Вітрувій

Вітру́вій [ лат. Vitruvius; повне ім’я — Марк Вітрувій Полліон (лат. Marcus Vitruvius Pollio); бл. 80 до н. е., м. Формія, тепер область Лаціо, Італія — після 15 до н. е.] — військовий інженер, архітектор, теоретик архітектури.

Вітрувій (Vitruvius)
Справжнє ім’я	Марк Вітрувій Полліон
Народження	близько 80 до н. е.«близько» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 80.
Місце народження	Формія
Смерть	після 15 до н. е.
Місце діяльності	Італія
Напрями діяльності	архітектура, енциклопедистика

Життєпис

Вітрувій був вільним громадянином Риму. Більшість біографічних відомостей про нього міститься у принагідних згадках у тексті його власної праці. Замолоду вчився архітектурі й інженерній справі. В армії Гая Юлія Цезаря відповідав за військові машини і брав участь у воєнних походах до Іспанії, Галлії та Британії. Після убивства Цезаря служив військовим інженером у війську Октавіана Августа. Під час воєнних походів побував у Малій Азії, ознайомився з античною грецькою архітектурою і навчився грецької мови, що суттєво вплинуло на його подальшу працю. Звільнившись із військової служби, отримував від Октавіана Августа пенсію. Точну дату смерті Вітрувія у писемних джерелах не зафіксовано, що засвідчує його прижиттєву маловідомість.

Вітрувій. Сторінка рукопису праці Вітрувія 1450 р. з бібліотеки Лауренціана у м. Флоренції

Вітрувій. Титульна сторінка друкованої праці Вітрувія, виданої у м. Венеції 1597

Діяльність

Після завершення військової служби працював над створенням водогону у м. Римі, впровадивши нову систему розподілу води, та збудував базиліку у м. Фано (тепер область Марке, Італія; не збережено). Займався науковими дослідженнями (з’ясував хвильову природу звуку) й написанням великої теоретичної праці з інженерних та архітектурних питань.

Вітрувій зажив посмертної всесвітньої слави як автор латиномовного трактату «Десять книг про архітектуру» (лат. «De architectura libri decem»), яку написав 27–23 до н. е. і привсятив Октавіану Августу (котрий саме тоді задумав масштабну реконструкцію м. Рима). Це єдина архітектурно-теоретична праця доби античності, збережена в повному обсязі, тому її вважають підсумком теоретичних знань і практичних умінь усієї античної архітектури (Давньої Греції та Стародавнього Риму). Термінологія античної архітектури відома завдяки праці Вітрувія. Він використав численні грецькі тексти архітектурного й технічного характеру 37 стародавніх авторів (за його власним зізнанням), зокрема архітектора Гермогена (3–2 ст. до н. е.; тепер Греція), Арата із Солої (бл. 310 до н. е.; тепер Туреччина — 245 до н. е.), а також трактати з історії будівництва Марка Теренція Варрона (116 до н. е., тепер Італія — 27 до н. е.).

Більшу частину обсягу трактату Вітрувія присвячено інженерним, технічним і технологічним питанням. Він виділяє три основні сфери архітектури: будівельну техніку й будівельне мистецтво (книги 1–8); гномоніку, тобто виготовлення приладів для вимірювання часу (книга 9); механіку — виготовлення машин і механізмів, зокрема метальних та стінобитних (книга 10).

Структура праці:

Книга 1. Підготовка архітектора, основні архітектурні поняття і терміни, спорудження міст
Книга 2. Будівельні матеріали
Книга 3. Сакральна архітектура
Книга 4. Спорудження храму
Книга 5. Громадські будівлі
Книга 6. Приватні будинки
Книга 7. Інтер’єри приватних будинків, кольорові штукатурки
Книга 8. Водопостачання
Книга 9. Астрономія і вимірювання часу
Книга 10. Механіка і машини

Вітрувій вважав, що основою знань архітектора є поєднання ремесел із інтелектуальною працею: архітектурна практика базується на теорії, а досвід спрямовує наука. Наука пояснює, як і чому треба будувати та як фахово оцінювати зроблене. Виходячи з вимог Вітрувія, архітектор — фахівець енциклопедичних знань. Він мав досконало освоїти 10 дисциплін: письмо, малювання, геометрію, арифметику, історію, філософію, музику, медицину, право, астрономію. Вітрувій сформулював 3 основні рівнозначні вимоги до архітектури, які названо «тріадою Вітрувія»: firmitas (міцність), utilitas (корисність) і venustas (краса). Він же визначив 6 основних якостей архітектури: ordinatio (порядок розмірів, організація архітектурної форми), dispositio (розташування і оформлення), eurythmia (ритмічна побудова архітектурної форми), symmetria (гармонійний взаємозв’язок частин і цілого на основі модуля), decor (бездоганний зовнішній вигляд), distributio (ощадливе використання будівельних матеріалів, економія витрат, належний спосіб будівництва).

Визнання

Трактат Вітрувія не був широко відомим до епохи Відродження, проте поширився серед фахівців, що засвідчує значна кількість (понад 80) його рукописних копій, серед яких найстародавнішу зі збережених датовано 9 ст. Зокрема, рукописи зберігалися у монастирських бібліотеках Клюнійського абатства, монастиря Санкт-Галлена, міст Кентербері й Оксфорда. Італійський гуманіст П. Браччоліні (1380–1459; тепер Італія) 1416 знайшов рукопис Вітрувія у Санкт-Галлені; інший рукопис знайдено 1414 у бенедиктинському монастирі в Монте-Кассіно (тепер Італія). Тексти Вітрувія вивчали Ф. Петрарка і Дж. Бокаччо. У вигляді книги їх уперше надруковано у м. Римі 1486. Перекладено на італійську мову 1521 й неодноразово перевидано; згодом перекладено на інші європейські мови: перший німецький переклад опубліковано 1548. Л.-Б. Альберті під впливом праці Вітрувія 1452 створив і опублікував перший і найвпливовіший архітектурний трактат доби Відродження «10 книг про зодчество» («De re aedificatoria libri decem»). Подальші теоретичні пошуки архітектори Ренесансу провадили, відштовхуючись від Вітрувія. Протягом 16–18 ст. опубліковано численні коментарі до праці Вітрувія. Графічні ілюстрації до неї виконав архітектор А. Палладіо. До кінця 19 ст. праця Вітрувія зберігала своє значення як теоретична база архітектури, заснованої на античній спадщині.

1542 у м. Римі створено Вітрувіанську академію доброчесності (італ. l'Accademia vitruviana della Virtù), яку очолював майбутній Папа Римський Марцелл ІІ (1501–1555; тепер Італія). Це була культурна асоціація, яка вивчала й коментувала працю Вітрувія, проводила «Вітрувіанські дебати» з метою розвитку теоретичних засад архітектури і мистецтва та створення великого енциклопедичного проєкту, присвяченого класичним мистецтву та архітектурі («створити документальний корпус, який включав би всю художню творчість античності»). Ця амбітна мета лишилася недосяжною. Секретарем Вітрувіанської академії був Дж. Б. да Віньйола.

Література

Smith T. G. Vitruvius on Architecture. New York : The Monacelli Press, 2003. 232 p.
McEwen I. K. Vitruvius: Writing the Body of Architecture. Cambridge : MIT Press, 2004. 493 p.
Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 53–54.
Nichols M. Author and Audience in Vitruvius' De Architectura. Cambridge : Cambridge University Press, 2020. 238 p.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Вітрувій // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вітрувій (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.03.2024