки, розвивали мислення, виводили на відкриття нових шляхів розвитку зодчества. Це мало далекосяжні наслідки. Але якщо гравіровані й опубліковані у вигляді увражів фантастичні проєкти Леду на початку 19 ст. викликали велике зацікавлення, то теоретичні міркування, які їх супроводжували, спершу вважали божевільною маячнею. Це радикально змінилося від 1920–х: Леду–теоретика визнано генієм–візіонером, котрий далеко випередив свій час. Тепер його вважають ще й предтечею постмодернізму.

У м. Парижі було реалізовано його проєкти 47 (із 50) застав–митниць на виїздах у місто з провінції. Революція знищила їх майже всі; з них збережено тільки чотири: найвідоміші — застави Сен–Мартен, Монсо і Ля Віллет, вирішені у монументальних ордерних формах (див. Ордер архітектурний). Тепер це архітектурні пам’ятки.

За його ж проєктом збудовано частину міста королівських солеварень Шо — кругле в плані, з чітким розподілом територій за функціями і повним набором виробничих, громадських, житлових будівель і споруд. Принципи, закладені й реалізовані у цьому масштабному містобудівному проєкті, дотичному до поширеної в європейській традиції ідеї «ідеального міста», наприкінці 19 ст. стимулювали створення концепції міста–саду.

Його скромний на вигляд театр у м. Безансоні став новим словом у світовій практиці створення театральних споруд: тут він придумав і застосував оркестрову яму, розмістивши її між авансценою і партером; усю глядачеву залу обладнано місцями для сидіння, тоді як раніше аристократія у театрі сиділа, а проста публіка — стояла. У Леду партер було призначено саме для простолюду.

Т в о р и (усі — у Франції):

приватний особняк Отель Холлвілл у м. Парижі 1766;
замок Бенувіль у регіоні Нормандія 1768–1769;
музичний павільйон мадам дю Баррі у м. Лувесьєн біля м. Парижа 1771;
королівські солеварні в Арк–е–Сенан (місто Шо) 1774–1779;
соляна комора у м. Комп’єні 1775;
театр у м. Безансоні 1775–1784;
47 споруд митниць на в’їздах у м. Париж (збережено 4) 1785;
проєкти споруд — губернаторського палацу, суду та в’язниці у м. Екс–ан–Прованс 1785–1786 (не реалізовано);
серія фантастичних, не розрахованих на реалізацію, проєктів заміських будинків, опублікована 1804;
замок Шато–де–ла–Б'єн–Ассіз у м. Гінес 1806.

Визнання

Член Королівської академії архітектури (з 1773).

Створений ним архітектурний комплекс Королівської солеварні Арк–е–Сенан від 1982 та 2009 є пам’яткою всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у складі номінації: Виробництво солі: від великої солеварні Сален-ле-Бен до королівської солеварні Арк-е-Сенан.

Паризька застава Сен–Мартен
Проєкт «будинку пристрасті й задоволень»

Праці

L'Architecture considérée sous le rapport de l'art, des mœurs et de la législation. Paris, 1804.

Література

Lemagny J.-C. Visionary Architects: Boullée, Ledoux, Lequeu. Houston : University of St Thomas, 2002. 240 p.
Bussagli M. Capire L`Architettura. Firenze : Giunti, 2003. P. 318–319.
Bels M. Sur les traces de Ledoux. Marseille : Parenthèses, 2004. 187 p.
Rabreau D. Claude–Nicolas Ledoux. Paris : éd. du Patrimoine, 2005. 192 p.
Вечерський В. В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 179–180.
Vidler A. Claude–Nicolas Ledoux. Architektur und Utopie im Zeitalter der Französischen Revolution. Zweite und erweiterte Ausgabe. Basel : Birkhäuser, 2021. 168 p.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Леду, Клод-Нікола // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Леду, Клод-Нікола (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 31.12.2025