Надгробок
Надгро́бок — надгробний пам’ятник, архітектурна або скульптурна форма, яку встановлюють на могилі для увічнення пам’яті померлого.
Характеристика
Надгробки зазвичай виготовляють із довговічних матеріалів — каменю, металу, бетону, залізобетону тощо. Характер і форма надгробку залежать від національних традицій, релігійних вірувань, панівної стилістики архітектури й образотворчого мистецтва, заможності сімей і громад тощо. Надгробки споруджують у вигляді земляних насипів (курганів), хрестів, плит — горизонтальних або вертикальних стел, пілонів, обелісків, колон, статуй, бюстів на п’єдесталах, каменів тощо. Нерідко ці форми можуть поєднуватися, наприклад горизонтальна намогильна плита з вертикальним хрестом, як на могилах родини Кулішів — Білозерських у маєтку Ганнина пустинь на хуторі Мотронівка (тепер у складі с. Оленівка Ніжинського району Чернігівської області): П. Куліша, його дружини Ганни Барвінок та її брата В. Білозерського.
У разі, якщо надгробок є більшою і складнішою спорудою, його називають гробницею або мавзолеєм. На надгробку зазначають ім’я померлого, дати народження і смерті, іноді — соціальний статус і заслуги перед громадою; розміщують портрет небіжчика, епітафію, геральдичні (див. Геральдика) й символічні (див. Символ) зображення тощо. Завдяки цьому надгробки часто вважають визначними пам’ятками монументального мистецтва. В Україні надгробки відомих осіб як частина їхніх поховань (могил) мають статус пам’яток історії й підлягають охороні на підставі законів України «Про охорону культурної спадщини» та «Про поховання та похоронну справу».
Якщо надгробок ставлять над орієнтовним місцем поховання померлого, або встановлено факт відсутності (знищення) його останків, такий надгробок називають кенотафом. В Україні багато надгробків відомих осіб є кенотафами як наслідок вандалізму радянської влади протягом 20 ст. Це надгробок-кенотаф історика, мемуариста, генерального хорунжого М. Ханенка (1691–1760; тепер Україна) біля Миколаївської церкви у м. Глухові, тепер Шосткинського району Сумської області; надгробок-кенотаф П. Столипіна у Києво-Печерській лаврі, останки якого радянська влада знищила у 1930. Надгробки й кенотафи можуть міститися просто неба на кладовищах, у складі некрополів, а також в інтер’єрах християнських культових споруд.
Історична довідка
Протягом історії людства змінювалися різні панівні типи надгробків. У найдавніші часи це були кургани й мегаліти, в античних (див. Античність) Греції і Римі — поховальні стели, у європейському середньовіччі — кам’яні плити, вмонтовані в підлогу чи стіну храму, в епохи Відродження і бароко — пишні скульптурні композиції, які у 18 ст. у стилі класицизму стали значно скромнішими, але зі скульптурним декором. Високохудожні скульптурні надгробки виконували видатні скульптори, зокрема Мікеланджело Буонарроті, Б. Торвальдсен, А. Канова, І. Мартос тощо.
У культурах, пов’язаних з іншими, не християнськими релігіями, надгробки мали свої особливості: в юдаїзмі це мацеви — вертикально поставлені кам’яні намогильні стели з написами й орнаментами, ісламі — вертикальні пілони, увінчані тюрбаном. В Україні найкраще збереженими до 2014 були стародавні ісламські кримськотатарські надгробки представників династії Ґерай на Ханському кладовищі Бахчисарайського палацу. З огляду на вандалізм російської окупаційно влади збереженість цих пам’яток від 2014 є під загрозою.
Література
- Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 178.
- Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва; Головкиївархітектура, 2002. С. 290.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Надгробок // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Надгробок (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.04.2025
