Ботта, Маріо

Бо́тта, Ма́ріо (італ. Botta, Mario; 01.04.1943, м. Мендрізіо, кантон Тічино, Швейцарія) — архітектор, представник постмодернізму, ад’юнкт-професор Швейцарського федерального університету в м. Лозанні (з 1983), почесний член Американського інституту архітекторів (з 1983), почесний член Королівського інституту британських архітекторів (з 1997), почесний доктор Фрайбурзького університету (з 2006), член Папської академії образотворчого мистецтва і літератури (з 2013).

Ботта Маріо

Ботта, Маріо

(Botta, Mario)

Народження 01.04.1943
Місце народження Мендрізіо
Alma mater Венеціанський університет ІУАВ
Музей сучасного мистецтва
у м. Сан-Франциско, США
Монастир святих апостолів Петра і Андрія отців-оріоністів РКЦ у м. Львові, Україна

Життєпис

1958–1961 навчався на будівельного кресляра (техніка) в архітектурному бюро Дж. Б. Карлоні (1931–2012; Швейцарія) та Л. Каменіша у м. Лугано (кантон Тічино, Швейцарія). 1961 самостійно спроектував і збудував свій перший об’єкт — будинок католицького священика у с. Дженестреріо поблизу м. Мендрізіо. 1961–1963 навчався у художній школі у м. Мілані, Італія, 1964–1969 — в Інституті архітектури Університету Венеції (Італія), де його вчителями були прихильник органічної архітектури архітектор К. Скарпа (1906–1978; Італія) і мистецтвознавець Дж. Маццаріоль (1922–1989; Італія). 1970 відкрив власне архітектурне бюро (Mario Botta Architetti) у м. Лугано й почав проектувати приватні будинки в його околицях. 2011 бюро переїхало до м. Мендрізіо.

Перша персональна виставка відбулася 1977 у Віденському технічному університеті (Австрія). Брав участь у найпрестижніших архітектурних конкурсах. Споруди різного функціонального призначення його авторства є в багатьох країнах Європи (зокрема і в Україні), Азії та в США.

Займається також дизайном малих архітектурних форм, меблів, посуду, годинників, освітлювальних приладів, килимів, сценографією та викладацькою діяльністю.

Заснував Академію архітектури в Університеті італійської Швейцарії у м. Мендрізіо, де викладає з 1996 (із 2011 — директор). Його троє дітей працюють у батьковому архітектурному бюро з 1998.

Творчість

На формування творчої манери Ботта вплинуло його спілкування в юності з архітекторами К. Скарпа (1906–1978; Італія), Ле Корбюзьє і Луїсом Каном (1901–1974; Росія–США), а також дослідження романської архітектури, прихильність до якої він зберіг упродовж усього життя. Як представник постмодернізму тяжіє до простих геометричних форм (куб, паралелепіпед, циліндр, конус, сфера) з метафоричними відсиланнями до історичної архітектури. Використовує тверді масивні будівельні матеріали (камінь, цегла, бетон). Архітектурні критики зараховують його творчість до нової «раціональної архітектури» з властивою для неї геометризованою скульптурністю монументальних об’ємів. Це масивні, матеріальні, аскетичні споруди, яким властива абстрактність і позачасовість, оскільки їхній автор звертається до архетипів, тобто до одвічних архітектурних тем.

2012 Ботта відвідав Україну (м. Львів), де за його проектом між вулицями А. Лінкольна і В. Липинського розпочато будівництво ансамблю католицького монастиря святих апостолів Петра і Андрія отців-оріоністів (римо-католицьке чернече згромадження «Конгрегація Божественого Провидіння», назване іменем св. Луїджі Оріоне (1872–1940; Італія). Перша черга (монастирський корпус із дзвіницею) завершена 2014, будівництво великої купольної церкви та галереї триває (на 2021). Для церкви Ботта запроектував іконостас. У будівництві, опорядженні, устаткуванні та умеблюванні монастиря максимально використовують продукцію українських виробників, а також твори українських художників.

Автор музею сучасного мистецтва Ватарі у м. Токіо (Японія, 1985–1990), найбільшого в Європі казино в Кампіоне д’Італія (італійський анклав у Швейцарії на оз. Лугано, 1990–2007), церкви св. Іоанна Хрестителя у с. Моньо (кантон Тічино, 1994), музею сучасного мистецтва у м. Сан-Франциско (США, 1994), собору Святого Воскресіння у м. Еврі (регіон Іль-де-Франс, Франція, 1995), муніципальної бібліотеки у м. Дортмунді (фед. земля Північний Рейн-Вестфалія, ФРН, 1995–1999), синагоги і центру єврейської спадщини (т. з. синагога Цимбалістів) у Тель-Авівському університеті (м. Тель-Авів, Ізраїль, 1997–1998), музею сучасного мистецтва Бехтлера у м. Шарлотті (шт. Північна Кароліна, США, 2010), панорамного ресторану «Кам’яна квітка» на вершині г. Дженерозо в Альпах на кордоні Швейцарії та Італії (2017) та ін.

Визнання

Кавалер ордена Почесного легіону (Франція), 1999.

Лауреат Премії Йозефа Ратцінгера (папи римського Бенедикта XVI), 2018.

Додатково

Ботта є одним із «чотирьох мушкетерів», як називають представників Тічинської архітектурної школи, яка стала важливим явищем (так званий неомодерністський регіоналізм) у європейській архітектурі зламу 20–21 ст. Крім Ботта сюди входять архітектори Л. Сноцці (1932; Швейцарія), Л. Ваккіні (1933–2007; Швейцарія) та А. Галфетті (1936; Швейцарія).

Література

  1. Стародубцева Л. В. Архітектура постмодернізму. Історія. Теорія. Практика. Київ : Спалах, 1998. С. 43.
  2. Mario Botta. Light and gravity. Architecture 1993–2003 / Ed. by G. Cappellato. München : Prestel, 2003. 267 p.
  3. Pabich M. Mario Botta: nikt nie rodzi się architektem. Warszawa : Narodowy Instytut Architektury i Urbanistyki, 2021. 215 p.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Ботта, Маріо // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ботта, Маріо (дата звернення: 7.12.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
09.11.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ