Патріарх

Патріа́рх (грец. πατριαρχής — родоначальник, прабатько, від грец. πατήρ — батько та грец. ảρχή — початок, причина, влада) — багатозначний термін.

1) В античності — глава роду, старійшина, родоначальник окремого клану, племені.

2) У Старому Завіті — титул праотців (івр. הָאָבוֹת‎) ізраїльського народу: Авраама, Ісаака, Якова. Часто згадані в Біблії купно: «Ось Я віддав вам цю землю. Увійдіть туди і заволодійте краєм, про який присягався Господь вашим батькам: Авраамові, Ісаакові та Якову, обіцяючи дати їм та їхнім нащадкам після них» (Втор. 1:8); «…Він буде твоїм Богом, як Він пообіцяв тобі та як присягнувся твоїм батькам: Авраамові, Ісаакові та Якову» (Втор. 29:12, див. також: Втор. 6:10; 9:5; 30:20 та ін.). Агада збагачує образи патріархів багатьма фольклорними деталями; оповідає, що патріархи першими відкрили людям всемогутнього Бога та встановили щоденну службу. Усім патріархам приписані однакові духовні чесноти. У Новому Завіті до патріархів віднесено 12 синів Якова (Дії 7:8‒9), Давид (Дії 2:29). У християнській традиції часто патріархом називають Ноя (як прабатька післяпотопного людства) та його синів Сима, Хама, Яфета; Адама (як праотця людського роду), а то й всіх допотопних біблійних персонажів.

3) У кінці епохи Другого Храму — голова вищої судової й законодавчої колегії юдейської спільноти; у талмудичній літературі — голова синедріону. Зберіг свій авторитет і гідність після падіння єврейської держави, уособлював політичне та релігійне самоуправління євреїв під римським володарюванням (пор.: Етнарх).

4) У Православних автокефальних церквах — найвищий духовний сан і почесний титул предстоятелів помісних церков. У ранньому християнстві так іменували всіх єпископів, а з 4–5 ст. — головного єпископа значимої адміністративно-територіальної одиниці. Від 5 ст. цей почесний титул мали 5 єпископів чільних християнських кафедр Римської імперії — Константинопольської, Римської (також претендував на особливий титул «папа»), Александрійської, Антіохійської, Єрусалимської. Усі патріархи були незалежні один від одного та володіли повнотою церковної влади в межах канонічної території патріархату. Титул офіційно закріплений канонами Трульського собору (691–692). У 1589 титул патріарха самочинно узяв митрополит Московський. На 2024 діють 9 православних патріархів: Константинопольський, Александрійський, Антіохійський, Єрусалимський, Московський, Грузинський, Сербський, Румунський, Болгарський. Патріаршу форму правління зберегли також Давньосхідні (дохалкідонські) церкви: Вірменська апостольська, Коптська, Ефіопська, Еритрейська, Сирійська, Малабарська (Індійська) та Ассирійська. В Україні титул патріарха вживали кілька православних церков, чия автокефалія не була офіційно підтверджена: Українська автокефальна православна церква, Українська православна церква Київського патріархату.

5) У Східних католицьких церквах — титул предстоятеля тих церков «свого права» (лат. sui iuris), що мають найбільший канонічно дозволений у Католицькій церкві обсяг самоврядування (Сирійська маронітська церква Антіохії, Коптська католицька церква, Вірменська католицька церква, Мелькітська греко-католицька церква та ін.). Від 17 ст. порушували питання щодо надання статусу патріархату Українській греко-католицькій церкві. З цією вимогою виступив на Другому Ватиканському соборі предстоятель УГКЦ Йосиф Сліпий (від 1975 іменувався патріархом без офіційної згоди Риму).

6) У Католицькій церкві — почесний титул кількох єпископів (очільників єпархій латинського обряду, зокрема Венеціанського, Лісабонського та Єрусалимського єпископів), не пов’язаний із владними преференціями. Згідно з кан. 438 «Кодексу канонічного права», титули патріарха та примаса, окрім почесної прерогативи, не передбачають інших повноважень і влади (якщо це не випливає стосовно деяких осіб із апостольськими привілеями чи усталеного звичаю). Колишнє титулування Папи Римського «Патріарх Заходу» з 2006 за ініціативою Бенедикта XVI вилучено з титулатури як застаріле й невідповідне часові. Проте 2024 папа Франциск поновив його в титулатурі. На думку експертів, рішення римського понтифіка може бути пов'язане з його політикою синодальності, екуменічного діалогу, звернення до принципів раннього нерозділеного християнства.

7) У широкому розумінні — найстарша, найповажніша людина, фундатор певної галузі діяльності (колективу), сивий мудрець, дід, прадід.